ВПЛИВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Що ж таке особистість дитини? Яких заходів треба вжити для правильного формування особистості дитини?

Здавна відомо, що основні особистісні риси характеру людини формуються протягом перших п'яти років життя. В педагогічних роздумах «Здоров'я і щастя дитини» Микола Амосов наводить один із способів визначення рівня моральної вихованості та свідомості малюка за визнанням типу авторитету:

1.   Якщо дитина сприймає як єдиний авторитет – силу, то рівень свідомості найнижчий – примітивний, на рівні тварини

2.   Сама найвища стадія – визнання авторитету духовності та інтелекту, це здатність дитини цінувати найвищі цінності – щирість, людяність та доброту

Задумаємося, які ж особисті цінності переважають в сьогоденні? Які чинники впливають на виховання дитини та в якому інформаційному просторі ми з нею знаходимося?

Не зважаючи на заборону, до 22 годин ефірний час заповнений фільмами – бойовиками зі сценами насильства, кровопролиття, бійок, улюблені кіногерої (Сталлоне, Шварценеггер, Ван Дам) – сильні, але зовсім не далекі розумом люди. Жорстокість вітається, а скромність навпаки стає пороком.

Цікавою розвагою дитини стали художні фільми, в яких головні герої – огидні монстри. Кінокомедії, які прийшли до нас із других світоглядів, наповнені грубим гумором, де веселяться, коли людина страждає і попадає в прикрі обставини...

І до всього ще секс – фактично цілодобово, на протязі всього часу телеефіру...

Також незрозуміла тематика дитячих мультфільмів – бігати один за одним, бити праскою та молотком по голові, а мультгерої – просто вражають своїми потворними квадратними головами та скляним виразом очей – позбавлені будь якої особистості.

Адже існують високохудожні дитячі фільми, добрі та веселі мультики, на яких зросло не одне покоління, так чому ж нашим дітям пропонують найгірше?

Наразі фактично немає дитячої пісні, з простою лагідною мелодією, сучасної тематики, народні пісні їм невідомі тому, що в ефірі їх давно не має. А за опитуванням, діти 3-4-річного віку наспівують репертуар попсових та шансонних зірок – звичайно той, що запам'ятали з відеокліпів трансльованих по телевізору.

Аналізуючи грецьку історію, видно, що древні греки досконало вивчили вплив музики на формування характеру та виховання дитини , особистості та людського характеру взагалі, та вирощували естета – чутливу та тонку натуру. А спартанці навпаки для того, щоб культивувати в серцях хлопчиків жорстокість виховували монотонними маршами. Визначено, що у інструментів кифар – кількість струн мінімальна для грубості та примітивності.

У середині восьмидесятих минулого сторіччя фізіологи прийшли до висновку, що вплив поп і рок музики шкідливий для здоров'я. При цьому порушується обмін речовин, підвищується тиск, нервова система взагалі потерпає. А натомість жодних висновків не зроблено – «металеві» та «кислотні» ритми все ще заповняють наш ефір, народна ж та класична музики витіснені, як неконкурентні.

Запитаймо на скільки правомірне виправдання – «Людина осучаснилася» Наскільки нам відомо, що в цивілізованих країнах дуже багато транслюється концертів класичної музики та лекції про неї. А нас примушують спускатися на дно світової культури!

Хіба хто в змозі поставити під сумнів освітнє значення книги? Та держава, попри здоровий глузд, не хоче забезпечувати своїх маленьких громадян яскравими цікавими дитячими книжками.

Є звичайно і корисні розвивальні дитячі ігри, добрі та повчальні книги та фільми, але це все надбання губиться в навалі неякісної, потворної продукції.

Як наслідок – діти не володіють спроможністю критично мислити, а все оточуюче їх сприймається як норма.

Давайте замислимось, який є вихід із цієї ситуації, що ж повинні ми з вами зробити, аби переломити її під корінь та переосмислити задачі виховання дитини на такий рівень підсумок від якого ми хотіли б з вами бачити. А вихід є – максимум критичності, підбираючи книги, іграшки, фільми, для створення позитивного інформаційного простору та формування особистості дитини – розвивальні ігри, класична дитяча література, бесіді та роз'яснення до і після перегляду фільмів, порівняльний аналіз низькопробних і якісних передач, відвідування музеїв та виставок, допомога по господарству, шанування старших, свят і віри.

Також наразі не слід забувати про естетичний вигляд наших малюків, котрий буде відігравати не останню роль у кінцевому пункті виховання. В час інтерактивних технологій придбати доволі не погані речі зараз можливо в багатьох інтернет магазинах.

Пам'ятаймо, що попри негаразди нам ні за що не можна забувати про духовність, що аморальність, позв’язана з технічним прогресом, здатна занапастити навіть найсильнішу і розвинену країну.

ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ЕТИКА ВИКЛАДАЧА

Сьогодення гостро ставить завдання по створенню нової філософії освіти. На цій основі повинна формуватися нова педагогіка – педагогіка компетентної, відповідальної людини.

Компетентністний підхід вважається ключовою інноваційною ідеєю сучасної освіти. Компетентність - це орієнтація освіти на рівень, який не може бути зведений лише до формування набору знань, умінь, навичок, а передбачає формування сукупності складних умінь і якостей особистості, загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню. Професійна компетентність передбачає розвиток самосвімосвідомості,   перехід на  рівень,  де  основним  є   самоактуалізація, самореалізація особистості на основі етико-деонтологічних принципів педагогічної справи.

Педагогічна етика – це принципи, цінності й норми, яких повинні дотримуватися педагоги у своїй повсякденній роботі та житті.

Батьки, які довіряють педагогу свою дитину, сподіваються не лише на його високий професіоналізм, а й порядність, чесність, терпіння, милосердя, чуйність, цілеспрямованість, уміння співпереживати. Тому з давніх часів суспільство ставить особливі вимоги до якостей доброчинства  педагогів.

Частиною педагогічної етики є деонтологія. Цей термін походить від грецького «деон» - обов'язок і «логос» — навчання, наука.

Педагогічна деонтологія – наука про професійні, морально-етичні обов'язки, правила поведінки педагога по відношенню до вихованців (у першу чергу), їхніх батьків, колег, керівників тощо.

Педагог по ставленню до вихованців, їхніх батьків, колег, суспільства в цілому бере на себе певні етичні обов'язки: бути відданим педагогічній справі, творити добро, поважати гідність дитини, поважати права і обов'язки іншої людини, не заподіяти шкоди, дотримуватися слова.

Саме в розумінні своєї високої моральної відповідальності, морального обов'язку виявляється професіоналізм педагога. Сумлінність, порядність, дисциплінованість, ввічливість, делікатність, толерантність, такт — ось основні складові професійної етики, ті норми життя, затверджувати які повинна кожна людина, що обрала педагогічну професію.

Педагогічна етика складається з внутрішньої та зовнішньої культури.

Внутрішня культура – це індивідуально-особистісна ідеологія, яка! формується все життя. Важливі надбання відбуваються в студентські роки. Це прагнення до організованості, скромності, щирості, толерантності, об'єктивності, справедливості до інших і до себе, правдивості, педагогічної спостережливості, відповідності за якість виконання дорученої справи, поваги до праці. Адже саме ці риси сприяють прогресивному рухові суспільства, реалізації поставлених суспільством завдань. Внутрішня культура знаходить прояв у зовнішній культурі: доречність одягу, відсутність зайвих прикрас, помірний макіяж, охайність, постава, манера тримати себе, вираз обличчя, міміка, жести, емоційна стійкість тощо.

Відповідальна і творча праця педагога передбачає гуманні й демократичні його взаємини зі своїми вихованцями, їхніми батьками, колегами, які слід будувати на етико-деонтологічних принципах, а саме:

-     щодня і щохвилини виправдовувати довіру всіх тих, з ким маєш справу, кого навчаєш і в кого навчаєшся сам;

-     неухильно дотримуватися професійної етики, в будь-якій ситуації коор­динувати свої дії, виходячи з кращих традицій педагогічної праці;

-     бути добре підготовленим до будь-якого діалогу з питань, що належить до кола професійної компетенції;

-     у будь-якій ситуації пам'ятати про обов'язок, чесність та порядність, а головне, про святість справи, якій служиш;

-     завжди тверезо оцінювати дійсність, зокрема й особисті досягнення, за­вжди вміти підсвідомо оцінювати міру свого педагогічного впливу, на­магатися знаходити єдино правильний вихід з кожної життєвої ситуації.

Повноцінне,   досконале   володіння   педагогічною   культурою,   яка ґрунтується   на   етико-деонтологічних   принципах,   притаманне   лише працелюбним, допитливим людям, які перебувають у постійному пошуку, які, якщо чого не знають, дізнаються, запитують, з'ясовують, якщо чого не вміють, навчаються, а головне — невтомно вдосконалюють власну педагогічну культуру.

Важливим проявом дотримання етико-деонтологічних принципів є комунікативна компетентність та культура спілкування педагога.

Характерною особливістю культури спілкування педагога є взаємозв'язок із співрозмовником, відгук на його думку і почуття. Саме за цих умов педагогічне спілкування, комунікативна діяльність в цілому досягає свого соціального призначення.

У спілкуванні віддзеркалюється внутрішня культура педагога. Лаконічність, динамізм спілкування залежать від внутрішньої зібраності в справах, вчинках, мовленні.

Педагогічне спілкування – це вимогливість до себе та інших людей у всьому, що стосується навчання та виховання.

Магістральний напрям розбудови системи освіти, який висуває життя, гуманістична педагогіка співробітництва педагогів і дітей, навчальних закладів і батьків, навчальних закладів і соціального оточення.

Суть педагогіки співробітництва можна реалізувати лише на основі найвищого рівня професійної культури педагога. Саме від його знань, умінь, досвіду, професійної майстерності багато в чому залежить соціалізація молодого покоління, майбутній інтелектуальний і моральний розвиток нашого суспільства.

Успішне входження у професію – запорука ефективної діяльності молодого спеціаліста

До педагогічної діяльності  закладу дошкільної освіти щороку долучаються один-два молодих спеціалісти, які певним чином «омолоджують» колектив, вносять новий, свіжий подих у його педагогічне життя. І від того, як швидко новий вихователь «увіллється» у колектив закладу, чи вдасться йому налагодити взаємини, знайти цікаві способи співпраці з дітьми, залежатиме успіх його подальшої педагогічної діяльності. Адже на початковому етапі роботи педагог часто опиняється у складних ситуаціях. І якщо вчасно йому не допомогти, не підтримати, не спрямувати у правильне русло, а просто «відпустити у вільне плавання», то після перших тижнів емоційного піднесення у педагога-початківця неминуче виникатимуть конфлікти – як із колегами, так і з самим собою. А іноді навіть можуть з'являтися сумніви у власній професійній та особистісній спроможності.

Ті вихователі, які в перший рік своєї роботи не отримують підтримки від колег і адміністрації, відчувають себе кинутими напризволяще, від зіткнення з реальністю переживають шок. Молодий вихователь боїться власної неспроможності у взаємодії з вихованцями, їхніми батьками, побоюється критики адміністрації та досвідчених колег, постійно хвилюється, що що-небудь не встигне, забуде, пропустить. Такий вихователь не здатний ні на творчість, ні на пошук інновацій. Тож,  доцільним є  переконання: щоб цього не сталося, молодим вихователям потрібно цілеспрямовано допомагати.

Саме тому одним із позачергових завдань керівника, методичної та психологічної служби дошкільного закладу є не просто залучення молодих спеціалістів до роботи, а «втримання» їх на педагогічній діяльності. Тож вихователь-методист та практичний психолог мають допомогти молодим спеціалістам адаптуватися в новому колективі, зробити так, щоб вони не розчарувалися в обраному життєвому шляху.

Основні цілі методичного й психологічного супроводу педагогів-початківців

У будь-якому дошкільному закладі немає двох однаково теоретично та методично підготовлених вихователів, навіть серед тих, хто працює  уже багато років. Працюють і майстри педагогічної праці, і молоді, недосвідчені педагоги, тож слід намагатися забезпечувати їм різнорівневу, диференційовану методичну допомогу.

Зокрема, педагогові-початківцю – недавньому випускникові вишу – майстерно організований методичний та психологічний супровід допомагає швидко:

• адаптуватися до роботи в дошкільному  закладі;
• позбутися відчуття невпевненості у власних силах;
• налагодити успішну комунікацію з усіма учасниками педагогічного процесу;
• сформувати мотивацію до подальшої самоосвіти, розширення знань із психології та педагогіки;
• «відчути смак» професійних досягнень;
• розкрити свою індивідуальність і розпочати формування власної траєкторії професійного зростання.

У професійному становленні молодих спеціалістів  важливого значення набуває системний підхід, ефективне використання різних форм підвищення їхньої фахової кваліфікації, як-от: наставництво, самоосвіта, активна участь у методичних заходах дошкільного закладу.

Л. М. Ткаченко

СУТЬ І СПЕЦИФІКА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ,
ОСНОВНІ ЧИННИКИ

Найкращий спосіб зробити дітей слухняними –

це зробити їх щасливими.

О. Уайльд

         У процесі підготовки молодого покоління до життя навчання та виховання становлять нерозривну єдність. Однак, як і дидактика, теорія виховання має свої характерні риси, зміст і методику.

         Завдання виховання в закладі освіти реалізують як у процесі-навчання, праці, так і в цілеспрямованому впливі на вихованців у позаурочний час. Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно та гармонійно розвиненої особистості.

         У ньому органічно поєднані змістовий (сукупність виховних цілей) і процесуальний (процес педагогічної взаємодії педагога й дітей) аспекти. На нашу думку, влучним є виспів класика української психології І. Костюка про те, що «виховання по своїй суті — це керівництво індивідуальним становленням людської особистості. Виховувати — це проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості та керувати здійсненням окреслених проектів». Щоб усвідомити суть процесу виховання, треба розуміти його не як випадковий набір педагогічних дій, а як певну систему.

         Виховна система — це цілісний соціальний організм закладу освіти, організацію діяльності в якому А. Макаренко характеризує так: «Справжня суть виховної роботи... полягає зовсім не у ваших розмовах із дитиною, не у-безпосередньому вашому впливові на дитину, а... в організації життя дитини».

         Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності та послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, проникнути в який дуже складно. Тому воно вимагає таких методик, які, давали б змогу не лише виявляти погляди, переконання та почуття вихованців, але й збагачувати їхню духовність, за потреби коригувати якості психіки. Процесу виховання властиве й розмаїття завдань і напрямів, їхня кількість невпинно зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Тому для процесу виховання характерна також неперервність. «Я продовжую ще вчитися, — писав К. Гельвецій, — моє виховання ще не завершене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням».

ЧИННИКИ ТА РУШІЙНІ СИЛИ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ

         Зміст і методика процесу виховання залежать від об’єктивних та суб’єктивних чинників і рушійних сил.

         До об’єктивних чинників належать суспільно-політичні, економічні процеси, що відбуваються в соціумі, події культурного життя, вплив природного середовища тощо. В сучасній Україні — це особливості розбудови держави загалом і системи освіти й виховання зокрема; утвердження в економіці ринкових засад; розвиток соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення меж спілкування з іноземними громадянами.

         Суб’єктивні чинники — соціально-педагогічна діяльність сім’ї та громадських організацій; навчально-виховна робота працівників закладів освіти; вплив засобів масової інформації; заходи культурних, позашкільних установ, молодіжних об’єднань і діяльність церкви.

         Ефективність процесу виховання залежить від того, наскільки збігаються впливи організованої виховної діяльності й об’єктивних умов. Перебудова освітнього процесу за сучасних умов передбачає не лише створення умов для співпраці педагогів і учнів (студентів), іде й залучення до неї інших виховних інституцій.

         Рушійними силами процесу виховання є сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, розв’язання яких сприяє просуванню до нової мети.

         До внутрішніх належать такі суперечності;

• між соціально важливими завданнями, які потрібно виконати вихованцю, і факторами, що заважають його зусиллям;

• між зовнішніми впливами та внутрішніми прагненнями вихованця (вимагає побудови виховного процесу, щоб зміст і форми його реалізації не викликали спротиву в молодої людини).

         Зовнішні суперечності виявляються у невідповідносі між:

• виховними впливами сім’ї та закладу освіти (порушення єдності цих впливів негативно позначається на формуванні особистості вихованця);

• організованим виховним процесом закладу освіти та стихійним впливом на вихованців навколишнього середовища (вимагає подолання негативного впливу девіантних підліткових груп, низькоякісних телепередач тощо);

• різними вимогами вихователів (унаслідок цього у вихованців формується ситуативна поведінка, безпринципність);

• деякими вихованцями, які мають досвід негативної поведінки, та педагогами, однокласниками (однокурсниками), батьками.

         Попри те що зовнішні суперечності не є універсальними, обов’язковими для всіх ситуацій, применшувати їх дезорганізувальний вплив не варто. Тому завжди важливо передбачати їх,  уживати превентивних заходів, а за необхідності й протидіяти їм.

ЕТАПИ ВИХОВАННЯ

         Процес виховання передбачає певну послідовність етапів, знання особливостей яких дає вихователю змогу спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення.

         Таких етапів М. Фіцула виокремлює чотири:

1) визначення сукупності рис і якостей особистості, які слід сформувати у вихованця (ідеал). Коли йдеться про виховання колективу класу (групи), то мають на увазі досягнення результатів, які-б відповідали еталону, виробленому на підставі мети виховання, поставленої суспільством перед закладом освіти;

2) вивчення індивідуальних особливостей вихованця або колективу, його позитивних рис, недоліків у характері та поведінці, визначення рис, які ще не сформовано або перебувають у зародку. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. З огляду на це планують виховну роботу, ознайомлюють вихованця (колектив) із запланованим і досягають прийняття пропонованого взірця для наслідування;

3) реалізація програми виховання шляхом залучення вихованців до різних видів діяльності, участь у яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу;

4) самостійна робота учня (студента) над собою. Початок такої роботи свідчить про досягнення мети цього етапу.

         Усі етапи процесу виховання потребують умілого педагогічного управління. Воно передбачає передусім визначення змісту виховної роботи згідно з вимогами суспільства до рівня вихованості молодого покоління. Реалізація змісту виховання можлива за умови, що форми, методи та прийоми виховної роботи імпонуватимуть тим, на кого її спрямовано. Із цією метою використовують виховні можливості сім’ї, громадськості, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації. Не менш важлива й відповідна організація колективного й індивідуального життя та діяльності вихованців, створення умов для збагачення їхнього досвіду. Неабияку роль відіграють гармонійні демократичні відносини між вихованцями та вихователями.

         Невід’ємними аспектами виховання є постійне вивчення його результатів, наявного рівня вихованості молодих людей і колективу, виховних можливостей педагогічного колективу та громадськості й коригування змісту і методики виховного процесу з метою її удосконалення.

         Управління виховним процесом слід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативи вихованців. Цього досягають за умови, що педагоги спрямовують їх на самостійний пошук цікавих видів діяльності та створення для них сприятливих умов. Вихователь має бути мудрим старшим другом і наставником молодої людини, але на умовах співпраці з нею, яка передбачає, що його виховний вплив доповнюватиметься її роботою над собою — самовихованням. Виховання і самовиховання є двома взаємопов’язаними аспектами процесу формування особистості.

         Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в себе позитивних рис і подолання негативних.

         Примітивна потреба в самовихованні виявляється в дошкільному та молодшому шкільному віці, усвідомлювана — в підлітковому, що є наслідком певного рівня свідомості. Результативність самовиховання засвідчують реальна поведінка та вчинки людини.

         Перевиховання здійснюють у процесі навчально-виховної роботи закладу освіти. Педагог має використати при цьому всі можливі важелі впливу: залучити колектив батьків, громадськість. Можна використовувати і загальнопедагогічні методи виховання, із урахуванням специфіки таких людей, їхнього ставлення до виховних впливів і до власного виправлення.

         При цьому слід враховувати такі чинники:

• переорієнтація помилкових поглядів і переконань вихованця залежить від рівня розвитку свідомості, якщо дитина не може зрозуміти сутності суджень педагога, її складно переконати;

• знання педагогом помилкових поглядів і переконань вихованця дає змогу якісно аргументувати свої докази;

• переконуючи вихованця треба прагнути, щоб він не лише зрозумів педагога, але й погодився з ним;

• швидкість зміни помилкових поглядів і переконань визначає їх стійкість, тому життя і діяльність вихованця слід організувати так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала;

• під час пропонування вихованцеві нової програми життя й діяльності, слід розкрити і шляхи її досягнення, стимулювати та зміцнювати інтерес до неї;

• у процесі переконання важливо впливати не лише на розум вихованця, але й на його емоційну сферу;

• переконанням вихованця треба враховувати його настрій, настрій колективу, не пропускати тих психологічних моментів, коли він відвертий, схильний сприймати настанови педагога;

• успіх переконування залежить від упевненості у власній правоті педагога, від віри в корисність своєї праці, витримки, такту, вміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.

РЕЗУЛЬТАТИ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

         Процеси та результати виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов’язані між собою й часто переплітаються.

         Результати виховної роботи визначені вихованістю кожного індивіда зокрема й колективу загалом. Вихованість — показник ефективності та якості навчально-виховного процесу. Залежно від рівня вихованості учнів (студентів) педагогу доцільно їх умовно розподілити на декілька груп.

         Дуже низький рівень вихованості характеризує негативний досвід поведінки вихованців, яка з труднощами виправляється під педагогічним впливом. Самоорганізації та саморегуляції немає.

         Низький рівень вихованості — слабко виявляється позитивний, ще нестійкий досвід поведінки, трапляються зриви. Поведінку здебільшого регулюють вимоги старших (керівництва) й інші зовнішні стимули. Самоорганізація та саморегуляція інтуїтивні.

         Середньому рівню вихованості властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції й саморегуляції, організації та самоорганізації. Активної позиції щодо діяльності та поведінки однокласників (одногрупників) ще немає.

         Свідченням високого рівня вихованості є наявний стійкий позитивний досвід поведінки, активна позиція, саморегуляція, прагнення організовувати, та регулювати діяльність, поведінку інших людей.

         Як підсумок вищезазначеного можемо визначити критерії вихованості студента. Рівень вихованості можна оцінити за ставленням до навколишньої дійсності, до суспільства. Опис рівня вихованості не передбачає вичерпного переліку його критеріїв, оскільки кожна особистість багатогранна, й для її завершеної характеристики потрібно використати десятки або й сотні ознак.

Підготувала викладач спеціальності «Дошкільна освіта»,

Л. М. Ткаченко

РОКИ ЛЮДИНІ ДО ЛИЦЯ

(до Міжнародного дня людей похилого віку)

Відкриття заходу – танцювально-музична композиція «Молодість»

Ведучий 1: О, молодість!...

Нам здається, що ми завжди будемо молодими. А поки ми молоді, старість бачиться нам такою далекою і навіть неможливою, але... Роки минають швидко і в якусь мить людина починає розуміти, що вона поповнює ряди бабусь та дідусів.

Ведучий 2: Мудрі французи кажуть: «От якби молодість знала, якби ж то старість могла...». Старість – не радість. Ніхто її не чекає, кожен намагається відсунути її небажаний прихід. Та так заведено в природі, що за весною завжди літо, а за літом – осінь, так і у житті. Скільки б не тривала молодість чи зрілість, за ними обов’язково прийдуть роки – осінь людського життя.

      Ведучий1: Такі вони – реалії життя. Людська доля... У кожного вона своя – комусь усміхнулася більше, комусь – менше.

На картах небесних тіл така плане­та, як «Старість», не позначена. Але вона існує, тільки не в просторі, а в часі. І у свою пору ко­жен із нас, залишаючись жителем Землі, ступає на цю планету. Про шо не можна забувати кожному

    

Ведучий 2: Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН. Українці відзначають цей день щорічно із 1991 року.

 Дата покликана привернути увагу суспільства до проблеми упередженого ставлення стосовно літніх людей і зруйнувати стереотипи, пов’язані з їхнім життям.

Ведучий1 :Люди похилого віку зіштовхуються з дискримінацією в суспільстві, на роботі, в транспорті, медичних закладах. Це певною мірою перешкоджає реалізації їхнього потенціалу і негативно впливає на здоров’я, самопочуття і добробут. Унаслідок цього вони не можуть реалізувати свої права повною мірою і внести посильний внесок в культурне, соціально-економічне і політичне життя суспільства.

Вндучий2:Згідно з міжнародною класифікацією, людиною похилого віку вважається особа, яка досягла 65 років. Таких людей в усьому світі близько 700 мільйонів, а це майже кожна десята людина на Землі. За даними ООН, до 2050 року кількість тих, кому за 60, сягне 2 мільярдів людей.

В Україні налічується 6,9 млн громадян віком від 65 років. На думку експертів, зростання кількості літніх людей у світі свідчить про поліпшення якості життя в цілому, що саме по собі є значущим досягненням. Попри це, у багатьох країнах, що розвиваються, старіння, як і раніше, пов’язане зі слабкою соціальною захищеністю і падінням рівня доходів.

Ведучий1:

З якого  періоду починається поважний вік? Актуальна класифікація вікових груп виглядає так:

−    молоді люди – до 44 років;

−    люди середнього віку – до 59 років;

−    старіючі громадяни – до 74 років;

−    «молоді» довгожителі – до 89 років;

−    «старі» довгожителі – більше 90 років.

Ведучий2: Кожному слід пам’ятати, що існують фактори, які наближають старість.

Недосипання. Сон допомагає відновиться шкірі, яка протягом дня піддавалася впливу соняч­ного світла, забрудненню навколишнього середовища або стресам. Якщо ви будете мало спати, то стають помітнішими зморшки, а колір шкіри набуває землянистого відтінку.

Нестача фруктів та овочів. Фрукти та овочі повні поживних речовин, які допомагають підтриму­вати клітини шкіри здоровими. Також вони захищають шкіру від ультрафіолетового випромінювання та підтримують її еластичність.

Зловживання солодким і цукром. Різні солодощі призводять до сплеску цукру в крові., що у по­дальшому викликає акне. Останні призводять до незворотних ушкоджень шкіри та руйнування колагену.

Ігнорування захисного крему. Якщо періодично не користуватися кремом з високим рівнем SРF, то вплив ультрафіолетових променів на шкіру призведе до її старіння, появи зморшок, появи темних плям та навіть розвитку раку шкіри.

Куріння. Через куріння у багатьох людей з’являються великі мішки під очима, більше зморшок біля губ та щік. Крім того, хімічні речовини тютюну руйнують колаген та еластин.

Зловживання алкоголем. Алкоголь руйнує печінку, призводить до депресії, деяким видам раку, зневоднення організму та поганого зовнішнього вигляду.

Ведучий1:

Для України велика кількість літніх людей є важливою соціальною проблемою. Нині не кожен працездатний українець може дати собі чи своїй сім’ї раду, що вже тоді говорити про стареньких. І якщо у вирішенні економічної сторони цієї проблеми ми покладаємось на державу, самих себе та близьких, то про те, щоб літні люди почували себе щасливими і не були самотніми, ми маємо піклуватися усі разом, кожен із нас,  адже все починається з сім’ї, з розуміння, захисту і піклування  про своїх рідних і близьких, виконання  свого обов’язку, що є найціннішим для людей літнього віку.

Фільм «Забери меня домой»

Викладач. Життя дійсно складне й незбагненне. І іноді дуже важко знайти відповідь на філософське питання: «Навіщо ми живемо? Заради чого? У чому сенс життя? Що таке щастя? Що потрібно для того, щоб бути щасливим на цій святій землі?»

Тема вічна, як і саме людство. І кожен на ці питання відповість по-своєму.  Та в долі всіх людей є своє щастя. Щастя в тому, коли не байдуже, який слід залишиш після себе на землі, щастя в тому, якщо, окрім себе, ду­маєш про тих, хто поруч. По-своєму щасливі сьогодні всі, хто своїм відданим служінням дер­жаві, людям вселяв віру в майбутнє, хто кож­ним своїм добрим ділом ніс до сердець людей ідеї добра, злагоди і любові.

Ведучий1: Людина приходить у цей світ для любові й добра. Світ би став набагато кращим, якби його населяли люди розумні, інтелігент­ні, серця яких сповнені любові й добра. Щоб жити повноцінним життям, потрібно навчити­ся співпереживати і співчувати, а ще потрібно мати в серці хоч крихітку доброти та вміти да­рувати її людям.

Ведучий2: Так повелося споконвіку, що молоді люди вчилися і вчаться у старших господарю­вати, шити і виши­вати, доглядати і виховувати дітей. Від бабусь і дідусів передавалися багатство і краса звичаїв і традицій нашого народу.

Ведучий 2: Сьогодні в Україні кожен п'ятий мешканець – це особа похилого віку, шоста їх частина самотні люди. Половині із самотніх людей потрібна допомога в повсякденному житті.

Ми мало замислюємося над тим, хто ж такі «особи похилого віку», чим маємо завдячувати їм. Передусім, це люди, які піднялися на найвищі вершини життя, з яких воно бачиться більш реальним, без оман. Їхнє найбільше багатство – досвід, знання, вміння, мудрість.

Ведуча 2: Люди старшого покоління – досвідчені, мудрі, розумні. Сьогодні вони для нас просто дідусі й бабусі. Але сядьте біля них, поговоріть з ними, і вам відкриються сторінки їхнього життя. А це – історія кожної сім'ї, історія нашого народу.

Ведуча 2: За розповсюдженим стереотипом про старість говорять, як про щось негативне, хоча вона – нагорода людині за чесно, розумно, щиро прожиті роки. Справедливе й інше судження: «Людині стільки років, на скільки вона себе почуває». 

Хто сказав, що вік – перешкода для здійснення мрії?  Врешті – решт, це лише кількість прожитих років, яка ніяк не повинна заважати робити те, шо подобається людині.   І підтвердженням цього  є дивовижні вчинки людей поважного віку

ФІЛЬМ « Дивовижні вчинки людей похилого віку»

Ведучий 2:  Турбота про громадян поважного віку, ветеранів та інвалідів необхідна кожної хвилини не як відзначення святкової дати, а як повага до людей, які своєю багаторічною працею заслужили  на глибоку пошану нащадків.

Ведучий2:

-  Яку саме користь ти можеш принести стареньким?

-       Проводити час разом. Час та увага – одні з найголовніших речей, потрібних бабусям і дідусям. Ти можеш реалізувати цей спосіб, якщо поцікавишся спогадами господарів, зготуєш щось смачне або прихопиш гостинців, зроблених власноруч, розділиш хобі тощо.

-       Супроводити на зустрічі. Похід до кафе, візит до подруги чи друга, шахи у парку – усі ці вилазки можуть потребувати допомоги людини. Подбати про безпечне транспортування.

-       Вирішити хатні справи. Від походу крамницями, прибирання та готування до допомоги з оплатою комунальних платежів. Повір, саме такі буденні речі потребують постійної сторонньої підтримки.

-       Разом побороти недугу. Сходити по ліки чи простежити за тим, щоб пацієнт вчасно прийняв їх вдома, викликати за потреби лікаря. Крім того, важливою є моральна підтримка хворого.

-       Допомогти із домашнім улюбленцем. Часто друзями стареньких стають саме їхні собаки, коти  чи інші тваринки, які також вимагають уваги. Ти можеш прислужитися, якщо зводиш улюбленця до ветеринара, вигуляєш собаку, сходиш за кормом тощо.

-       Навчити користуватися гаджетом. Або будь-якою сучасною технікою! Дуже ймовірно, що неприйняття сучасних технологій людиною поважного віку виявиться міфом. Ти не тільки допоможеш побороти страх перед невідомим, а й відкриєш ще один шлях для підтримки зв’язку старенького з | близькими.

-       «Подарувати своє свято». Кожен може надати особливу допомогу –створити проект під своє особисте свято (день народження, весілля тощо). Всі вітання твоїх друзів будуть спрямовані на і благодійність.

-       Пожертвувати кошти. Питаннями фінансової допомоги часто займаються різні благодійні фонди і та організації. Ти можеш зробити внесок, який буде перерахований на закупівлю необхідних речей, продуктів чи медикаментів для стареньких. Крім того, можна подбати про етап реалізації коштів – закупівлю та транспортування цих речей додому.

Ведучий1: Ми віддаємо свою шану і повагу людям, за спиною у яких вели­кий віковий і життєвий шлях,  яке відбудува­ло зруйноване і допомагає  творити май­бутнє. Їх долі багато в чому схожі одна на одну. Про кожного можна писати ро­мани і повісті. І буде то бентежна розповідь про стійкість, мужність, працелюбність, відда­ність громадському обов'язку.

Ведучий1: Все, що оточує нас – є результатом не­втомної праці старшого покоління. В усьому, до чого торкнулися їх руки, залишилася частка їхньої душі. Та і власним життям ми теж завдячуємо їм.

Тож сьогодні, коли всі ми і вся Україна вшано­вує їх – свою гордість і славу,  ми надсилаємо наші найщиріші вітання присутнім у нас поважним і почесним громадянам нашого міста

Сироті  Світлані Миколаївні

Касаткіній Ірині Наумівні

Волощукам Лідії Афанасівні та Володимиру Микитовичу

Від щирого серця бажає­мо всім здоров'я і довгих років життя. Нехай діти будуть для вас гордістю, а онуки радістю. Хай золота осінь завжди буде щасливою, радості, миру, добра в ім'я розквіту рідної держави України.

Ведучий2:

У цей чудовий день осінній

У атмосфері цій родинній

Ми всіх вітаємо із святом

І хочем від душі бажати:

Добро хай множиться і щастя,

Міцне здоров'я хай додасться,

А радість лиш сповна всім буде,

Відніметься хай сум і лихо,

Співає пісню серце стиха,

І доля в дім добром прибуде.

Музичне вітання

Ведучий1: Cтарість – така ж частина жит­тя, як і молодість, як дитинство. Вона немину­ча, і саме тому її потрібно сприймати оптимістично, знаходити для себе джерело позитиву, жити в гармонії із своїм віком, радіти кожному прожитому дню.

Ведуча2:

Летять літа, як білі журавлі,

Дзвенять, як ті волошки в житі,

Та не зникає слід їх на землі,

Якщо для добрих справ були прожиті

Ведучий2: Тож сьогодні з питань «У чому сенс життя та щастя людини взагалі та особисто кожного?»  ми поговоримо з присутніми у нас незвичайними людьми, які  також  заслуговують на занесення в книгу Рекордів Гінеса і яким надаємо слово.

Сирота Світлана Миколаївна – шанована в Краснограді, піклується про життя і проблеми міста, його людей.

Касаткіна Ірина Наумівна –  шанована і відома у нашому місті майстриня

Ведучий 1: Мабуть, усі помітили, що пісні минулих років знову і знову повертаються до нас у пам’яті. Думаю, це зовсім не випадково. Це ностальгія за чистим, світлим, добрим. І вона стане у нагоді вам у наступному конкурсі-сюрпризі.

Музична пауза «Пісні моєї юності» (конкурсне завдання, пов’язане з пісенними шлягерами 60-х, 80-х, 90-х років). Звучить музичний фрагмент, а завдання присутніх – назвати пісню, виконавця.

-  Черный кот

-  Сосед

-  Где-то на белом свете

-  Ландыши

-  Журавли

-  С чего начинается родина

-  Мои года мое богатство

-  Родительский дом

-  Надежда

-  Водограй

-  Смерека

-  Я люблю тебя жизнь

Ведучий 2: Гадаємо, саме ці або такі пісні надихали до творчості наших наступних гостей. Будь ласка, зустрічайте оплесками!

Волощук Лідія Афанасіївна та Володимир Микитович

Ведуча: Ми низько вклоняємося старшому поколінню, творцям святого і прекрасного.

Ведуча. Милосердя і доброта! Ще із часів давньоруських благодійність була в традиці­ях нашого народу. Цілком природним і зако­номірним вважалось допомагати знедоленому і нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого, заступитися за беззахисного чи скривдженого.

Ведучий. Гарне це покликання робити добро людям, забуваючи про свої болі і біди.

Тому кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь завжди тепліше стане

Від зливи наших щирих співчуттів.

Викладач: Сьогодні дзвони б'ють на сполох, за­кликаючи нас до Милосердя, Доброти. Бо тіль­ки Милосердя робить нас справжніми людьми.

Ведуча. Друзі! Добродії! Поряд із вами жи­вуть ті, кому допомогти можемо тільки ми – я, ваші сусіди чи колеги. Зараз, сьогодні, завтра — зі­гріймо їх своєю доброзичливістю, увагою, по­вагою й теплом.

Ведуча 2: В цей осінньо зігрітий день і час хочеться сказати: поважайте дорогих вам рідних, будьте чуйними у ставленні до людей похилого віку, бо це є наріжним каменем людяності.

Поважаймо, шануймо, робімо добро! Вшануймо цих людей щирим, добрим словом, зробімо все, аби вони відчули себе потрібними суспільству. Адже піклування про ближнього має стати нормою нашого повсякденного життя.

Творіть добро, щоб кращим став цей світ,

Не знали б горя щоб старі й малі.

Страждання нищіть нанівець.

Свій слід залиште на землі.

Заключна пісня «А я бажаю вам добра» (Н. Май)