ЛІДЕР І ЛІДЕРСТВО: СУТЬ ПОНЯТЬ

    У понять “лідерство” і “лідер” англійське корін­ня, етимологічно вони походять від слів “шлях” і “вести”, оскільки раніше лідерами називали лю­дей або судна, які прокладали чи показували шлях. Англійське слово leadership переклада­ється і як “лідерство”, і як “керівництво”, що, зре­штою, можна трактувати як вплив на інших лю­дей з метою оптимального розв’язання спільних завдань.

     Якщо спробувати розкласти лідерство як особистїсну якість на складники, то виокремлюють­ся такі риси, як упевненість, ініціативність, рішу­чість, активна позиція, здатність до генерування ідей, комунікативні здібності тощо. Проте поряд з позитивними рисами не можна залишити поза увагою й можливість прояву зверхності, ігнору­вання інших людей, жадібності чи заздрісності.

Рівні  розвитку лідерства в особистості

І. Здатність узяти відповідальність за себе – ба­зовий рівень, потрібний кожному для успішно­го життя в суспільстві.

II. Готовність узяти на себе відповідальність за інших членів своєї групи: зрозуміти, оцінити, навчити, мотивувати до дії, підтримати, захис­тити.

Ill. Служіння суспільству, своєму народові – най­вищий ступінь розвитку лідерства.

    Питання лідерства як проблема виховання охоплює принаймні три вузлові моменти:

– дитячо-батьківські стосунки як чинник фор­мування лідерських рис;

– стосунки однолітків, взаємодія між ними як школа виховання лідера;

– організація освітнього процесу як чинник сприяння або гальмування становлення й розвитку лідерських рис у контексті розвит­ку особистості дитини.

 

ТИПОВІ ПОМИЛКИ У РОЗУМІННІ ЛІДЕРСТВА

      Батьки часто припускаються помилок у розумін­ні лідерства, коли справа стосується їхніх дітей.

     По-перше, вони невиправдано підмінюють сутність цього поняття, приймаючи за лідерство непокору (хибно вважають її проявом сили духу), дитячий егоїзм (трактують як незалежність) та ігнорування інтересів людей навколо (вбачають у цьому цілеспрямованість).

    Багатьох тат і мам цілком задовольнить, що їхня дитина здатна, “пробігши по головах”, видертися нагору й пе­реможно з’їхати з гірки поза чергою. Проте такі батьки й незчуються, як втрачають контроль над ситуацією, змушені підкорятися абсолютній вла­ді маленького тирана або звести взаємодію з ма­люком до постійних конфліктів.

    Ще одна помилка – культивування в дитини відчуття власної унікальності, що зумовлює про­яви зверхності та спотворює душу малюка, який відмовляється помічати й поважати інших людей.

   Тож слід враховувати те, що дітям на етапі дошкільного дитинства справ­ді притаманний певний егоцентризм, навіть сором’язливі прагнуть визнання. І це природно. Проте й малюка важливо навчити рахуватися з іншими людьми.