ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ЕТИКА ВИКЛАДАЧА

Сьогодення гостро ставить завдання по створенню нової філософії освіти. На цій основі повинна формуватися нова педагогіка – педагогіка компетентної, відповідальної людини.

Компетентністний підхід вважається ключовою інноваційною ідеєю сучасної освіти. Компетентність - це орієнтація освіти на рівень, який не може бути зведений лише до формування набору знань, умінь, навичок, а передбачає формування сукупності складних умінь і якостей особистості, загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню. Професійна компетентність передбачає розвиток самосвімосвідомості,   перехід на  рівень,  де  основним  є   самоактуалізація, самореалізація особистості на основі етико-деонтологічних принципів педагогічної справи.

Педагогічна етика – це принципи, цінності й норми, яких повинні дотримуватися педагоги у своїй повсякденній роботі та житті.

Батьки, які довіряють педагогу свою дитину, сподіваються не лише на його високий професіоналізм, а й порядність, чесність, терпіння, милосердя, чуйність, цілеспрямованість, уміння співпереживати. Тому з давніх часів суспільство ставить особливі вимоги до якостей доброчинства  педагогів.

Частиною педагогічної етики є деонтологія. Цей термін походить від грецького «деон» - обов'язок і «логос» — навчання, наука.

Педагогічна деонтологія – наука про професійні, морально-етичні обов'язки, правила поведінки педагога по відношенню до вихованців (у першу чергу), їхніх батьків, колег, керівників тощо.

Педагог по ставленню до вихованців, їхніх батьків, колег, суспільства в цілому бере на себе певні етичні обов'язки: бути відданим педагогічній справі, творити добро, поважати гідність дитини, поважати права і обов'язки іншої людини, не заподіяти шкоди, дотримуватися слова.

Саме в розумінні своєї високої моральної відповідальності, морального обов'язку виявляється професіоналізм педагога. Сумлінність, порядність, дисциплінованість, ввічливість, делікатність, толерантність, такт — ось основні складові професійної етики, ті норми життя, затверджувати які повинна кожна людина, що обрала педагогічну професію.

Педагогічна етика складається з внутрішньої та зовнішньої культури.

Внутрішня культура – це індивідуально-особистісна ідеологія, яка! формується все життя. Важливі надбання відбуваються в студентські роки. Це прагнення до організованості, скромності, щирості, толерантності, об'єктивності, справедливості до інших і до себе, правдивості, педагогічної спостережливості, відповідності за якість виконання дорученої справи, поваги до праці. Адже саме ці риси сприяють прогресивному рухові суспільства, реалізації поставлених суспільством завдань. Внутрішня культура знаходить прояв у зовнішній культурі: доречність одягу, відсутність зайвих прикрас, помірний макіяж, охайність, постава, манера тримати себе, вираз обличчя, міміка, жести, емоційна стійкість тощо.

Відповідальна і творча праця педагога передбачає гуманні й демократичні його взаємини зі своїми вихованцями, їхніми батьками, колегами, які слід будувати на етико-деонтологічних принципах, а саме:

-     щодня і щохвилини виправдовувати довіру всіх тих, з ким маєш справу, кого навчаєш і в кого навчаєшся сам;

-     неухильно дотримуватися професійної етики, в будь-якій ситуації коор­динувати свої дії, виходячи з кращих традицій педагогічної праці;

-     бути добре підготовленим до будь-якого діалогу з питань, що належить до кола професійної компетенції;

-     у будь-якій ситуації пам'ятати про обов'язок, чесність та порядність, а головне, про святість справи, якій служиш;

-     завжди тверезо оцінювати дійсність, зокрема й особисті досягнення, за­вжди вміти підсвідомо оцінювати міру свого педагогічного впливу, на­магатися знаходити єдино правильний вихід з кожної життєвої ситуації.

Повноцінне,   досконале   володіння   педагогічною   культурою,   яка ґрунтується   на   етико-деонтологічних   принципах,   притаманне   лише працелюбним, допитливим людям, які перебувають у постійному пошуку, які, якщо чого не знають, дізнаються, запитують, з'ясовують, якщо чого не вміють, навчаються, а головне — невтомно вдосконалюють власну педагогічну культуру.

Важливим проявом дотримання етико-деонтологічних принципів є комунікативна компетентність та культура спілкування педагога.

Характерною особливістю культури спілкування педагога є взаємозв'язок із співрозмовником, відгук на його думку і почуття. Саме за цих умов педагогічне спілкування, комунікативна діяльність в цілому досягає свого соціального призначення.

У спілкуванні віддзеркалюється внутрішня культура педагога. Лаконічність, динамізм спілкування залежать від внутрішньої зібраності в справах, вчинках, мовленні.

Педагогічне спілкування – це вимогливість до себе та інших людей у всьому, що стосується навчання та виховання.

Магістральний напрям розбудови системи освіти, який висуває життя, гуманістична педагогіка співробітництва педагогів і дітей, навчальних закладів і батьків, навчальних закладів і соціального оточення.

Суть педагогіки співробітництва можна реалізувати лише на основі найвищого рівня професійної культури педагога. Саме від його знань, умінь, досвіду, професійної майстерності багато в чому залежить соціалізація молодого покоління, майбутній інтелектуальний і моральний розвиток нашого суспільства.