ПРИНЦИПИ ДОШКІЛЬНОЇ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

 

Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту. Діти з особли­вими потребами мають право на задоволення своїх потреб так само, як і всі інші члени суспільства. Включення таких дітей у педагогічний процес  закладу змі­нює насамперед установки дорослих: у всіх дітей є особливості, а не тільки у дітей з особливи­ми освітніми потребами. Перший етап введення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору здійснюється в дошкільному закладі.

Інклюзивний за­клад дошкільної освіти  – заклад освіти, що забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує освітні програми, середовище, методи та форми навчання, використовує наявні ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спе­ціальних послуг, створює позитивний клімат. Ефективність роботи залежить від дотримання таких принципів:

–     принцип індивідуального підходу пе­редбачає вибір форм, методів і засобів на­вчання та виховання з урахуванням індивіду­альних освітніх потреб кожної дитини в групі. Індивідуальні програми розвитку ґрунтуються на діагностиці функціонального стану дитини й припускають вироблення індивідуальної стра­тегії розвитку конкретного вихованця. Індиві­дуальний підхід передбачає не тільки увагу до потреб дитини, але й надає їй самій можли­вості реалізувати свою індивідуальність;

−    принцип підтримки самостійної актив­ності дитини. Реалізація цього принципу дає змогу формувати соціально активну особис­тість, яка є суб’єктом свого розвитку та соці­ально значущої діяльності. Це стосується і батьків дітей з особливими потребами. Батьки мо­жуть сподіватися на допомогу або активно до­магатися пільг від держави, ігноруючи власні можливості участі у соціальному житті;

−    принцип активного залучення в освітній процес усіх його учасників передбачає створення умов для розуміння та прийняття одне одного з метою досягнення плідної взаємодії на гуманіс­тичній основі. Інклюзія – активне включення дітей батьків і фахівців у спільну діяльність;

−    принцип міждисциплінарного підходу. Різ­номанітність індивідуальних характеристик дітей диктує необхідність комплексного, міждисциплі­нарного підходу до методів та засобів виховання й навчання. Фахівці (вихователь, логопед, соціальний педагог, психолог, дефектолог, за участю старшого вихователя), що працюють у групі, регулярно здій­снюють діагностику дітей та складають в результаті обговорення освітній план дій, розрахований як на конкретну дитину, так і на групу в цілому;

−    принцип варіативності в організації проце­сів навчання і виховання. Включення в інклюзив­ну групу дітей з різними особливостями розвитку передбачає наявність варіативного розвивального середовища, тобто відповідних розвивальних та дидактичних посібників, засобів навчання, безбар’єрного середовища, варіативної методич­ної бази та здатність педагога до застосування різ­номанітних методів і засобів роботи як загальної (дошкільної), так і спеціальної педагогіки;

−    принцип партнерської взаємодії із сім’єю. Завдання фахівця – встановити довірчі партнерські взаємини з рідними дитини, домовитися про спіль­ні дії, уважно ставитися до їхніх запитів;

−    принцип динамічного розвитку освітньої моделі дошкільного закладу. Модель дошкільного закладу, включаючи нові структурні підрозділи, фахівців, розвивальні методи і засоби, може змінюватися.

Отже, досвід перебування в інклюзивній групі дає дитині можливість набувати комунікативних та соціальних навичок відповідно до її віку, спільні заняття сприяють концентрації її уваги, посиленню мотивації до навчання. Це підґрунтя для подальшої освіти та набуття вмінь, потрібних для успішного самостійного життя в суспільстві.