ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ВИХОВАТЕЛЯ,      

           ШЛЯХИ ЙОГО ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОДОЛАННЯ

                                              

                                          Ткаченко Л.М.

Професійне вигорання — це синдром, що розвивається на фоні хронічного стресу та спричиняє спустошення емоційних, енергетичних та особистісних ресурсів людини

Найвпливовішими чинниками професійного вигорання вихователя є особистісні (працювати в дошкільному закладі – значить активно й багато спілкуватися без змоги усамітнитися для відпочинку; – схильність до перфекціонізму (залежність від думки авторитетних колег та адміністрації); – деперсоналізація (втрата відчуття власного Я, цінності власної думки). Організаційні труднощі також впливають на розвиток професійного вигорвння. Зокрема, відсутність або незручність умов для ефективної праці та відпочинку, авторитарне керування, надвисока регульованість робочих процесів без змоги виявляти спонтанність та ініціативу, високе навантаження, ненормований робочий графік тощо. До чинників цієї групи також належить відчуття внутрішнього протиріччя, коли працівник має піклуватися про сім’ю та водночас бажає розвиватися професійно.

Передумовами виникнення емоційного вигорання можуть бути: хронічна напружена психоемоційна діяльність, підвищений рівень відповідальності, низька соціальна оцінка значущості праці, девальвація професійної самооцінки в процесі накопичення досвіду, неконструктивний стиль спілкування людини, невідповідність темпераменту людини виконуваній роботі, схильність до надмірної інтровертованості.

 На емоційний стан особистості та колективу також впливають міжособистісні конфлікти та психологічна несумісність певних працівників.    Проблеми, що стосуються посадових обов'язків, їх розмежування та деталізації, теж можуть призвести до професійного вигорання.

Робота вихователя багатогранна, складна за своїм змістом, функціональним навантаженням, насиченістю спілкування, а тому належить

до напружених в емоційному плані видів праці і вимагає не лише фізичних, інтелектуальних, а й емоційних затрат, а отже, значних резервів самовладання й саморегуляції. Психологічна підтримка вихователів для запобігання емоційному перевантаженню має стати пріоритетною лінією в роботі практичного психолога дошкільного закладу.  Містить такі етапи, як:

І етап. Діагностика рівня емоційного вигорання.

II етап. Психологічна допомога (участь у циклі заходів – практичні семінари, семінари-диспути, бесіди, тренінги тощо,  спрямованих на подолання синдрому вигорання).

Адміністрація закладу має створювати умови, за яких кожен вихователь відчував би, що його розуміють і цінують, організовувати систему публічного заохочення педагогів, спільно з практичним психологом мають організовувати роботу, спрямовану на згуртування колективу (зокрема й у позаробочий час).  Індивідуальна та групова робота психолога з корпусом вихователів, спрямована на профілактику, корекцію синдрому вигорання, вкрай необхідна для збереження здоров’я (усіх складових) кожного освітянина, створення та підтримання психологічно комфортного клімату в колективі, адже це є запорукою якісної реалізації  освітніх завдань. Тільки тоді в закладі пануватиме стабільна атмосфера психологічної безпеки для кожного члена педагогічного  колективу.