ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ   ПРЕДМЕТНО-ПРАКТИЧНОЇ, ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНІСТІ ДИТИНИ

   (Впровадження оновленого Базового компонента
дошкільної освіти)

           Предметно-практична, технологічна компетентність — нове поняття в Державному стандарті дошкільної освіти, що розгля­дається в рамках освітнього напряму “Дитина в сенсорно-пізна­вальному просторі".

      У новій редакції Базового компонента дошкіль­ної освіти як Державного стандарту дошкільної освіти предметно-практичну, технологічну компетентність визначено як здатність дитини з допомогою дорослого чи самостійно реалізо­вувати творчі задуми з перетворення об’єктів довкілля з використанням різних матеріалів у процесі виконання конструктивних, технічно-творчих завдань та завдань з моделювання, що спирається на обізнаність із відповідними засо­бами та предметно-практичними діями.

       Формування цієї компетентності є підгрунтям для успішного навчання дитини на наступних етапах життя, зокрема в початковій школі, й узго­джується з Державним стандартом початкової освіти.

      Ключовими аспектами формування пред­метно-практичної, технологічної компетентності є:

*                      Формування компетентності відбувається в процесі розв’язання конкретних практич­них завдань, під час активної діяльності.

*                      Високий рівень активності дітей досягаєть­ся завдяки посиленій мотивації.

*                      Обов’язковим етапом предметно-практич­ної діяльності, що впливає на якість резуль­татів, є її рефлексивний аналіз та само­аналіз.

       Предметно-практична та технологічна діяль­ність передбачає розв’язання дитиною прак­тичних завдань: постановка мети – плануван­ня послідовності виконання дій – формування простих висновків щодо способів дій – розпо­діл обов’язків – вибір необхідних матеріалів та інструментів – контроль за виконанням дій – аналіз та оцінювання отриманого результату.

      Той факт, що формування предметно-прак­тичної, технологічної компетентності, власне, як і інших компетентностей дошкільника, відбува­ється в різних видах активності, пояснюється пріоритетністю діяльнісного підходу, проголоше­ною в БКДО.

      Сучасні реалії вимагають від дошкільнят ово­лодіння елементарними вміннями: визначатися з метою діяльності, планувати свої дії, проявля­ти самостійність, цілеспрямованість, наполег­ливість у доланні труднощів власними силами.

       Їм також мають бути притаманні прагнення до­сягти кінцевого результату, радість від здатності до самостійних дій.

Головне завдання педагога - створення умов для прояву самостійності та практичного розв'язання проблем самими дошкільниками.

       Педагоги мають підтримувати прагнення дітей приймати елементарні рішення, проявляти ініці­ативу, обирати на свій розсуд шляхи і засоби до­сягнення цілей, задовольняти власні потреби та інтереси.

       Варто відмовлятися від діяльності за зраз­ком вихователя, а спонукати малят намагатися знаходити нові способи дій. З огляду на це ви­никає потреба у використанні графічних органі­заторів, як-от дерево цілей, дошка вибору, інте­лектуальна карта, алгоритми, таблиці з даними, схеми для моделювання, які допомагають вибу­дувати вільну творчу взаємодію за власним ви­бором дитини.

       Виконуючи дії з реальними предметами, пе­реміщуючи їх у просторі, змінюючи їхнє функціо­нальне призначення та вдосконалюючи склад­ники, дитина долає статичність сприйняття, усвідомлює динамічність навколишнього сере­довища, перетворює його за власним задумом або відповідно до завдань, які ставить перед нею дорослий, чи умов ситуації.

      Процес формування предметно-практичної компетентності інтегрується з іншими видами дитячої діяльності. Це стимулює самостій­ність та активність дитини і задовольняє її основ­ні потреби, дає можливість використовувати отриману інформацію, застосовувати опановані способи та засоби діяльності в нових умовах, за­безпечує зв’язок з особистим досвідом, а також взаємодію дітей і дорослих. Педагог при цьому виступає партнером дитини та діє відповідно до спільної домовленості задля досягнення бажано­го результату.

Не слід віддавати перевагу розвитку окремих компетентностей (зокрема і через створення груп із пріоритетними напрямами розвитку), бо зрештою це призведе до однобічного, а не всебіч­ного (як проголошено у Держстандарті) розвитку дітей.

      Серед видів діяльності, у процесі яких створю­ються сприятливі умови для розвитку предметно- практичної, технологічної компетентності дітей, варто назвати: предметно-практичну, предмет­но-ігрову, конструкторську, трудову, художньо- практичну.

     Цілком очевидно, що відхід від принципів тра­диційної педагогіки та вихід на діяпьнісний вимір освітніх результатів потребує нового, нестандарт­ного підходу до організації освітнього процесу.

 Сутність діяльнішого підходу полягає у зміщенні акценту з процесу формування системи знань, умінь та навичок на розвиток власних моделей поведінки в різних ситуаціях, їх авторську апро­бацію, адаптацію до особливостей власного мис­лення на основі ціннісних орієнтацій особистості.

     Провідною формою навчання дітей предмет­но-практичної та технологічної діяльності були і залишаються заняття різних видів і типів. Та­кож використовуються проектна діяльність, зав­дання художньо-продуктивного характеру (тех­нічне моделювання, хендмейд, дизайн та ін.). Ці завдання можуть виконуватись як в індивідуаль­ному форматі, так і в командній взаємодії.

    Сьогодні людина для повноцінного життя в сус­пільстві, самореалізації як особистості має прояв­ляти творчу активність, самостійність, розвивати свої здібності, постійно вчитися і самовдоскона­люватися. Тому для педагогів як ніколи актуальне правило: не надто керувати діяльністю дітей.

Що менше керуємо дітьми, то активнішу по­зицію вони займають у житті.

    Дорослому має відводитись роль опосеред­кованого учасника, організатора розвивального середовища, сприятливого для розвитку актив­ності кожної дитини, заохочення її до творчих ініціативних кроків у предметно-практичній та технологічній діяльності. Вимогливе й водночас шанобливе ставлення педагога до вихованців, вираження довіри до їхніх можливостей, надання їм права вибору (предметів для діяльності, спосо­бу діяльності, партнерів), спрямовування їхніх дій на подолання посильних труднощів, спонукання доводити почате до кінця, виховання терпіння й наполегливості — усе це сприяє ефективному формуванню в малечі предметно-практичної, технологічної компетентності.

       Задеклароване в Держстан­дарті оновлення змісту освіти в ЗДО, зміщення акцентів зі знаннєвої парадигми на практично-діяльнісну сприятиме формуванню в дошкільників предметно-практичних та технологічних навичок, внутрішньої потреби у праці й шанобливого став­лення до неї. А також забезпечить підготовку до успішної творчої предметно-перетворювальної діяльності та самоактуалізації в майбутньому.