Культурно-гігієнічні навички, їх значення у розвитку дитини

 

Культурно-­гігієнічні навички – це важлива складова частина культури поведінки. Охайність, утримання чистими обличчя, рук, тіла зумовлені не тільки вимогами гігієни, але й нормами людських взаємин. Педагоги і батьки повинні постійно пам’ятати, що прищеплені в дитинстві навички, зокрема і культурно-гігієнічні, дають людині величезну користь упродовж усього її подальшого життя.

Культурно-гігієнічні навички в значній мірі формуються в дошкільному віці, так як нервова система дитини надзвичайно пластична, а дії, пов’язані з прийняттям їжі, одяганням, умиванням, повторюються кожен день, систематично і неодноразово.

У дошкільному закладі у дітей формуються навички щодо дотримання чистоти тіла, культури їжі, підтримання порядку в навколишньому середовищі, а також культурних взаємин дітей один з одним і з дорослими. Формування звичок і навичок здійснюється під безпосереднім педагогічним впливом дорослих і всього навколишнього оточення. Міцність, гнучкість навичок і звичок залежить від ряду факторів: умов, своєчасності початку цієї роботи, емоційного ставлення дитини до виконуваних дій, систематичності вправ дітей у певних діях. Особливу увагу в дошкільних установах приділяють формуванню нової навички, звички, коли у дітей з’являються нові обов’язки, нові речі, новий вид діяльності, якими діти повинні оволодіти. При цьому дітей привчають виконувати не тільки те, що їм приємно, а й те, що необхідно, долаючи труднощі різного характеру.

Тож, здоров’я дітей, загартованість їхніх організмів, інтерес до здорового способу життя залежать саме від того, наскільки сформовані у них різні уміння і навички, в тому числі культурно-гігієнічні.

У педагогічному словнику поняття «навички» трактується як дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматичними.

Фізіологічною основою культурно-гігієнічних навичок є утворення умовно-рефлекторних зв’язків, вироблення динамічного стереотипу, адже формуються навички на основі застосування знань про відповідний спосіб дії, шляхом цілеспрямованих планомірних вправлянь.

Культурно-гігієнічні навички поєднують у собі явища гігієни і культури. Діти мають усвідомити, що їхнє ставлення до гігієнічних вимог є не лише ставленням до власного здоров’я, а й свідченням поваги до людей, адже неакуратна, неохайна людина викликає відразу, небажання спілкуватися з нею.

Віднедавна значного розвитку набула валеологія – наука про збереження і зміцнення здоров’я. ЇЇ сутність полягає в тому, що людина повинна пізнати і створити себе, навчитися берегти і зміцнювати своє здоров’я.

Основними напрямами роботи з валеологічного виховання дітей дошкільного віку є:

−     формування мотиваційних установок на здоровий спосіб життя як основну умову збереження і зміцнення здоров’я;

−     формування бережного ставлення до власного здоров»я;

−     прищеплення навичок особистої гігієни;

−     ознайомлення дітей із способами профілактики захворювань і запобігання травматизму;

−     формування культури діяльності, дотримання гігієнічно обґрунтованих вимог до організації життєдіяльності загалом.

Набуття дітьми дошкільного віку валеологічної культури передбачає оволодіння ними первинними знаннями про свій організм і здоров’я, вміннями дотримуватися доцільного режиму життя і діяльності, харчування, сну, відпочинку, систематичне та якісне здійснення гігієнічних процедур, заходів запобігання хворобам. Вихователі і батьки повинні активізувати увагу дитини до її самопочуття, загального стану організму. Вона мусить уміти аналізувати свою надмірну збудливість або пригніченість, які можуть свідчити про початок захворювання. Це є основою формування здорового способу життя, елементарних умінь самоспостереження і самоаналізу власного стану здоров’я.

Гігієнічне виховання і навчання нерозривно пов’язане з вихованням культурної поведінки і має такі завдання:

−     привчити дітей правильно сидіти за столом під час їжі, акуратно їсти, ретельно, безшумно пережовувати їжу;

−     вміти користуватися столовими приборами, серветкою;

−     познайомити з різновидами посуду (чайна, їдальня);

−     вчити сервірувати стіл до чаю;

−     привертати увагу правильного спілкування під час прийому їжі (розмовляти напівголосно, доброзичливим тоном, не говорити з набитим ротом, шанобливо ставитися до прохань і бажань дітей).

З перших днів життя при формуванні культурно-гігієнічних навичок йде не просто засвоєння правил і норм поведінки, а надзвичайно важливий процес соціалізації, входження малюка в світ дорослих.

Не можна цей процес залишати на потім – хай поки дитина залишиться дитиною, а привчити її до правил можна і пізніше. Це невірна думка! Психічний розвиток – процес нерівномірний, його лінії йдуть не одночасно, тобто періоди найбільш швидкого розвитку тих чи інших функцій, психічних якостей. Ці періоди називаються сенситивними і період раннього і дошкільного дитинства найбільш сприятливий для формування культурно-гігієнічних навичок. Потім на їх основі будується розвиток інших функцій і якостей.

Виховання культурно-гігієнічних навичок у дітей – першооснова всієї подальшої роботи і основа для розвитку фізично міцної дитини. До того ж культурно-гігієнічні навички – це елементи самообслуговування, що є першою сходинкою і основою для трудового виховання.

Культурно-гігієнічні навички збігаються з такою лінією психічного розвитку, як розвиток волі. Малюк ще нічого не вміє робити, тому всяка дія дається з великими труднощами. І не завжди хочеться доводити почату справу до кінця, особливо якщо нічого не виходить. Нехай мама чи вихователька погодує, вимиє руки, адже так важко утримати слизьке мило, коли воно вискакує з рук і не слухається. Мама це зробить краще та й швидше. І якщо дорослі поспішають прийти на допомогу дитині при найменшому утрудненні, звільнити його від необхідності докладати зусиль, то дуже швидко у нього сформується пасивна позиція: «Застебніть», «Зауважте», «Одягніть».

Для того, щоб завершити дію, отримати якісний результат, зробити все в правильній послідовності, красиво і акуратно, потрібно докласти вольові зусилля.Так для дитини важливим стає якість виконання дії, вона вчиться доводити почату справу до кінця, утримувати мету діяльності, не відволікатися. І тепер уже не дорослий нагадує про необхідність тієї або іншої дії, а сама дитина за своєю ініціативою її сама вчиняє, контролює її хід. При цьому формуються такі вольові якості особистості, як цілеспрямованість, організованість, дисциплінованість, витримка, наполегливість, самостійність.

Виконання культурно-гігієнічних навичок створює умови для формування основ естетичного смаку.

Так, дівчинка починає придивлятися до себе, порівнювати, наскільки вона змінилася, коли її причесали, зав’язали бантики. Важливо, щоб дорослий при скоєнні побутових процесів ненав’язливо звертав увагу дитини на зміни в її зовнішньому вигляді. Дивлячись у дзеркало, дитина не тільки відкриває себе, але й оцінює свій зовнішній вигляд, співвідносить його з уявою про еталои краси, усуває неохайність у своєму одязі і зовнішності. Таким чином, складається критичне ставлення до свого вигляду, народжується правильна самооцінка. Дитина поступово переходить до контролю за своїм зовнішнім виглядом.

Освоєння культурно-гігієнічних навичок пов’язане з етичним розвитком дошкільника. Трирічний малюк вже може дати моральну оцінку діям людини або героям казки. Поки вона ще заснована на перенесенні загального емоційного ставлення дитини до людини або персонажа: подобається, значить, хороший, не подобається, значить, поганий.

У чотири-п’ять років у дітей починаються складатися моральні поняття «добре», «погано». Діти відносять до них вчинки інших людей і на цій підставі оцінюють поведінку. Треба пам’ятати, що дитині важко оцінити складні вчинки, набагато легше побутова поведінка.

Взаємопов’язано з формуванням культурно-гігієнічних навичок складаються і розвиваються моральні почуття. Малюки до трьох років відчувають задоволення від того, що вони спочатку виконують дії разом з дорослим, а потім самостійно. У чотири роки задоволення дитині доставляє правильність виконання дії, що підтверджується відповідною оцінкою дорослого. Прагнення заслужити схвалення, похвалу є стимулом, що спонукає малюка до виконання дії. І тільки потім, коли він зрозуміє, що за кожною дією стоїть правило, засвоїть моральну норму, співвіднесе її з дією, вона починає відчувати задоволення від того, що надходить відповідно до моральної норми. Тепер дитина радіє не тому, що вимила руки, а тому, що акуратна: «Я хороший, тому що все роблю правильно»

Діти 3-4 років тільки починають усвідомлювати правила поведінки, але ще не бачать прихованих за ними моральних норм, часто не відносять цих правил до іншого. Вихователю треба пам’ятати, що про активне освоєння правил поведінки свідчить поява скарг-заяв, адресованих дорослому. Малюк помічає порушення правил іншими дітьми і повідомляє про це. Причина подібних висловлювань дитини в прагненні переконатися, що вона правильно розуміє правила поведінки, отримує підтримку з боку дорослого. Тому до таких скарг слід ставитися з великою увагою, підтвердити, що малюк правильно розуміє суспільні вимоги, і підказати, як потрібно вчинити, якщо він помічає їх порушення.

Формування культурно-гігієнічних навичок пов’язане з усвідомленням способів їх здійснення, тобто послідовності їх виконання, а також необхідності їх виконувати. У цьому дитині допомагає правильний режим дня. Включаючись в режим дня, виконуючи побутові процеси, дитина освоює серію культурно-гігієнічних навичок. Ці навички одна з складових культури поведінки в побуті. Навичка, що стала потребою – це звичка. Навичка вмиватися дозволяє дитині робити це спритно і швидко, а звичка вмиватися спонукає її робити це охоче і без примусу. У міру засвоєння культурно-гігієнічні навички узагальнюються, відриваються від відповідного їм предмета і переносяться в ігрову, уявну ситуацію, тим самим впливаючи на становлення нового виду діяльності – гри.

У грі діти відображають взаємини, які складаються в ході побутових процесів. У грі діти імітують побутові дії (миття рук, прийом їжі), тим самим закріплюючи дії з побутовими предметами (ложкою, чашкою тощо), а так само відображають правила, які стоять за виконанням культурно-гігієнічних навичок: одяг ляльки треба акуратно скласти , посуд на столі розставити красиво.

Культурно-гігієнічні навички пов’язані не тільки з грою. Вони є основою першого доступного дитині виду трудової діяльності – праці з самообслуговування.       Самообслуговування характеризується тим, що дії дитини не мають громадського мотиву, вони спрямовані на самого себе. Освоєння культурно-гігієнічних навичок впливає не тільки на ігрову і трудову діяльність, але і на взаємини дитини з дорослими і однолітками. 

Освоєння культурно-гігієнічних навичок дає можливість порівняти себе з іншими дітьми: краще або гірше я вмію це робити? Можу навіть навчити товариша! Буду допомагати дорослим і маленькому братові! Так через порівняння себе з іншими складаються передумови для формування самооцінки, усвідомлення своїх можливостей і умінь, а так само передумови для самоконтролю. При виконанні побутових процесів малюк спостерігає, порівнює, аналізує, встановлює причинно – наслідкові зв’язки. Він замислюється над тим, куди поділося мило, адже спочатку був великий шматок, а через деякий час став зовсім маленький, чому вода змиває піну і бруд з рук, як за допомогою виделки можна розділити котлету навпіл, куди пропадає цукор у чаї тощо.

Спочатку дитина зауважує причинно – наслідкові зв’язки за допомогою дорослого, який, ставлячи питання і пояснюючи, звертає на них увагу дитини. Важливо, щоб питання і пояснення, адресовані самим маленьким, були включені в конкретну ситуацію. При цьому слід спиратися на досвід малюка.

У період раннього дитинства складається таке особистісне новоутворення, як свідомість свого «Я». Це виражається в тому, що малюк починає називати себе в першій особі: «Я сам». За цим стоїть усвідомлення власної активності, відділення результату своїх дій від самих дій. Дитина починає розуміти, що саме він виконав дію, саме він досяг результату, він переживає гордість за свої досягнення, прагне знову і знову проявити свою активність і самостійність, показуючи іншим своє «Я»: я сам вмію вмиватися, одягатися, взуватися, зачісуватися. Нехай повільно, але сам! Хоча поки він освоїв лише прості дії, вони дають можливість відчути себе дорослим, незалежним.

Культурно-гігієнічні навички спрямовані на саму дитину. Виконуючи санітарно-гігієнічні процедури, малюк усвідомлює самого себе. У нього формується уявлення про власне тіло. При одяганні і умиванні, дитина, розглядаючи своє відображення в дзеркалі, приходить до розуміння деяких змін, що відбуваються в ньому самому в ході побутового процесу: особа з брудного перетворилася на чисту, волосся з розпатланих стали красиво причесаним, ніжки взули в чобітки, на ручки наділи рукавички. Дитина починає контролювати свій зовнішній вигляд: звертає увагу на брудні руки, зауважує неполадки в одязі, просить дорослого допомогти привести себе в порядок, у малюка формується потреба в чистоті й охайності. Тобто дії, їх складові, вдосконалюються самі собою, змінюють саму дитину, а не предмет. 

З віком у міру оволодіння культурно-гігієнічними навичками малюк усвідомлює правила поведінки, які її визначають. І такі правила починають регулювати дії дитини, керувати ними. Таким чином, освоєння культурно-гігієнічних навичок пов’язане з етичним розвитком дошкільника.

У процесі повсякденної роботи з дітьми необхідно прагнути до того, щоб виконання правил особистої гігієни стало для них природним, а гігієнічні навички з віком постійно вдосконалювалися. На початку дітей привчають до виконання елементарних правил: мити руки перед їжею, після користування туалетом, ігри, прогулянки тощо Діти середнього і старшого дошкільного віку більш усвідомлено повинні ставитися до виконання правил особистої гігієни: самостійно мити руки з милом, намилюючи їх до утворення піни і насухо витирати їх, користуватися індивідуальним рушником, гребінцем, стаканом для полоскання рота, стежити, щоб всі речі містилися в чистоті. Формування навичок особистої гігієни передбачає і вміння дітей бути завжди охайними, помічати неполадки в своєму одязі, самостійно або за допомогою дорослих їх усувати. 

Отже, гігієнічне виховання і навчання нерозривно пов’язане з вихованням культурної поведінки. Всі відомості з гігієни прищеплюються дітям у повсякденному житті у процесі різноманітних видів діяльності та відпочинку, тобто в кожному компоненті режиму можна знайти сприятливий момент для гігієнічного виховання. Дотримання культурно-гігієнічних норм та формування культурно-гігієнічних навичок у дітей є необхідною умовою виховання здорового підростаючого покоління.

 

 Поради батькам та вихователям щодо розвитку дитячої обдарованості.

• -         терплячі і чесні відповіді на всі питання дитини;
• -         серйозне відношення до запитань і висловів дитини;
• -         представлення дитині можливості демонструвати свої досягнення;
• -         зведення до мінімуму покарань за безлад в кімнаті дитини або на його столі, якщо робота його ще не закінчена;
• -         представлення дитині кімнати чи її частини для занять;
• -         демонстрація дитині того, що його люблять таким, яким він єсть, а не за досягнені успіхи;
• -         доручення дитині виконання посильних для нього справ;
• -         надання допомоги дитині у побутові особистих планів і прийнятті рішень;
• -         запрошення дитини з собою у подорож по цікавим місцям;
• -         здійснення допомоги дитині у покращенні результатів його роботи;
• -         надання допомоги дитині у спілкуванні з дітьми різних соціальних груп;
• -         відсутність заяв про те, що ваша дитина гірша інших;
• -         відсутність дій принижуючих дитину;
• -         забезпечення дитини книжками і матеріалом для його улюблених занять;
• -         привчання дитини мислити самостійно;
• -         регулярне читання дитині цікавої і пізнавальної літератури;
• -         привчання дитини до читання з малих років;
• -         залучення дитини до фантазування, придумування історій;
• -         уважне ставлення до особистих потреб дитини;
• -         знаходження часу кожного дня для того, щоб побути з дитиною на одинці;
• -         залучення дитини до участі у плануванні сімейних справ;
• -         відсутність покарань за неналежно зроблені помилки;
• -         похвала дитини за вивчені вірші, оповідання, пісні тощо;
• -         навчання дитини вільному спілкуванню з дорослими людьми будь якого віку;
• -         дозвіл дитині гратись з різними речами;
• -         винахід відповідних схвалення моментів у заняттях;
• -         чесність у оцінках своїх почуттів по відношенню до дитини;
• -         не виключення будь яких питань із обговорення з дитиною;
• -         представлення можливості приймати значні рішення;
• -         надання дитині допомоги у його особистому та самостійному пошуку і виборі заслуговуючих  уваги телепрограм;
• -         розвиток у дитини позитивного сприймання своїх  здібностей;
• -         заохочення дитини до максимальної незалежності від дорослих;
• -         віра у здоровий глузд дитини і довіра до нього;
• -         заохочення до  самостійності дитини.

     В роботі з обдарованими дітьми і в педагогічних діях,   спрямованих на розвиток дитячої обдарованості, необхідно виходити із того, що у кожної і фізично здорової  і психологічно нормальної дитини існують певні задатки до розвитку  здібностей у буд-якій області людської діяльності, що кожна здорова дитина є  обдарованою.

Для того щоб існуючі у нього задатки не пропали даремно і з часом перетворились у здібності, необхідно своєчасно їх виявити і розвивати. Перше із завдань вирішує рання психодіагоностика дітей, друге- така побудова освітніх заходів, щоб вони максимально сприяли розвитку дитячої обдарованості.

 

Основи обдарованості дітей дошкільного віку

 

         Нині проблема обдарованості, яку часто називають проблемою обдарованих дітей, стала певною мірою популярною не лише у вузьких колах науковців (психологів, педагогів та ін.) і вчителів, а і серед багатьох батьків, які особливо зацікавлені у незвичайній  і щасливій долі своїх нащадків, починаючи від дошкільного віку, навчання у школі, далі в університеті, аспірантурі тощо.

         Чи можна у зв’язку з цим говорити про якусь моду на дослідження й обговорення цієї проблеми? Чому саме останнім часом вона набула відчутного розголосу?        Чи є новою проблема обдарованості і чому саме останнім часом їй надають так багато уваги?

         Якщо уважно простежити ситуацію у світі, пов’язану із загальним та економічним розвитком різних країн, та видно що уже давно стало очевидним, що найбільших успіхів досягають ті держави, які мають висококваліфіковані кадри працівників у відповідних сферах діяльності, тобто фактично йдеться про інтелектуальний, творчий потенціал кожної країни.

         Це особливо стає зрозумілим нині, в період століття який вже давно назвали часом інформаційних технологій, домінування інформації, як основної цінності. Так само це особливо гостро відчувають на нинішньому етапі розвитку її держави, й серед них Україна, де довільно і малоефективно розв’язуються найактуальніші проблеми сьогодення й серед різних причин називається  недостатня інтелектуальна готовність до розв’язання нових і складних проблем. Тобто відчувається дефіцит фахівців високого рівня в різних галузях, дефіцит обдарованих працівників.

         Усе це поза сумнівом, стимулює зацікавленість проблеми обдарованості, творчості, інтелекту, яка і повинна перерости в послідовну державну політику, спрямовану на пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, на адекватне стимулювання творчої праці серед фахівців, узагалі на захист таланту.

         Говорячи переважно про соціально-економічне значення проблеми обдарованості, важливості її наукового дослідження не можна обминути питання, які стосуються сутності самобдаровання, його реальних рівнів.

         Серед фахівців набули значення трактування таких визначень, які є в основі обдарованості:

• Задатки – спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку на їх базі здібностей.

• Нахили – ставлення, конкретна вибіркова спрямованість індивіда на певну діяльність; ґрунтуються на інтересах, потребах у виконанні тієї чи іншої діяльності; постійна потреба у виконанні певної діяльності; прагнення удосконалювати її та засоби її виконання становлять основу покликання.

• Здібності – це індивідуальні властивості особливості, які дають змогу за інших рівних умов більш успішно оволодівати тією чи іншою діяльністю, розв’язувати ті чи інші завдання, проблеми тощо.

• Загальні здібності – це властивості, які лежать в основі оволодіння будь-якою діяльністю.

• Спеціальні здібності – дають змогу конкретній людині оволодіти певною діяльністю, успішно виконувати цю діяльність.

• Творчі здібності – дають змогу успішно виконувати творчу діяльність (загальні творчі здібності – будь-яку творчу діяльність, літературну).

• Обдарованість – специфічне поєднання здібностей, інтересів, потреб, яке дає змогу виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, що відрізняється від умовного «середнього» рівня.

• Творча обдарованість – дає змогу успішно розв’язувати творчі завдання, виконувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність більш оригінально, ніж при наявності «простих» творчих здібностей.

• Талант – система якостей, властивостей, які дають змогу особистості досягти значних успіхів в оригінальному виконання творчої діяльності.

• Геніальність – система характеристика особистості, яка свідчить про її   досягнення, дуже суттєво переважаючі «звичайну» й навіть творчу діяльність (у тому числі й на рівні таланту).

         Таким чином, обдарована дитина – це дитина, яка, виділяється серед своїх колег яскраво вираженими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевершує певний умовний «середній» рівень. При цьому важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі випадкові успіхи, а про систематичні, які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини. А коли результати її діяльності будуть оригінальними, то можна говорити саме про творчу обдарованість.

         Обдарована дитина

-         володіє великим об’ємом інформації;

-         має багатий словниковий запас;

-         самостійно переносе засвоєне на новий матеріал;

-         встановлює причинно-наслідкові зв’язки;

-         уміє робити висновки;

-         за власною ініціативою обирає для рішення складні завдання;

-         здатна організувати і узагальнити існуючу інформацію;

-         уміє замічати нове в матеріалі;

-         аналізує ситуацію, яка виникла, перш ніж діяти  в ній;

-         уміє оцінити як результат, так і сам процес праці;

-         використовує ідеї на практиці;

-         володіє високою працездатністю;

-         здатна ризикувати;

-         має розвинене мислення;

-         володіє багатою уявою;

-         має високі естетичні цінності;

-         володіє розвиненою інтуїцією.

         У відношенні до себе і до інших така дитина володіє достатньо реалістичним уявленням про себе (адекватною самооцінкою), а також наступними рисами:

- повага до людей;

- здібність до співчуття, співпереживання;

- терплячість до недоліків інших;

- схильність до самоаналізу;

- нормальне відношення до критики;

- готовність ділитись з іншими речами і ідеями;

- наполегливість у праці і навчанні;

- розвинена потреба у досягненні успіхів;

- слабо виражена агресивність;

- незалежність у мисленні і поведінці;

- готовність вступити у змагання з іншими людьми;

- розвинене почуття гумору;

- впевненість у своїх силах і здібностях.

 

ПРИНЦИПИ ДОШКІЛЬНОЇ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

 

Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту. Діти з особли­вими потребами мають право на задоволення своїх потреб так само, як і всі інші члени суспільства. Включення таких дітей у педагогічний процес  закладу змі­нює насамперед установки дорослих: у всіх дітей є особливості, а не тільки у дітей з особливи­ми освітніми потребами. Перший етап введення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору здійснюється в дошкільному закладі.

Інклюзивний за­клад дошкільної освіти  – заклад освіти, що забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує освітні програми, середовище, методи та форми навчання, використовує наявні ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спе­ціальних послуг, створює позитивний клімат. Ефективність роботи залежить від дотримання таких принципів:

–     принцип індивідуального підходу пе­редбачає вибір форм, методів і засобів на­вчання та виховання з урахуванням індивіду­альних освітніх потреб кожної дитини в групі. Індивідуальні програми розвитку ґрунтуються на діагностиці функціонального стану дитини й припускають вироблення індивідуальної стра­тегії розвитку конкретного вихованця. Індиві­дуальний підхід передбачає не тільки увагу до потреб дитини, але й надає їй самій можли­вості реалізувати свою індивідуальність;

−    принцип підтримки самостійної актив­ності дитини. Реалізація цього принципу дає змогу формувати соціально активну особис­тість, яка є суб’єктом свого розвитку та соці­ально значущої діяльності. Це стосується і батьків дітей з особливими потребами. Батьки мо­жуть сподіватися на допомогу або активно до­магатися пільг від держави, ігноруючи власні можливості участі у соціальному житті;

−    принцип активного залучення в освітній процес усіх його учасників передбачає створення умов для розуміння та прийняття одне одного з метою досягнення плідної взаємодії на гуманіс­тичній основі. Інклюзія – активне включення дітей батьків і фахівців у спільну діяльність;

−    принцип міждисциплінарного підходу. Різ­номанітність індивідуальних характеристик дітей диктує необхідність комплексного, міждисциплі­нарного підходу до методів та засобів виховання й навчання. Фахівці (вихователь, логопед, соціальний педагог, психолог, дефектолог, за участю старшого вихователя), що працюють у групі, регулярно здій­снюють діагностику дітей та складають в результаті обговорення освітній план дій, розрахований як на конкретну дитину, так і на групу в цілому;

−    принцип варіативності в організації проце­сів навчання і виховання. Включення в інклюзив­ну групу дітей з різними особливостями розвитку передбачає наявність варіативного розвивального середовища, тобто відповідних розвивальних та дидактичних посібників, засобів навчання, безбар’єрного середовища, варіативної методич­ної бази та здатність педагога до застосування різ­номанітних методів і засобів роботи як загальної (дошкільної), так і спеціальної педагогіки;

−    принцип партнерської взаємодії із сім’єю. Завдання фахівця – встановити довірчі партнерські взаємини з рідними дитини, домовитися про спіль­ні дії, уважно ставитися до їхніх запитів;

−    принцип динамічного розвитку освітньої моделі дошкільного закладу. Модель дошкільного закладу, включаючи нові структурні підрозділи, фахівців, розвивальні методи і засоби, може змінюватися.

Отже, досвід перебування в інклюзивній групі дає дитині можливість набувати комунікативних та соціальних навичок відповідно до її віку, спільні заняття сприяють концентрації її уваги, посиленню мотивації до навчання. Це підґрунтя для подальшої освіти та набуття вмінь, потрібних для успішного самостійного життя в суспільстві.

 

БАЗОВІ ПОНЯТТЯ МОДЕЛІ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

ЮНЕСКО визначає інклюзивне навчання як «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади, та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі».

Законодавчо схвалено вживання терміну «діти з особливими освітніми потребами» щодо дітей до 18 років, які потребують додаткової навчальної, медичної і соціальної підтримки з метою покращення здоров’я, розвитку, навчання, загальної якості життя та соціалізації, тобто включення в громади своїх однолітків та інших дітей. До цієї категорії належать і діти з постійною або тимчасовою інвалідністю.

Конвенція ООН про права людей з інвалідністю, стаття1, визначає, що до людей з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Інклюзія означає не виокремлення особливої дитини, а навпаки – злиття з класом і суспільством, коли її особливість не помітна, бо вона нічим її не обмежує. Переваги інклюзивного навчання:

−    усуваються бар’єри в системі освіти та системі підтримки дітей з особливими освітніми потребами;

−    створюється атмосфера спокійного прийняття відмінностей інших людей;

−    у дітей з особливими освітніми потребами формуються соціальні  компетентності для налагодження дружніх стосунків з ровесниками у школі;

−    батьки залучені до процесу навчання;

−    діти отримують можливість для нормальної соціалізації, розвитку своїх сильних сторін і талантів та поступова інтеграція в суспільство, вступ до професійних та вищих навчальних закладів.

Інклюзивне освітнє середовище ­– доступне, толерантне, доброзичливе, сприятливе, зручне і універсальне для розвитку кожного. Навчання дітей з інвалідністю – це завжди особистісно орієнтоване навчання.

Труднощі дітей з інвалідністю:

−    неможливість брати участь у навчанні через свої особливості;

−    проблеми уваги та здатності зосередитися;

−    невміння будувати комунікацію в нових умовах;

−    занадто складні завдання;

−    емоційно-вольові розлади;

−    загострення конфліктів з батьками;

−    неготовність до відсутності особистого контакту з учителем та однокласниками;

−    орієнтованість на оцінку та мотивація навчання через оцінки.

Труднощі, які можуть виникати в організації інклюзивного освітнього процесу – недоступність; нерозуміння учителем пізнавальних особливостей учня; недотримання послідовності етапів засвоєння знань, їх недостатня тривалість; низька індивідуалізованість навчання; проблеми з організацією психолого-педагогічної взаємодії; неналагоджена комунікація з батьками; особливості традиційної урочної системи та системи оцінювання знань.

Рекомендації по роботі з батьками особливої дитини:

−    визначити, що дитині потрібна допомога для ефективного навчання;

−    чітко узгодити рівень відповідальності та самостійності дитини;

−    ділитися навчальними матеріалами, які стосуються методів навчання;

−    обговорювати труднощі, причини їх виникнення та шляхи запобігання;

−    враховувати індивідуальні особливості батьків, їх рівень знань, характер, стосунки з дитиною;

−    наголошувати на важливості позитивного підкріплювання успіхів дитини, її самостійності;

−    працювати у парі з сімейним психологом;

−    допомагати батькам долати стрес, мотивувати їх, підтримувати.