ОСОБИСТІСНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

      (Впровадження оновленого Базового компонента дошкільної освіти)

                                                

           Особистісна компетентність — одна з ключових для дитини до­шкільного віку. І водночас одна з тих, що викликає в педагогів -прак­тиків чи не найбільше запитань.

       Оновлений БКДО визначає результат освіти як сформованість та розвиненість життєвих ком­петентностей дитини, які вона набуває шляхом збагачення досвіду діяльності. Спілкування, гра, образотворча, пошуково-дослідницька, госпо­дарсько-побутова діяльність виконують функції збагачення дитини культурним досвідом взаємо­дії з іншими людьми. Це забезпечує якісні зміни, особистісне зростання, сприяє розвитку емоцій­ної сфери, збагаченню знань про навколишній світ, формуванню життєвих навичок, які демон­струють здатність дитини використовувати на­буті зцання в житті та її відкритість для нового досвіду.

      Якщо в дитини розвинені вольова регуляція, са­мостійність, сформовані основи світогляду та певна картина світу, мотивація до прояву актив­ності, якщо вона усвідомлює своє місце серед інших людей, можна говорити про набуття нею особистісноі компетентності.

Життєво важливі характеристики особистісної компетентності:

♦               позитивне ставлення до світу, до себе та інших;

♦               адекватна самооцінка;

♦               здатність співчувати, надавати допомогу та просити про неї;

♦               готовність до взаємодії з дітьми й доросли­ми, прагнення бути частиною групи;

♦               здатність самостійно розв’язувати посильні життєві проблемні ситуації.

           Перелічені особистісні досягнення складають основу для формування наскрізних умінь, які потрібні людині впродовж життя і забезпечують наступність між дошкільною та початковою лан­ками освіти.

        Спільними для всіх ключових компетентностей дитини на етапі дошкільної та початкової освіти є такі наскрізні вміння і навички:

♦               проявляти творчість та ініціативність;

♦               керувати емоціями;

♦               самостійно мислити, висловлювати та обґрунтовувати власну думку;

♦               приймати рішення;

♦               розв’язувати проблеми;

♦               співпрацювати в колективі.

        Розвиненість наскрізних умінь та навичок, які поступово формуються в рамках різних компе­тентностей дитини, зокрема особистісної, вказує на те, що дитина готова до нового способу ор­ганізації життя — до систематичного шкільного навчання.

      Зміст особистісної компетентності, визначе­ний у держстандарті, засвідчує цілісний підхід до розвитку дитини — такий, що охоплює емо­ційний, вольовий та інтелектуальний аспекти її особистості. Тож і психолого-педагогічний вплив дорослих має сприяти розвитку всіх психічних характеристик, притаманних дошкільникам.

       Рівень розвиненості психіки дитини віддзерка­лює особливості її відносин зі світом. Відкриття на етапі раннього та молодшого дошкільного віку власного Я (феномен “Я сам!”), тобто усві­домлення своєї ідентичності як центральної цін­ності, спричиняє зміни в емоційній, пізнавальній, вольовій сферах дитини. Ці зміни є основою для всіх подальших психологічних досягнень, які спи­раються на механізм активності “Я сам!”. Звідси випливає можливість розширення спектра пред­метно-практичних, ігрових, пізнавальних ситуа­цій, у яких формуються і розвиваються важливі особистісні якості: самостійність, наполегливість, рішучість, сміливість, цілеспрямованість, допит­ливість, інтерес, здатність до творчості та регу­ляції поведінки й діяльності.

     Збагачення досвіду, у якому дитина демонструє свою “самість”, стає основою для формування самооцінки, яка охоплює її ставлення до себе і знання про себе, для набуття нею здатності аналі­зувати свої психологічні надбання (емоційні стани, бажання, наміри, потреби, гордість за свій успіх, ціннісне ставлення до соціального та природного світу). Сформований зв’язок “Я і мої досягнення" дає поштовх розвитку дитячої самосвідомості.

Будь-яка активна діяльність дитини формує важливі механізми - феномен “Я сам!” та по­чуття гордості за власні успіхи.

       Важливими ознаками такого процесу самороз­витку особистості в дошкільному віці виступають самоідентифікація, самооцінка, самосвідомість.

  Які види діяльності сприяють становленню згаданих якостей особистості?

     Діяльність у кожному освітньому напрямі має бути змістовною, продуктивною, усвідомленою. І тут особливого значення набувають вільні ігри дітей, зокрема самодіяльні творчі. У них закла­дається основа формування наскрізних умінь та навичок, які є спільними для всіх компетентнос­тей, визначених як базові для дошкільної та по­чаткової освіти.

       Провідна ігрова діяльність формує в дитини вміння організувати гру, підтримувати процес її розгортання, діяти разом, миритися, просити вибачення і вибачати, комунікативно-мовленнєві навички, уміння слухати іншого, навички вибору та прийняття рішень.

      Діяльнісний характер організації життя до­шкільників, у якому всі особистісні досягнення розглядаються як результат досвіду продуктив­ної взаємодії з дорослим, однолітками та світом, створює умови для трансформації знань дитини з репродуктивних (за зразком дорослого) у творчі.

      Зміна знаннєво-просвітницької парадигми компетентнісною означає, що для результату освіти важливим стає не лише те, що знає вихова­нець / педагог, а й те, як він діє, якими ціннос­тями керується в організації своєї діяльності.

      Досвід діяльності набуває статусу дидактичної одиниці. За компетентнісного підходу традиційна тріада “знання — вміння — навички” доповнюєть­ся новою та важливою для розуміння особливос­тей дошкільної дидактики та педагогіки загалом дидактичною одиницею — “особистий досвід діяльності’. При цьому характер діяльності (ре­продуктивний або творчий) є принципово важ­ливою характеристикою розвитку вихованців (і педагогів), оскільки враховує особистісні якості людини (риси характеру, цінності, сформованість вольової регуляції діяльності).

        У процесі становлення особистістної компетентнос­ті важливими, визначальни­ми чинниками виступають відносини дитини з оточенням — соціальним, предметним, природним. З огляду на це, особливого значення набуває ставлення дорослих до ді­тей в особистісно орієнтованому просторі закла­ду дошкільної освіти та сім’ї.

Чинники, що сприяють формуванню особистісної компетентності

♦               Повага та прихильне ставлення да дітей. Важливий принцип взаємодії з дитиною — при­йняття її такою як вона є, позитивно забарвле­не емоційне спілкування, симпатія, різні про­яви прихильного ставлення (дружелюбність, доброта, турбота тощо).

♦               Компетентність і справедливість. Освітня діяльність дорослих має базуватися на знанні психологічних закономірностей розвитку дітей та доцільності вибору засобів впливу (освітніх та виховних технологій). Педагогічний репер­туар дорослих має бути різноманітним і ба­гатим, а впевненість дитини у справедливості їхніх дій — незаперечною.

♦               Рух виховання від критики помилок і оці­нювання до фокусування на успіхах і досяг­неннях дитини. Педагог має створювати си­туації успіху в різних видах побутової, творчої та ігрової діяльності; заохочувати, схвалювати, помічати досягнення дитини та старанність у процесі діяльності.

*Оптимальне психічне напруження. Коли ди­тині все легко дається, у майбутньому вона може пасувати перед найменшими трудноща­ми. Отже, необхідно навчати її долати трудно­щі, відповідні віку та можливостям (доводити розпочату справу до кінця; самостійно робити те, що вона вже вміє, не чекаючи допомоги від дорослих; спокійно сприймати відмову інших дітей у допомозі в ігрових ситуаціях та побуто­вих справах; самостійно обирати, чим зайняти вільний час, тощо).

*Привабливість освітнього простору групи та зацікавленість педагогів справами ді­тей. Розвивальне середовище групи закла­ду дошкільної освіти має бути універсальним і оснащеним відповідно до сучасних вимог та забезпечувати розмаїття специфічно дитячих видів діяльності, що забезпечує радісне, на­повнене життя малят і позитивну атмосферу співпраці та дружніх стосунків між дітьми й до­рослими. Виховний потенціал такого простору значно більший, а негативізм у поведінці дітей проявляється в ньому значно рідше.

* Вимогливість до вихованців. Важливо обго­ворювати права і обов'язки дітей та дорослих, обмеження, правила і норми поведінки з ураху­ванням віку малят із поступовим їх розширен­ням та обов’язковим дотриманням; домовитися про право дітей обирати стратегію власної пове­дінки та їхню відповідальність за наслідки своїх учинків; попередити їх про можливі форми по­карання за негідні вчинки, за свідоме порушен­ня встановлених правил. При цьому емоційний стан дорослих має бути спокійним, дружелюб­ним, без злості та роздратування. Важливою складовою є обговорення шляхів виправлення наслідків негарних учинків та активізація само­стійних дуй дитини у визначеному напрямку.

*Оптимальне використання часу для вихов­ного впливу. Іноді ситуації порушення правил чи конфлікти між дітьми виникають у ході на­пруженого графіка занять у дошкільному за­кладі, і педагоги відтерміновують виховні дії. Це знижує виховний вплив на дітей, особливо в дошкільному віці, тому педагоги можуть ко­ристуватися своїм правом “академічної сво­боди” й упроваджувати так звану “педагогіку моменту”, яка передбачає невідкладність ви­ховних дій у певних ситуаціях та можливість моделювання педагогом освітньої діяльності впродовж дня.

         Аналізуючи специфіку становлення особистісної компетентності дошкільника, можна зробити певні висновки.

        Рівень особистісної компетентності прояв­ляється в розвиненості особистісних якостей дитини — від елементарних уявлень про себе та зовнішній світ до сформованості позитивного ставлення до свого внутрішнього світу (думок, почуттів, мрій, бажань, мотивів, планів, ідеа­лів, цілей, прагнень), а також основ світогляду й усвідомленості (розвиненості пізнавальної ак­тивності, емоційної сприйнятливості, позитивної налаштованості дій та думок, переважання опти­містичних переживань, реалістичних намірів).

      Особистісну компетентність характеризує та­кож сформованість самосвідомості: ідентифіка­ція зі своїм Я; позитивна самооцінка; домагання визнання іншими своїх чеснот; уміння співвід­носити “хочу” (мотиви і наміри), “можу” (знання, уміння та навички) і “буду” (регуляція поведінки та діяльності); здатність уявляти себе в мину­лому, сьогоденні та майбутньому; орієнтування у своїх основних правах і обов’язках.

      Потенціал особистісної компетентності реалі­зується у творчій активності дитини у всіх спе­цифічно дитячих видах діяльності (ігровій, пізна­вальній, образотворчій).