СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Ткаченко Л.М

 Базовий компонент дошкільної освіти (нова ре­дакція 2012 року) як державний освітній стандарт орієнтує педагогів на цілісний загальний розви­ток дитини, акцентує їхню увагу на забезпечен­ні фізичного, психічного та морально-духовного здоров'я, розвитку "особистісних цінностей як своєрідного внутрішнього стрижня, ціннісної етич­ної орієнтації, емоційної сприйнятливості, форму­вання навичок практичного життя та сприяння розвитку індивідуальності дитини " відповідно до її вікових можливостей на основі компетентнісного підходу.

У зазначеному норма­тивному документі підкреслено важливість набут­тя дошкільником різних життєвих компетенцій у різних видах дитячої діяльності, серед яких одне з чільних місць відведено предметно-практичній діяльності.

З Базовим компонентом дошкільної освіти узгоджуються й вимоги чинних програм стосов­но реалізації завдань трудового виховання дітей. Цей важливий змістовий напрям освітньої робо­ти подано окремим розділом у комплексних про­грамах: "Впевнений старт", "Дитина", "Дитина в дошкільні роки", "Українське дошкілля", де чітко окреслено завдання щодо залучення дітей до різ­них видів праці, форми організації дитячої праці, показники розвитку вихованців.

Праця дітей у межах їхньої предметно-прак­тичної діяльності тісно пов'язана з грою: вини­кає з гри, мотивується ігровими задумами, спер­шу зосереджується на процесі як низці цікавих ігрових дій, а вже згодом — на результаті. На від­міну від дорослих, діти не створюють суспільно корисних продуктів, матеріальних чи духовних цінностей, оскільки не мають для цього розвину­тих фізичних і психічних можливостей. Упродовж дошкільного дитинства праця відіграє  важли­ву розвивально-виховну роль.

Останнім часом рівень трудового виховання дошкільнят в Україні значно знизився. Тому цьому завданню приділено більше уваги в новій редакції Базового компонента.

Дослідження виявили ряд проблем в організа­ції праці дітей у дошкільних навчальних закладах. Хоча предметно-практична діяльність посідає третє місце серед інших видів дитячої діяльності після ігрової та навчально-пізнавальної, інтерес дошкільників до праці дорослих і самостійного виконання практичних завдань невисокий (його проявляють лише 7-12% вихованців), а у стар­шому дошкільному віці навіть помітна тенденція до його зниження.

Тож чинниками зниження інтересу дітей до праці є:

♦                Певна одноманітність трудової діяль­ності дітей упродовж їхнього перебування у дошкільному закладі (здебільшого самообслу­говування, традиційні чергування за графіком по їдальні та на заняттях, періодичні доручення- накази, примусові, обов'язкові й однакові для всіх дітей групи заняття з ручної праці). При цьо­му зміст завдань, прийоми роботи, пропоновані для їх виконання, обладнання і матеріали час­то не задовольняють інтересів й можливостей старших дошкільників, які вже мають яскравіші творчі задуми, більші технічну вправність, фізич­ну витривалість і вищий рівень розвитку вольо­вих якостей, ніж малята.

♦                Недостатня мотивація праці. Дошкільники не здатні самостійно осягнути значущість праці дорослих для суспільства і користь власної для найближчого оточення. Водночас родина фокусує увагу на підготовці дітей до шкільного навчання, не надаючи належного значення ролі виховання працею у становленні особистості, а дошкільний заклад більше орієнтується на запити батьків, ніж на інтереси і потреби особистісного зростання вихованців.

♦                "Тиск" дорослого на дитину, що призво­дить до формального, часто неякісного виконан­ня певної роботи на негативному емоційному тлі.

♦                Недотримання принципу систематич­ності, поетапності формування предметно- практичних умінь і навичок, внаслідок чого значна кількість дітей до кінця перебування в дошкільно­му закладі не вміє або не бажає брати участь у запропонованій роботі, часто пояснюючи відмову коротко — "не вмію", "не хочу", "набридло", "вто­мився".

♦                Прагнення дорослих у разі виникнення у дітей хоча б незначних труднощів самим виконати доручену справу, аби зекономити час і не витрачати зайвих емоційно-вольових зусиль на мотивацію, показ дій, вправляння, допомогу тощо. Звикнувши до цього, діти постійно очікують допомоги, їхні ініціативність, активність, самостій­ність, інтерес до процесу і результату діяльності знижуються. Тож, потрапляючи в ситуацію, коли треба виконати без сторонньої допомоги навіть нескладне завдання, вони не можуть мобілізу­вати свої зусилля, спланувати й довести справу до кінця.

♦                Намагання дорослих переробити викона­ну дітьми роботу в них на очах. Такі дії не лише знижують інтерес до діяльності та віру у власні сили, а й зачіпають гідність дитини.

♦                Завищення обсягів і складності трудових доручень без урахування можливостей вихо­ванців. При цьому батьки й педагоги не зважа­ють на те, що, не досягнувши позитивного ре­зультату або досягнувши його після перевтоми, дитина надалі намагатиметься ухилятися від такої роботи. Слід пам'ятати, що діти перевтомлюють­ся, коли тривалий час займаються однією спра­вою, перебувають в одній позі, коли обладнання, яким вони користуються, не відповідає віковим можливостям, коли мусять виконувати значні об­сяги завдань у швидкому темпі.

♦                Захвалювання одних і недооцінювання старань та успіхів інших дітей, неувага до тих, хто ще не може якісно виконати трудове зав­дання через брак досвіду, проте небайдужий до його результату і докладає неабияких зусиль для успішного виконання дорученої справи. Ди­тина ніколи не відчує радості праці, не подолав­ши своєї невпевненості, не набувши необхідних знань, практичних умінь і навичок, без постійної підтримки більш досвідчених дорослих і дітей.

♦                Нерівномірне залучення дітей до різних видів праці. Наприклад, до чергувань часті­ше залучають дітей, які в родині набули першо­го господарсько-побутового досвіду, тож мають відповідні навички, а тому й виконують завдання швидше, якісніше, самостійніше за інших. Крім того, оскільки дівчатка здебільшого активніші, відповідальніші у різних видах праці, то саме їх майже вдвічі частіше, ніж хлопчиків, залучають до цієї діяльності. Таким чином, хлопчики, недостат­ньо охоплені предметно-практичною діяльністю, на момент вступу до школи фактично демонстру­ють порівняно нижчі, ніж у дівчаток, показники ор­ганізованості, відповідальності, працелюбності та інших базових якостей.

Беручи до уваги означені проблеми, слід пам'ятати, що елементарна праця як вид ді­яльності створює умови для задоволення праг­нення дітей до самостійності, їхнього інтересу до праці дорослих і бажання реалізувати свої мож­ливості та наслідувати певні трудові дії в ігровій та в предметно-практичній діяльності. Щоб вирішити визначені завдання слід знати і враховувати зазначені проблеми в організації трудового виховання.