ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНЯТ – ОСНОВНА УМОВА ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

  

Правове виховання – важлива складова становлення загальнорозвиненої особистості зі сформованими моральними та громадянськими якостями. У Декларації про права дитини, яка була прийнята ООН в 1959 році, йдеться про те, що діти мають бути об’єктом особливого захисту та допомоги. У 1989 році Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини – документ, рівнозначний закону – яка забезпечує дітям допомогу та захист держави. Одне із завдань, означених у освітній програмі  «Дитина», є створення умов для розвитку правової компетентності дітей, ознайомлення їх не лише з правами, а й обов’язками – загальнолюдськими та національними. Найперше суспільне середовище, до якого потрапляє дитина, – це заклад дошкільної освіти, який у взаємодії з родиною має створити належні умови для забезпечення психічного, фізичного здоров’я дітей, їх повноцінного розвитку, набуття життєвого досвіду.

Дошкільний вік – період, коли в дитини формуються уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, маленька людина має засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві. Життя дитини сповнене різних, складних для неї ситуацій та перешкод. І саме дорослі повинні навчити знаходити вихід із них, почуватися впевнено й комфортно. Правове виховання дошкільників – є основною ланкою формування життєвої компетентності особистості. Система правової освіти і виховання має бути безперервною, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі, закладах передвищої та вищої освіти.

Завдання педагогічних працівників – виростити компетентну особистість, здатну самостійно приймати рішення, визнавати свої помилки, відстоювати свою гідність, реалізовувати природні можливості.

Забезпечення ефективного правового виховання дітей значною мірою залежить від професійних якостей педагогічних працівників. Тому організація методичної роботи з педагогами у закладах дошкільної освіти спрямована на формування практичних навичок захисту і збереження прав дитини у процесі педагогічної діяльності, застосування інноваційних технологій щодо розвитку у дітей почуття власної гідності та самосвідомості, формування знань про свої права та обов’язки.

Організація роботи з правового виховання  дошкільнят спрямована в трьох напрямах:

-  організаційно-методична робота з педагогами; 
- освітня робота з правового виховання дошкільників; 
- робота з формування правового світогляду батьків.

Обираючи форми і методи роботи з дітьми старшого дошкільного віку, необхідно зважити не тільки на специфіку закладу дошкільної освіти, але й на інтелектуальні, психолого-педагогічні особливості старших дошкільників та на їхні індивідуальні характеристики.

         З метою формування інтересу дітей до правової освіти, розвитку комунікативних умінь і більш глибокого розуміння матеріалу важливо використовувати:

-різні методи, форми, засоби щодо формування правової культури дошкільників;

-обговорення в групі, під час якого дошкільнята знайомляться із загальнолюдськими та національними цінностями й поняттями, набувають уміння формулювати й аргументовано висловлювати власні думки;

-ігрові ситуації та інсценування, що дає дітям можливість виступати в різноманітних соціальних ролях і зіставляти їх із ситуаціями зі свого життя;

-творчий пошук, що передбачає збирання, зіставлення й аналіз інформації під керівництвом вихователя або самостійно, розв’язувати проблеми шляхом ухвалення спільних рішень;

-використання новітніх комп’ютерних технологій у освітньо-виховному процесі.

     Здійснюючи роботу з правового виховання дошкільників, вихователі мають не тільки сформувати у дітей уявлення про права дитини, а й навчити їх застосовувати ці знання у практичному житті. Саме у нестандартних доступних формах дошкільники здатні засвоїти наукову інформацію, адаптовану до їхнього сприймання. Знання основних прав та обов’язків, сформованість правової поведінки допоможе дітям передбачити наслідки своїх дій, спонукатиме до контролю власної поведінки.

         Формування у дитини дошкільного віку свідомої осмисленої поведінки та найпростіших правових знань основане на прикладах поведінки дорослих. Тому важливе значення має чітко сформована робота з батьками, оскільки головну роль у вихованні дітей відіграє родина як перший осередок виховання людяності, національної свідомості, патріотизму й гуманізму. Роботу з батьками спрямовано на розуміння того, що діти наслідують їх приклад, тому не можна вимагати від дитини виконання будь-якого правила, якщо  самі не завжди його виконують. Так як сім'я продовжує залишатися найефективнішим інструментом у розвитку особистості дитини, основними завданнями в цьому напрямку слід зазначити  такі:

- познайомити зі змістом статей Конвенції про права дитини;

-викликати інтерес у батьків і бажання осмислити власні права і в доступній формі знайомити з ними своїх дітей.

 

 

У здійсненні правової освіти дошкільного закладу з батьками використовуються різні форми:

-інформаційні стенди з правової тематики;

-круглі столи з участю фахівців з права;

-анкетування батьків;

-нетрадиційні батьківські збори;

- підготовка пам’яток для батьків;

-рольові ігри;

-практикуми з рішенням педагогічних задач.

Ефективним засобом педагогічної та правової просвіти батьків є наочна агітація. Рекомендується для використання:

- папки-пересувки з темами «Мистецтво бути батьком, «Караючи, подумай: навіщо?»;

- куточок з книгами, що містить нормативно-правові документи щодо захисту прав дитини;

- складання листівок на тему «Знаємо ми права свої - допомагають нам вони»;

- оформлення фотоальбомів «Я і моя сім'я».

Робота з батьками вихованців здійснюється під час батьківських зборів, індивідуальних та групових консультацій, та охоплює широке коло питань правового змісту , наприклад, «Виховання дітей – спільна справа батьків і педагогів», «Роль сім’ї у розвитку особистості дитини», «Дотримання прав дитини. Обов’язки батьків. Конвенція ООН про права дитини», «Вікові особливості дошкільника», «Етика стосунків у сім’ї» та інші. Проведення такої роботи дозволяє сім'ї вихованців ближче познайомитися з методами  і формами правового виховання дітей та з'ясувати, наскільки важливо дотримуватися вимог щодо прав дитини в кожній родині.                                                    

      Головне у співпраці з кожною сім'єю – допомогти батькам зрозуміти і сприйняти сучасні гуманістичні ідеї та орієнтири, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її всебічний розвиток. Ігнорування суб’єктивного досвіду дитини призводить до виникнення проблем у вихованні.

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ У ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Здобуття якісної освіти на всіх рівнях, в усіх освітніх ланках, усім дітям

без обмежень та винятків забезпечує інклюзивна освіта як система освітніх

послуг, що базується на визнанні рівноправності та врахуванні розмаїтості

дітей, маючи нормативно-правове підґрунтя недискримінаційного характеру,

шляхом упровадження інклюзивного навчання на основі особистісно

орієнтованої освітньої моделі. Закон України «Про овіту» визначає, що особа з

особливими освітніми потребами – особа, яка потребує додаткової чи

тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на

освіту. Тож, дитина, яка перебуває в групі зі здоровими однолітками, набуває

комунікативних та соціальних навичок відповідно до її віку, а спільні заняття

сприяють концентрації її уваги, посиленню мотивації до навчання, набуттю

умінь, потрібних для успішного самостійного життя в суспільстві.

Забезпечує інклюзивну освіту дітям з особливими освітніми потребами

інклюзивний заклад дошкільної освіти, який залучає батьків, співпрацює з

фахівцями для надання спеціальних послуг дитині, адаптує освітні програми,

середовище, методи та форми освітньої діяльності, використовує наявні

ресурси [2].

Інклюзивне освітнє середовище – це не лише підготовлені засоби

пересування, а і умови, атмосфера і дії, спрямовані на те, щоб кожна дитина

відчувала себе комфортно і могла реалізуватися як особистість.

Безперечно, умовами, які слід вивчити при прийнятті рішення про

розгортання інклюзивної практики в освітньому закладі, є:

− наявність родин з дітьми, що мають особливі потреби;

− психологічна готовність керівника і колективу закладу до інклюзії –

ознайомлення з основними цінностями, цілями та методиками організації

інклюзивної практики та їх підтримка;

− наявність у закладі відповідних фахівців (дефектологів, психологів,

логопедів, тьюторів тощо) або фахівців з центрів психолого-педагогічного

розвитку та корекції, психолого-педагогічної та медико-соціальної допомоги;

− наявність спеціальних умов для навчання і виховання дітей з обмеженими

можливостями здоров’я, в тому числі безбар’єрного середовища;

– добір та створення засобів і методів освітньої та корекційної діяльності,

оцінки результатів;

– можливість підвищення кваліфікації педагогів.

Разом з тим, інклюзивний заклад дошкільної освіти повинен спрямовувати

свою діяльність, яка проходить у кілька етапів, на вирішення таких завдань, як:

– створення комфортного простору для всіх учасників освітнього процесу;

– створення середовища, що сприяє гармонійному розвитку особистості;

– формування толерантного співтовариства дітей, батьків, персоналу та

соціального оточення;

– створення педагогічної системи, центрованої на потреби дитини та її сім’ї;

– формування міждисциплінарної команди фахівців, які організовують освітній

процес.

Для забезпечення ефективності навчання дітей з особливими освітніми

потребами, які отримують освіту в умовах інклюзивного середовища в закладі

дошкільної освіти, формується команда психолого-педагогічного супроводу.

Психолого-педагогічний супровід є системою комплексних заходів,

спрямованих на організацію освітнього процесу та розвиток дитини, як

передбачено індивідуальним планом розвитку.

Завданнями команди психолого-педагогічного супроводу є:

1. Здійснення збору інформації про особливості розвитку дитини, її інтереси,

труднощі та освітні потреби на етапах створення, реалізації та моніторингу

виконання індивідуального плану розвитку.

2. Визначення напрямків психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових

послуг, які можуть бути надані в межах закладу освіти на підставі висновків

інклюзивно-ресурсного центру, а також забезпечення їх надання.

3. Розроблення індивідуальних планів розвитку для кожної дитини та

моніторинг їх виконання.

4. Надання методичної підтримки педагогічним працівникам закладу освіти з

організації інклюзивного навчання.

5. Створення належних умов для успішної інтеграції дітей в освітнє

середовище.

6. Проведення консультативної роботи з батьками дітей з особливими освітніми

потребами щодо їхнього розвитку, навчання та виховання.

7. Проведення інформаційно-просвітницької роботи серед педагогічних

працівників, батьків і дітей щодо недопущення дискримінації і порушення

прав дитини та формування дружнього та неупередженого ставлення до дітей

з особливими освітніми потребами.

Команда психолого-педагогічного супроводу формується з урахуванням

освітніх потреб дитини з особливими освітніми потребами. Постійні учасники

включають директора, вихователів, асистента вихователя, практичного

психолога, вчителя-дефектолога, вчителя-логопеда, вчителя-реабілітолога та

батьків чи законних представників дитини з особливими освітніми потребами.

Важливою вимогою до вихователів є освоєння індивідуального підходу, який

застосовують у своїй професійній діяльності фахівці (психологи, логопеди,

дефектологи).

Основне керівництво командою супроводу покладається на директора,

який відповідає за виконання завдань та розподіл обов’язків між її членами.

Крім того, згідно з висновком ІРЦ, фахівці команди супроводу мають

визначити Індивідуальний навчальний план та скласти Індивідуальну програму

розвитку для дитини з ООП протягом двох тижнів з моменту початку

навчального процесу. Ці документи підлягають узгодженню з батьками та

затвердженню керівником закладу освіти. [3; 4]

Для реалізації цілей інклюзії в дошкільному закладі працюють фахівці

різних профілів – психологи, дефектологи, логопеди, вихователі, асистенти

вихователів, педагоги додаткової освіти, медичні працівники. Варто

вибудовувати різні схеми організації взаємодії фахівців, які залежатимуть від

складу дітей інклюзивної групи та визначатимуться поєднанням індивідуальних

освітніх планів і освітньої програми.

З метою охоплення варіативними формами навчання і виховання дітей з

різними стартовими можливостями створюється інклюзивний освітній простір.

Існує система структурних підрозділів таких, як Центр ігрової підтримки

розвитку, Консалтинговий центр, Лекотека, Служба ранньої допомоги, група

розвитку «Особлива дитина» для дітей від 0 до 7 років, що з якихось причин не

можуть відвідувати дошкільну групу в режимі повного дня. Дошкільний заклад

може обрати ті структурні підрозділи, які найбільше відповідають наявним у

ньому умовам.

Отже, успішність реалізації інклюзивної практики в дошкільному закладі

залежить від рівня інклюзивної культури, якісного менеджменту і стратегічного

планування, достатній, підготовлений персонал, створення розвивального

середовища для малечі, доступна інформаційна, матеріально-технічна база та

інфрактура, фінансування, яке покриває потреби закладу. Неможливо уявити

процес створення відкритого демократичного суспільства без запровадження

інноваційних освітніх систем, які віддзеркалюють цей процес. Інклюзивна

освіта як соціальний та освітній феномен стає невід’ємним складником

освітнього процесу України.

ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В НЕБЕЗПЕЧНІ ЧАСИ

 

Який із заходів безпеки найефективніший у довгостроковій перспек­тиві? Звісно ж, формування в дітей здатності розпізнавати небезпеки та адекватно на них реагувати. Деякі практичні поради щодо роботи з дошкільниками в цьому напрямі стануть у нагоді.

Під час війни головне завдання всіх дорослих і педагогів зокрема – зберегти життя та здоров'я дітей і навчити їх безпечної поведінки в загроз­ливих ситуаціях.

Під час налагодження системної роботи з пи­тань безпеки в ЗДО у пригоді може стати До­рожня карта безпеки, розроблена фахівцями ДУ «Український інститут розвитку освіти» та роз­міщена на сайті установи.

Доречними стануть прості, але дієві поради, що допоможуть максимально ефективно сформувати навички безпечної пове­дінки дошкільнят в умовах війни.

Регулярно проводити бесіди про безпеку.

Діти, котрі перебувають або перебували на оку­пованих чи прифронтових територіях, уже зна­ють із власного досвіду, що таке небезпека, але слід бути впевненими щодо їхніх дій у можли­вих небезпечних ситуаціях. Говорити доступною мовою, з урахуванням віку дітей, використовува­ти зрозумілі слова. Варто не лише пояснювати, що і як слід робити в ситуаціях загрози, а й від­працьовувати разом відповідні дії.

Навчити дітей адекватно діяти під час три­воги. Важливо, щоб вони навчилися розрізня­ти звуки, що попереджають про небезпеку: сиг­нал повітряної тривоги, відлуння пострілів чи вибухів тощо. Для цього використову­вати казки, історії, мультфільми. Їх можна знайти в рубриках «Сучасне дошкілля під крилами захис­ту» на сайті МОН та «Відеотека» Кейсу безпеки на сайті УІРО.

Навчити малечу реагувати на відповідні сигна­ли. Дуже важливо сформувати вміння лягати на землю і прикривати голову, почувши постріли чи вибухи, триматися біля внутрішньої стіни бу­дівлі. Тут стане в пригоді гра в хованки, під час якої дорослий разом з дитиною можуть обсте­жити кімнату та визначити надійні місця для схо­ванки. Багаторазове повторення допоможе дітям в небезпечній ситуації відреагувати відповідно.

Під час повітряної тривоги слід швидко спус­титись до укриття і перебувати там до кінця три­воги й іще 10 хвилин після відбою. Якщо скорис­татися укриттям немає можливості, необхідно заздалегідь з'ясувати, де можна сховатися:

−    у будівлі – перейти до приміщення без ві­кон, вибрати місце в кутку між несучими сті­нами й недалеко від виходу, аби в разі не­безпеки швидко покинути приміщення;

−    надворі – спуститися в підземний перехід, метро або лягти на землю чи в якесь загли­блення, затуливши голову руками чи предме­тами, що можуть захистити від травмування.

Відпрацьовувати з дітьми план евакуації. Діти мають знати, по яких сходах рухатись, якими виходами можна скористатися в разі небезпеч­них ситуацій та де можна сховатися. Тренуватися разом з вихованцями стільки, скільки потрібно, щоб вони знали, куди йти, якщо ситуація стане критичною.

Формувати базові знання з мінної безпеки.

Важливо розповідати дітям про можливі ризики. Особливо це стосується тих районів, де можуть бути міни або інші нерозірвані вибухові пристрої.

Правила мінної безпеки для дітей

−    не торкатися невідомих предметів.

−    не підходити до нерозірваної вибухівки, не торкатися, не розглядати.

−    повідомляти дорослих про підозрілу знахідку.

−    не гратися в незнайомих місцях.

 Важливо навчити дітей розпізнавати ознаки мінної загрози. У пригоді стане мультсеріал «Пес Патрон».

Обговорити важливість запасів. Будувати роз­мову відповідно до ситуації, спиратися на до­свід дітей, зокрема, можливо, набутий під час перебування в окупації. Допомогти малечі усві­домити, що важливо завжди мати невеликий за­пас води, їжі та медикаментів.

Зберігати спокій та навчати цього дітей. Якщо діти бачать, що дорослі панікують, це може посилити їхній власний страх. Важливо, щоб до­рослі поряд із дітьми зберігали спокій і показува­ли приклад конструктивного реагування на ситу­ацію. Опановувати техніки самозаспокоєння дорослим й допомагати в цьому вихованцям.

Звертатися до професіоналів: фахівців та громадських організацій, які надають психоло­гічну допомогу та поради з питань безпеки для дітей. Практичні поради фахівців розміщено в рубриці «Сучасне дошкілля під крилами захис­ту» сайту МОН, зокрема в розділах «Педагогам, батькам, дітям» та «Поради психологів».

Безпека дорожнього руху для дошкільників

Дбаючи про безпеку дошкільників комплексно, слід не забувати формувати і «класичні» правила безпечної поведінки: у природі, побуті та соціумі.

Рух транспорту та пішоходів на вули­цях і дорогах – занадто складне явище, щоб діти могли зорієнтуватися в ньо­му самостійно. Організовуючи роботу із запобігання дорожньо-транспортному травматизму, дорослим варто звернути увагу на деякі важливі моменти.

Ознайомлення із правилами дорожнього руху в ЗДО варто пов'язувати з усіма розділами про­грами. Проводити таку роботу треба систематично, поступово ускладнюючи програмові вимоги, враховуючи здібності та вік дітей.

Батьки і педагоги мають постійно оновлюва­ти власні знання щодо правил дорожнього руху для пішоходів та вимог, які висуваються до пере­сування з групою дітей вулицями і в транспорті.

Варто чітко визначати межі ділянок, де діти мо­жуть спокійно кататися на велосипедах та інших транспортних засобах. Можна дозволяти малечі самостійно гратися лише на дитячих майданчиках, а з'їжджати на санчатах лише з тих гірок, які бать­ки перевірили самі й упевнилися, що вони безпеч­ні (не виходять на проїжджу частину дороги).

Пояснювати та повторювати дошкільникам, як вони мають поводитися на вулиці й у транспор­ті, потрібно стільки разів і так часто, як це необ­хідно, аби вони не тільки запам'ятали алгоритми відповідних дій, а й діяли в стандартних ситуаці­ях упевнено, компетентно та завбачливо.

Важливо пам'ятати, що в процесі навчання ді­тей правил дорожнього руху не можна обмежу­ватися лише словесними поясненнями, значне місце слід відвести практичним формам навчан­ня. Зокрема доречними будуть короткі цільові прогулянки неподалік від дитячого садка, під час яких діти матимуть можливість на практиці до­тримуватися правил для пішоходів, спостеріга­ти дорожній рух, закріплювати набуті знання. Особливу увагу слід приділити організації спо­стережень, під час яких дітей варто розміщува­ти в таких місцях, де група не заважатиме руху.

Підготовка дітей до нестандартних ситуацій

Неможливо передбачити всі загрози, з якими можуть зіткнутися діти. Але варто докласти зусиль для формування й розвитку в них універ­сальних якостей, що допоможуть їм дбати про свою безпеку в будь-яких ситуаціях.

Під час прогулянок корисно розбирати різні реальні ситуації, формувати здатність розпізнавати, відчувати небезпеку, навіть потенційну.

Слід учити дітей контролювати свої емоції, керувати своїм тілом, усвідомлю­вати його можливості, застосовувати набу­тий досвід у нових ситуаціях.

Необхідно розвивати в дітей самостій­ність, уміння застосовувати знання, набуті на заняттях, у повсякденному житті.

Важливе завдання сьогодення – учитися жити в заданих умовах, тут і зараз. Насамперед це означає – дорослим дбати про захист та безпеку і при­вчати до цього малечу. А ще, попри всі небезпе­ки і негаразди, учити дітей дослухатися до своїх відчуттів та емоцій, помічати красу сві­ту навколо і радіти життю.

ІНКЛЮЗИВНЕ ДОШКІЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

          Дитина з особливими освітніми потребами – особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту (Закон України «Про освіту» №2145-VII від 05.09.17р.)

Відповідно до розуміння інклюзивної освіти та міжнародних документів (Міжнародна стандартна класифікація освіти (ISCED) розроблена ЮНЕСКО), до категоріїї «діти з особливими освітніми потребами» відносять:

−    дітей з порушеннями психофізичного розвитку;

−    дітей з інвалідністю;

−    дітей із родин переселенців;

−    дітей-іноземців (з особливими мовними потребами, які не вивчали й не розуміють мову країни);

−    обдарованих дітей;

−    дітей-представників національних, релігійних менш;

−    дітей із сімей зі складними життєвими обставинами;

−    дітей-сиріт та ін.

Труднощі дітей з особливими потребами пов’язані не лише з відчуттями фізичного обмеження і дискомфорту, переживанням втрати своїх можливостей, але й з «багажем» того негативного ставлення, з яким стикається людина у своєму найближчому оточенні.          Уявлення про дитину з особливими потребами, як про людину, яка багато чого не може робити, потребує допомоги інших – викликає найчастіше почуття жалю. Це заважає дитині включатися в активну соціальну взаємодію.

Умови успішної соціалізації дитини з ООП:

−    раннє виявлення порушень і проведення корекційної роботи з перших місяців життя;

−    готовність батьків допомагати дитині протягом усіх років інтегрованого навчання;

−    супровід вихованця командою супроводу здатною надавати консультативну допомогу педагогам і батькам;

−    можливість отримувати інклюзивну освіту за місцем проживання дитини;

−    наявність спеціальних освітніх програм і посібників;

−    орієнтація на дитину;

−    матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу;

−    система взаємодії фахівців, батьків, педагогів, служб ІРЦ, тобто наявність оптимальної системи комплексного супроводу дітей з ООП.

Інтеграція означає «відновлення цілого». Інтегрування дітей з ООП до освітніх закладів це світовий процес до якого долучені всі високорозвинені країни, в основі концепції інклюзії лежить дотримання принципів прав дитини на використання всіх можливостей які пропонує суспільство.

 Інклюзія – «приналежність або включення», тобто тут індивідуальність кожної людини розглядається як норма, люди не діляться на групи відповідно своїх особливостей. В освіті інклюзія виступає за право кожної дитини, незалежно від індивідуальних переваг і недоліків, брати участь в житті суспільства нарівні з іншими і вчитися в одному освітньому середовищі з однолітками, а не в спеціалізованих освітніх закладах.

Інклюзія виходить із того, що право всіх дітей на спільну освіту і виховання потрібно реалізовувати, попередньо провівши ряд реформ.

Інклюзія забезпечує:

−    визнання рівної цінності для суспільства всіх дітей;

−    подолання бар’єрів на шляху отримання якісної освіти та соціалізації всіх дітей, а не тільки дітей з особливими освітніми потребами;

−    аналіз і вивчення спроб подолання бар’єрів і покращення доступності навчальних закладів для окремих категорій дітей. Проведення реформ і змін, спрямованих на користь усіх;

−    переконання, що відмінності між дітьми – це ресурс, що сприяє педагогічному процесу, а не перешкоди, які необхідно долати;

−    визнання прав дітей на отримання освіти в загальноосвітніх навчальних закладах, що розташовані за місцем проживання;

−    покращення ситуації у школах(дошкільних закладах) у цілому як для учнів(дітей), так і для педагогів.

−    визнання ролі шкіл не тільки в підвищенні академічних показників учнів, а й у розвитку місцевих громад;

−    розвиток партнерських відносин між школами і місцевими громадами;

−    визнання того, що інклюзія в освіті – це один з аспектів інклюзії в суспільстві.

Переваги інклюзивної освіти

Для дітей з ООП

Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, соціальний та емоційний розвиток дітей.

Ровесники є прикладом для наслідування.

Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.

Освітній процес проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.

У дітей є можливість для налагодження дружніх стосунків з ровесниками.

Для інших дітей

Вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, налагоджувати і підтримувати дружні стосунки з дітьми, які відрізняються від них.

Вчаться співробітництву.

Вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

Для педагогів та фахівців

Вихователі інклюзивних груп краще розуміють індивідуальні особливості дітей та оволодівають різноманітними педагогічними технологіями, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням індивідуальних особливостей дитини.

Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.

«Про затвердження Порядку організації інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти» ( 28 липня 2021 року)

 Діти з ООП здобувають дошкільну освіту відповідно до державного стандарту дошкільної освіти як і всі діти, проте за допомогою найбільш прийнятних методів, що враховують їхні потреби та можливості.

 Запроваджено 5 рівнів підтримки: від труднощів І ступеня прояву (незначні чи поодинокі) у дітей, яким надаватиметься підтримка першого рівня (визначається та надається у закладі освіти), до труднощів V, найтяжчого ступеня прояву, тобто дітям надаватиметься підтримка другого-п’ятого рівня (визначається фахівцями ІРЦ та зазначається у Висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини).

Кількість дітей з ООП тепер визначається за рівнями підтримки: 

−    не більше однієї дитини, яка потребує четвертого чи п’ятого рівня підтримки;

−    не більше двох дітей, які потребують третього рівня підтримки; 

−    не більше трьох дітей, які потребують другого рівня підтримки.

 Якщо інформація про рівень підтримки, якої потребує дитина, не міститься у висновку ІРЦ, то вона розподіляється у групу закладу дошкільної освіти відповідно до рекомендацій команди психолого-педагогічного супроводу та складності порушень.

 Для дошкільнят, труднощі у яких було виявлено під час навчання в закладі дошкільної освіти, за рішенням закладу освіти може надаватись підтримка першого рівня. Для цього за письмовою заявою батьків керівник дитсадка утворює команду психолого-педагогічного супроводу, яка визначає обсяг такої підтримки. Якщо ж зусиль закладу буде недостатньо і дитині потрібна буде спеціальна допомога, заклад рекомендуватиме батькам звернутись до ІРЦ для проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини.

 Для всіх дітей з особливими освітніми потребами, незалежно від визначеного рівня підтримки, команда психолого-педагогічного супроводу складає індивідуальну програму розвитку, а для тих дошкільнят, які цього потребують, – індивідуальний навчальний план.

 Таким чином, на основі аналізу існуючих проблем у реалізації інклюзивної освіти в ЗДО, необхідна побудова певної моделі інклюзії в даних установах. Що, в свою чергу, дасть можливість, з одного боку, батькам скористатися правом своїх дітей на доступність дошкільної освіти, з іншого – надасть можливість ЗДО реалізувати дане право. Побудова такої моделі має спиратися на кращий досвід дошкільних закладів в області реалізації інклюзивної освіти та враховувати різноманітні індивідуальні особливості дітей з ООП.