ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ  МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Ткаченко Л. М. 

 

          Сучасне суспільство, що характеризується стрімким динамічним розвитком усіх сфер життєдіяльності, процесами гуманізації і демократизації, зумовлює необхідність повернення вищої педагогічної освіти у контекст культури. У ситуації, що склалася висуваються нові вимоги до особистості фахівця дошкільної освіти та його професійної діяльності. У зв’язку з цим змінюється підхід до визначення змісту загальнокультурної і фахової підготовки у вищій педагогічній школі. Спеціаліст у галузі дошкільної освіти стає носієм загальнолюдських цінностей, виступає як представник певної культури з розвиненим творчим відношенням до професійно-педагогічної діяльності, досвідом спілкування та гуманним ставленням до дітей. Слід відмітити, що у центрі уваги професійної діяльності майбутніх вихователів – дитина, яка росте і розвивається. Дошкільне дитинство – це сензитивний період у житті людини, коли закладаються основи формування особистості. Тож досягнення цілей сучасної освіти пов’язане з особистим потенціалом майбутнього вихователя, створенням ефективних умов для його становлення і реалізації як суб’єкта професійної культури.

         Актуальність дослідження формування професійної культури як необхідної якості в процесі фахової підготовки майбутніх вихователів зумовлено Національною доктриною розвитку освіти, Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття), Галузевим стандартом вищої освіти, Базовим компонентом дошкільної освіти, Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту» та іншими державними нормативними документами.

Сучасні заклади вищої освіти повинні формувати нове покоління української інтелігенції, яке буде брати активну участь у майбутньому незалежної країни. А сучасний етап ринкової економіки пред'являє принципово нові вимоги до фахівців: високий рівень професіоналізму, активність, діловитість, мобільність, необхідність постійно підвищувати рівень знань, вміння приймати рішення і вміння працювати ефективно і якісно. Тож державна система освіти ставить перед закладами вищої освіти завдання підготувати професіонала високого рівня з розвиненим почуттям громадськості, поваги і любові до Батьківщини. Випускник, де б він не працював, повинен створювати навколо себе мікроклімат культури і духовності, мати широкий кругозір і високий рівень свідомості, володіти якостями організатора і вихователя, бути неординарною особистістю.

Однією з багатоаспектних сучасних проблем, що має акту­альне соціальне і наукове значення є проблема формування куль­тури майбутнього фахівця. Тенденції гуманізації і індивідуалі­зації освітнього процесу у вищій школі змушують перегляну­ти не тільки зміст, технології і організаційні форми освітнього процесу, а й зовсім по-іншому поставити проблеми вихован­ня, освіти і розвитку особистості, формування її культури.

Проблема виховання фахівця, який поєднує високий про­фесіоналізм, інтелігентність, соціальну зрілість і творчий по­тенціал, може бути вирішена у вищому освітньому закладі шляхом системної науково обґрунтованої організації різних видів діяльності студентів, оскільки їх особистісна і професій­на культура формується в процесі різнопланової діяльності, а розвиток і самовизначення залежить від широти, діапазону і змісту цієї діяльності.

Якщо виховання у закладі вищої освіти  розглядати як процес систематичного і цілеспрямованого впливу на ду­ховний і фізичний розвиток особистості, то виховання профе­сійної культури зокрема - це формування системи таких со­ціальних якостей, що безпосередньо забезпечують творчий рівень трудової і професійної діяльності майбутнього фахівця, визначають його особистісні характеристики, відношення до праці, свідому потребу самовдосконалення.

На рівень професійної культури майбутнього фахівця впли­вають багато чинників, але найвагомішими з них є: наукова і загальна культура викладачів, культура організації різноплано­вої діяльності студента у закладі, якість і естетичний вигляд мате­ріально-технічного і методичного забезпечення освітнього процесу.

В.О. Сухомлинський писав, що для того, щоб людина праг­нула до моральної краси і досконалості в самому собі, вона повинна бачити цю красу і досконалість поряд з собою.

Нові вимоги до виховання передбачають і нові вимоги до педагогічного середовища.

У  закладі вищої освіти задача формування загаль­ної і професійної культури майбутнього фахівця вирішується колективом викладачів - людей різного віку і досвіду, різних спеціальностей і педагогічних поглядів, різного характеру і тем­пераменту, морального розвитку тощо.

Специфіка викладацької праці полягає в тому, що крім спе­ціальних знань, професійною необхідністю є наявність авто­ритету серед колег і студентів тому, що праця викладача спря­мована на перетворення людини, удосконалення її особистості, інтелектуальний розвиток і професійне становлення майбутніх фахівців. Досягти педагогічних цілей в сумісній діяльності можливо передусім за умов високої культури педагогічного спілкування, в тому числі культури і етики поведінки викла­дачів у колективі, що повинні стати взірцем для оточуючих, прикладом для студентів.

Відома сила дії прикладу пояснюється насамперед його відчутністю і конкретністю, а його привабливість збільшуєть­ся, якщо приклад близький до життєвих інтересів молодої лю­дини. Такі якості особистості як дисциплінованість, організованість, відповідальність, ввічливість, уважність та інше здо­буваються лише за умов, коли молода людина не тільки теоре­тично засвоює знання про ці правила і норми поведінки, а й бачить позитивні зразки діяльності і поведінки людей.

Формування професійної культури майбутнього фахівця не­можливе у колективі, де не склалась культура сумісної діяль­ності і міжособистісного спілкування викладачів. Тому онов­лення вимог до професійної культури майбутнього фахівця, ав­томатично доповнюють перелік вимог до науково-педагогічного складу освітнього  закладу, адже наукове знання може існувати тільки в певному культурному середовищі.

Гуманізація освіти і виховання пов'язана також з якісною зміною їх змісту й стилю, впровадженням нових форм суміс­ної діяльності викладача і студента, оскільки досягти педаго­гічних цілей освіти можливо лише за умов демократичних, діа­логових, варіативних методів спілкування, що формують стійкі внутрішні духовні основи молоді.

Формування цілісної культури майбутнього фахівця відбу­вається також у процесі вивчення навчальних дисциплін - фун­даментальних, гуманітарних, спеціальних, що створюють мо­ральну, інтелектуальну і психологічну базу для професійної май­стерності, формують широкий спектр творчих здібностей мо­лоді.

Реалізація вище означених завдань вимагає відходу від тра­диціоналізму, стереотипів, догматизму мислення викладачів до впровадження нових прийомів та методів викладання, в основі яких лежить не викладання дисципліни в старому його розу­мінні, а робота з керівництва різнобічною діяльністю студен­та. Складність таких перетворень полягає в тому, що не кожен викладач може стати дійсним лідером, науковим авторитетом для студента. Зрозуміло, що тільки викладач, який має власне педагогічне і наукове обличчя може реалізувати проблеми про­фесійного виховання, індивідуалізувати навчання студентів, особисто впливати на них. Тому підвищення науково-педаго­гічного потенціалу викладацького складу є найважливішою умо­вою підвищення якості підготовки фахівців взагалі та їх про­фесійної культури зокрема.

Підвищення рівня професійної культури студента неможливо також без покращення якості освітньої діяльності, а саме: культури навчальної праці, її продуктивності за рахунок науко­вої організації та інтенсифікації освітнього процесу, збільшен­ня коефіцієнту корисної аудиторної і позааудиторної роботи.

На практиці це означає певні зміни в організаційній струк­турі закладу вищої освіти, що враховували б тенденції інтеграції навчально-виховної, наукової і виробничої діяльності, створювали умови для формування соціокультурних аспектів професійної діяльності майбутніх вихователів, адаптували механізм організації різнобічної діяльності студентів до нових вимог часу.

Гармонійний розвиток особистості неможливий без підви­щення обсягу культурного і інформаційного насичення освітнього процесу, впровадження проблемного навчання й моделю­вання професійних ситуацій.

Професійна культура вихователя  залежить не тільки від організації освітньо-виховного процесу у освітньому закладі, а й організації всієї структури діяльності студента (освітньої, науково-дослідної, трудової, суспільної, культурної тощо). Причому процес фор­мування цілісної особистісної культури передбачає ускладнен­ня, розширення видів діяльності студента протягом навчання у вузі, що, як показує досвід, позитивно впливає на якість освітньої діяльності, поглиблює мотивацію, розвиває зацікав­леність і відповідальність студентів за результати навчання.

Участь студентів на всіх рівнях управління освітнім  зак­ладом (самоуправління і соуправління), залучення до розробки і обговорення заходів щодо удосконалення освітньо-виховного процесу, підвищення його якості і ефективності створюють єдиний морально-психологічнии клімат, стимулюють творчу активність, професійне і моральне становлення майбутніх вихователів.

Також особлива роль у формуванні творчої активності, розумово­го мислення, інтелектуальної і професійної культури майбутніх фахівців належить науково-дослідницькій роботі студентів як комплексного засобу формування культури. Її ефективність підвищується залежно від рівня організації, змісту  і якості  самостійної робо­ти студентів. В організації цієї роботи повинні поєднуватися різні напря­ми, форми і види, що комплексно розвиватимуть культуру май­бутнього фахівця, його світоглядну, загальнонаукову і методо­логічну підготовку, уміння вести наукові дискусії.

Організаційно-практичні, управлінські проблеми, що пов'я­зані з пошуком нових форм організації виховної роботи, апро­бацією нових ідей, принципів і методів виховання, стилем міжособистісних відносин можуть бути вирішені скоординовани­ми зусиллями усіх викладачів і співробітників освтнього зак­ладу, відвертих відносин між педагогічним колективом і колек­тивом студентів.