Як говорити з дітьми про інвалідність?

      Внаслідок війни на вулицях міст усе частіше можна зустріти людину на кріслі колісному, з протезом, із пов’язкою на оці, зі шрамами на обличчі або тілі. Такі зустрічі, поза сумнівом, збу­джують цікавість дітей, спричиняють страх, три­вожність чи несприйняття. Від реакції дорослих на поведінку дитини в таких випадках залежить те, як вона поводитиметься і як ставитиметься до людей з інвалідністю надалі.

    Діти завжди потребують дорослого, якому во­ни можуть довіряти, який вислухає їх, дасть від­повіді на запитання, що їх хвилюють, серйозно поставиться до їхніх почуттів і просто буде по­руч. А отже, спантеличена і вражена дитина не­одмінно прийде до дорослого із запитаннями. Тож як  реагувати на запитання малечі про інвалідність? Доречними стануть  кілька порад.

♦              Під час такої розмови будьте щирими, зва­жайте на вік та стан дитини. За потреби до­поможіть їй висловити свої почуття й емоції. По змозі використовуйте прості слова та фра­зи. Будьте готові до уточнювальних запитань.

♦              Ви можете не мати готової відповіді на запи­тання малюка — це нормально. Будьте чесними з дитиною, пообіцяйте, що поміркуєте над поставленим запитанням і, знайшовши відпо­відь, повернетесь до розмови.

♦              Головне правило в такій розмові — насампе­ред говорити про людину, а не про її діагноз, стан здоров’я чи його порушення. Людина, її особистість, характер, інтереси набагато важ­ливіші, ніж її діагноз. Запам’ятайте «правило прийменника з»: говоріть «людина з інвалід­ністю», а не «інвалід», «дитина з аутизмом», а не «аутист». Говорячи про інвалідність, краще не вживати слова «хвороба», «хворий», адже, спи­раючись на власний досвід, діти сприймають хворобу як тимчасове явище, що має початок і кінець.

♦              Звертаючись до дорослого із запитанням, дити­на не сподівається отримати вичерпне наукове пояснення явища, яке її схвилювало і вразило. Не намагайтеся пояснити причини інваліднос­ті (ви можете їх не знати). Буде достатньо ко­роткої відповіді: «Таке буває. Так трапилося, що в цієї людини є інвалідність». Головне, що ди­тина має винести з вашої розмови, — базові принципи толерантності, найважливіший із яких — прийняття факту, що всі люди різні й кожен по-своєму особливий, а отже, дізнава-

тися про особливості інших людей і враховува­ти їх у спілкуванні — важливо і... цікаво.

♦              Не заважайте дитині спілкуватися і товаришувати з дітьми з інва­лідністю. Постарайтеся сфор­мувати в неї розуміння, що відмінності — не завада для спілкування й друж­би, а навпаки — можли­вість дізнатися щось нове. Акцентуйте увагу на тих речах, які об’єднують дітей. Поясніть, що діти з інвалід­ністю граються в ті самі ігри, що й діти без неї. Так само за­хоплюються лего і футболом, бавлять ляльок або «залипають» у гаджетах. Просто через інвалідність їм може бути важче робити деякі речі або це займає більше часу.

♦              Аби дитина не опинилася в незручному ста­новищі або не злякалася в момент зустрічі з людиною, що має інвалідність, допоможіть їй більше дізнатися про цю людину та про речі, які полегшують їй життя. Заздалегідь поговоріть із дитиною про крісла колісні, пан­дуси, слухові апарати, жестову мову, шрифт Брайля, тростини, собак-поводирів тощо.

♦              Під час першої зустрічі дитину можуть збен­тежити деякі прояви інвалідності, наприклад, сильні емоції чи дивні звуки. Варто заспокої­ти малечу і без зайвого драматизму пояснити, що відбувається. Варто пам’ятати, що діти за­вжди спостерігають за діями дорослого, наслі­дують і копіюють їх. Саме тому вкрай важливо на власному прикладі демонструвати толе­рантну модель поведінки щодо людей з інва­лідністю. Тож ваш спокій і готовність допомог­ти стане для дитини найкращим зразком дій.

♦              Важливо донести до малечі думку, що рів­не ставлення до людей базується насампе­ред на повазі, а не на страху чи жалощах. Ми повинні відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, ма­ленькою та безпорадною і в наших очах, і в очах оточення. Підтримка ж — це спілкуван­ня на рівних, яке не принижує. Головне прави­ло спілкування — бути щирими. Це допоможе знайти потрібні слова і порозумітися.

♦              Насамкінець переконайтеся, що дитина отри­мала відповіді на всі свої запитання. Запевніть її, що вона завжди може до вас звернутися в разі виникнення нових.

    Тож як говорити з дітьми на важливі теми не­вимушено? Як пояснити, що «інший» не означає «гірший»? Як навчити дітей не засуджу­вати інших, знаходити спільну мову, сприймати людей такими, якими вони є, і поважати права кож­ного?

      Один зі способів — спіль­ний перегляд та обговорення тематичних мультфільмів, ко­жен з яких утверджує глибоку гуманістичну ідею, або читан­ня художньої літератури та ор­ганізація за змістом прочитаних книжок відповідної освітньої ді­яльності.

Перегляньте разом з дітьми:

♦              «Мій братик з Місяця» (Франція, 2007).

♦              «Тамара» (США, 2013).

♦              «Секрет Маела» (Франція, 2014).

♦              «Поза зором» (Тайвань, 2010).

♦              «Мотузки» (Іспанія, 2014).

♦              «Каструлька Анатоля» (Франція, 2014).

♦              «Подарунок» (Німеччина, 2015).

♦              «Скарлетт» (США, 2016).

Почитайте разом з дітьми:

♦              Оксана Драчковська «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама».

♦              Оксана Драчковська «Зайчик-нестрибайчик подорожує».

♦              Надія Степула «Петрик і фонтани».

♦              Юлія Аронова «Який такий».

♦              Таня Стус «Рідні люди».

♦              Анастасія Степула «Світ без меж».

      Пам’ятаймо, що інвалідність — це виклик, і не тільки для людей, що її мають. Насамперед це виклик для нас. І ми маємо гідно прийняти його, зробити все задля того, щоб наші діти усвідоми­ли: інший не  гірший! Тоді замість страху, жалощів та ніяковості вони відчуватимуть щирий інтерес та повагу до людей із будь-якими особливостя­ми і замість уникати їх надаватимуть підтримку, відкриваючись для спілкування, яке, поза сумні­вом, збагатить їх духовно і подарує радість усім учасникам. Це допоможе малечі стати кращими версіями себе, зробить їхнє життя цікавішим, ба­гатшим і яскравішим, а світ загалом — більш гу­манним і теплим для всіх та кожного, незалежно від особливостей, що нас відрізняють.