Організація патріотичного виховання в закладі освіти  за сучасних умов

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.

В. Сухомлинський

Сучасна освіта вимагає докорінного переосмислення всієї системи виховання, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення осо­бистості.

Виховання – соціально й педагогічно організований процес форму­вання людини як особистості. Суспільство як соціальне об’єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, система­тичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупин­ка цього процесу – катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я. А. Коменський зауважував, що «зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу». Тому виховання є провідною діяльністю як окре­мої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безперервність у соціальному розвитку.

Сьогодні перед суспільством і освітнім закладом постає проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу. І саме національне виховання передбачає надання широких можливостей для пізнання укра­їнської історії, культури, традицій, звичаїв, мови, формування національ­ної гідності, розвитку особистісних рис громадянина української держави.

Головною метою виховання особистості є підготовка молоді до пов­ноцінного суспільного життя, яке передбачає виконання ролей грома­дянина, трудівника, громадського діяча, сім’янина, товариша.

Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти загалом. Саме національно-патріотичне виховання закладає підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку власного особистісного розвитку на засадах гуманізму, соціального добро­буту, демократії, свободи, толерантності, виваже­ності, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

Виклики сучасного суспільства ставлять перед системою освіти завдання виховати громадянина-патріота нової формації (ініціативну особистість продуктивно-діяльнісного типу, яка бачить пер­спективи своєї держави, готова відстоювати її ін­тереси). Основним документом щодо національ­но-патріотичного виховання підростаючого по­коління є Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена Указом Президента України від 13.10.2015 р. № 580/2015. Відповідно до положень зазначеної Стратегії основ­ними складовими національно-патріотичного ви­ховання визначено: громадянсько-патріотичне, вій­ськово-патріотичне й духовно-моральне виховання.

Зусилля педагогів мають бути спрямовані на підвищення рівня патріотизму молодого по­коління шляхом оптимальної організації відпо­відної виховної роботи. Особливу увагу потрібно зосередити на змісті заходів із національно – патрі­отичного виховання. Для цього слід ураховувати, що на особистісному рівні патріотизм – най­важливіша, стійка характеристика людини, що виражається у її світогляді, моральних ідеалах, нормах і проявах поведінки. Це високосмислова безумовна якість – цінність, що виражає ставлення людини до Батьківщини, народу, державу й до себе.

Основними складовими патріотизму є: любов до Батьківщини, народу, держави (любов до Украї­ни); діяльнісна відданість Україні; суспільно значу­ща цілеспрямованість; моральна стійкість; готов­ність до самопожертви; почуття власної гідності. Саме складові патріотизму й визначають спектр змістових ліній виховної роботи з національно –  патріотичного виховання.

Завдання закладу освіти – так побудувати виховну діяльність, щоб її організація, приклади автори­тетних наставників, середовище виховували молодь у дусі патріотизму, глибокого ро­зуміння історії свого народу, національної ідентич­ності, самобутності.

Основне завдання кожного полягає в тому, щоб слова «Україна», «патріотизм» набува­ли для молодої людини особливого значення, тобто сприй­малися не лише розумом, але й серцем. Для цього слід чітко усвідомлювати завдання національно –  патріотичного виховання:

−     утвердження в свідомості й почуттях особисто­сті патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

−     виховання поваги до Конституції України, за­конів України, державної символіки;

−     утвердження гуманістичної моральності як ба­зового підґрунтя громадянського суспільства;

−     культивування кращих рис української мен­тальності – працелюбності, свободи, спра­ведливості, доброти, чесності, бережливого ставлення до природи;

−     формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

−     усвідомлення взаємозв’язку між індивідуаль­ною свободою, правами людини та її патріо­тичною відповідальністю;

−     підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до сол­дата як до захисника Вітчизни, героя тощо.

Володіння українською мовою та викори­стання її в повсякденному спілкуванні має стати пріоритетними у виховній роботі з молоддю. Мовне середовище має неабиякий вплив на формування людини-громадянина, патріота України.

Метою заходів у сфері національно-патріотично­го виховання молоді в закладах освіти є спри­яння набуттю ними досвіду патріотич­них дій, виховання їх у дусі патріотичного обов’язку.

Форми, методи та прийоми роботи з націо­нально – патріотичного виховання потрібно обирати із урахуванням вікових особливостей особистості, її уподобань і інтересів, можливостей спілкування в мережі інтернет, традицій освітніх закладів і місцевих громад, можливостей партнерів.

Любов до Батьківщини є визначальною рисою кожного справжнього громадянина, «патріотизм мі­стить емоційно-моральне і дієве ставлення до себе й інших людей, до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних і духовних надбань суспільства». Проте легко виховувати любов до країни, яка забез­печує належний фінансовий добробут і впевненість у майбутньому. Складніше це робити, коли діти щодня стикаються з матеріальними нестатками та постійни­ми розбіжностями між бажаним і реальним. Але ж якщо до виховання патріотів навіть не братися, кра­щого майбутнього для України досягти буде складно.

У наш час основної уваги патріотичному вихо­ванню надають саме «як вихованню національному, тобто вихованню в дусі ментальності українсько­го народу, його кордоцентризму, потягу до пре­красного і прагнення до гармонії», недопустимий процес деморалізації, дебілізації і денаціоналізації особистості, який втрачає не тільки національне, але й людське обличчя. Тому патріотичне виховання – це практичні дії на кожному робочому місці, кожної хвилини спілкування з дітьми, це сукупність ідеа­лів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у проце­сі якої засвоюють духовну і матеріальну культуру нації, формують національну свідомість і досяга­ють духовної єдності поколінь.

Патріотичне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уосо­блюють вищі зразки виховної мудрості україн­ського народу – любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мир­ної праці в ім’я України, почуття гордості за Бать­ківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю.

Важливою складовою змісту патріотичного ви­ховання є розвиток трудової активності особистості, мотивації до праці, усвідомлення життєвої потреби трудової активності, ініціативи, підприєм­ництва, здатності до соціальної творчості як умо­ви соціальної адаптації, конкурентоспроможності та самореалізації особистості в ринкових відно­синах. «Справжнє патріотичне виховання почи­нається там, де ідея й особиста праця – піт, мозолі –зливаються воєдино, творять те, про що народ говорить: у людини є святе за душею».

Необхідно розробляти й упроваджувати дієві форми, методи та прийоми патріотичного вихо­вання молоді, які б відповідали вимогам сьогодення.

Ідеї патріотизму мають бути основними та на­скрізними в системі освітнього життя.

Двома головними концептуальними ідеями патріотичного виховання сьогодні є український патріотизм і національна ідея.

Патріотизм є системотворчим поняттям на­ціональної свідомості й самосвідомості народу, яке визначають любов до України, надія та віра в най­краще майбутнє, знання історії та кращі надбання народу, гордість і відданість своїй Батьківщині, го­товність до практичної діяльності на благо Украї­ни. Патріотизм – це одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячо­літтями, свого роду моральний фундамент суспіль­ної та державної будівлі, опорою його життєздат­ності, одним із першочергових умов ефективного функціонування системи соціальних і державних інститутів. Патріотизм є справою честі та совісті кожної людини, її внутрішнім покликанням слу­жіння своїй Вітчизні.

Патріотизм, патріотичне виховання сьогодні актуальні як для системи освіти, так і для держа­ви загалом. Основним інститутом, що забезпечить організацію та функціонування всієї системи фор­мування патріотичних якостей, має бути держава, але важливу роль мають відіграти й інші складові патріотичного виховання на регіональному рівні, де головну роль відіграють саме заклади освіти.

Національна ідея як складова патріотизму є світоглядним орієнтиром у системі освіти, ви­ховання, у сфері соціалізації особи, що відобра­жає усвідомлену й офіційно визначену стратегію патріотичного виховання, яка повинна гармонійно демонструвати життя народу та потреби на його розвиток, виконує функцію духовного підґрунтя саморуху та поступу українського суспільства.

Характерними особливостями національної ідеї, які визначають її життєвий здоровий, недеформований зміст, є такі:

−     національна ідея є, системою, яку становлять інтелектуальні, духовні, історичні й інші цінності народу України;

−     національна ідея має позитивний конструк­тивний утворювальний характер заради України, покращення життя її народу;

−     національну ідею мають прийняти всі пред­ставники нації. Вони повинні побачити в ній частину себе і бути готовими брати участь у її реалізації;

−     національна ідея повинна сприяти самоідентифікації особистості, допомагати відповідати на питання «Хто ми?» та «Чим ми відрізня­ємося від інших?»;

−     національна ідея повинна мати рушійний зміст  як рушійна сила всього суспільства, так і окремої особистості.

У зв’язку з тим, що більшість сучасних радикаль­них течій підкреслюють своє націоналістичне забарв­лення, націоналізм часто асоціюють з етнічною, куль­турною та релігійною нетерпимістю. Під розумінням «націоналізм» найчастіше розуміють етнонаціоналізм, особливо його крайні форми, які акцентують на перевазі однієї нації над іншими. Це не так.

Єдність здорової національної ідеї та патріо­тизму визначає систему патріотичного виховання.

Складовими системи патріотичного виховання в закладі освіти є:

Громадянськість – це спрямування особисто­сті на інтереси держави та суспільства, що від­ображає життя людини як громадянина, орієнтує на виявлення особистісного, громадянського, про­фесійного та сімейного становлення.

Розуміння громадянськості містить три основні елементи та виміри. По-перше, громадянськість – це правовий статус, де громадянин – людина юридич­на, яка готова до життєдіяльності згідно з законом і наявністю права, і на цій підставі вимагати захисту закону. По-друге, громадянськість – участь людини в політичному житті суспільства. По-третє, грома­дянськість є джерелом соціальної ідентичності для людини. Заклад освіти виконує завдання громадянської осві­ти, формує практичні вміння та навички, а саме: критичну свідомість, уміння прийняти свідоме рі­шення, здійснення вільного вибору; розуміння норм і правил поведінки в суспільстві та поваги до них, знання законів, основних прав людини, спільної праці на благо суспільства, формування особистої відповідальності та громадянського обов’язку, вза­єморозуміння та взаємоповага до кожної людини.

Також важливою складовою патріотизму є ду­ховність, тому, у свою чергу, духовно-моральне виховання є складовою патріотичного виховання.

Духовність, мораль – це ядро, основа, фун­дамент людини, людства, фундамент будь-якої країни.

Духовність людини – це внутрішній світ, який відображає моральні, етичні, психологічні властивості, рівень освіченості, культури, потяг до самопізнання та потенціал особи як шанс усьо­го суспільства на розвиток.

Духовність – це не фанатична релігійність, ду­ховність – це постійне вдосконалення духа до та­кого піднесеного стану, коли людина не в змозі творити погане, коли в ній формується братерське ставлення до всього сущого на Землі. Це вміння бути собою, мати неповторність світобачення, розвивати природний потенціал, бути цілеспря­мованим і готовим до постійного вдосконалення.

Тому перед педагогами поставлене завдання займатися вихованням душі та проводити роботу з душею кожного вихованця, враховувати його індивідуальні особливості.

Душа людини – це наша розумна внутрішня енергія, що може сприймати чи поєднуватися з по­зитивним або негативним. Поєднання цих якостей ми побачимо у моральному забарвленні наших ду­мок, почуттів і вчинків. Позитивний дух виявляєть­ся у нашій свідомості як правда, мир, терпимість, прощення, відповідальність, гідність і честь, любов до людей, до навколишнього середовища, до Бать­ківщини. Негативний дух несе в душу брехню, зло­бу, гнів, образу, підступність і егоїзм, зраду. Тому виховання в цьому випадку перебуває в ролі очи­щення людської душі, накопичення добрих якостей.

Саме виховання є фактором, який формує духов­ність кожної особистості. Адже кожна особистість є людиною. Але не кожна людина є особистістю. Людиною народжуються, особистістю стають.

Які ж характеристики особистості є базовими та фундаментальними? Людина має бути вірною – без лестощів, мужньою – без жорстокості, щед­рою – без марнотратства, сильною    без гор­дині, милосердною – без пихатості, ревнивою – без гніву і злості. Цього необхідно вчити молодь.

Фундаментальним підґрунтям виховання ма­ють бути духовність, патріотизм, моральність і гуманність – це саме ці цінності, які закладені в основі формування особистості. На цих засадах базується будь – яка позитивна культура.

Необхідно сформувати моральні цінності, що ви­значають патріотичну поведінку особистості: совість, чесність, правдивість, свободу, рівність, справедливість, повагу, толерантність, гідність, працелюбність, відпо­відальність тощо. Це сприяє усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні та протиправні вчинки.

Виховання правосвідомості особистості передбачає за­своєння системи знань із питань держави та права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного за­конодавства; уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з органами вла­ди; захищати та підтримувати закони і права людини.

Студенти одержують знання про державне, адміні­стративне, трудове, громадянське, сімейне, кримінальне й інше право, готуються до виконання громадянських функцій стосовно держави, праці, сім’ї, власності тощо.

Але одне з чільних місць належить вихованню любові й дбайливого ставлення до рідної землі – сво­єї малої Батьківщини, її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, обрядів, фольклору, любові до рід­ної природи. «Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла». Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.

Останнім часом молодь спрощено ставиться до таких понять, як любов до Батьківщини, па­тріотизм, громадянський обов’язок. Дедалі частіше центральне місце в їхньому світогляді займають атрибути успіху: гроші, престижний рівень спо­живання та дозвілля, а це в майбутньому може стати причиною деградації та розпаду держави. Патріотизму не вчать, його виховують.

Предметами уваги патріотичного виховання на різних рівнях є «національна ідея, національна куль­тура, рідна мова, історія народу і держави, самовизна­чення, самоідентифікація, категорії Батьківщини (мала і велика Батьківщина), лідери та герої народу, нації, держави, рідний край, місто, село, рідні мати, батько».

Патріотичне виховання використовує такі засо­би: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, націо­нальну символіку, народні прикмети та вірування, ви­ховні традиції, національні традиції, звичаї й обряди.

Принцип національної свідомості й україн­ського патріотизму вимагає утвердження у молоді громадянських почуттів, української національної гордості та людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності України, виявляти шанобливе став­лення до українських державних символів – три­зуба, синьо – жовтого прапора, гімну. Адже молодій Українській державі по­трібні громадяни національно свідомі, горді її іс­торією, культурою і мовою українського народу, нації – істинні патріоти незалежної України. Саме таких людей і мають виховувати освітні заклади.

Із метою втілення ідеї державності студентів ін­формують про найважливіші суспільно – політичні й економічні події в Українській державі та за кор­доном. Необхідно весь виховний вплив спрямову­вати на відродження української нації, виховання в кожної людини високого громадянського почуття приналежності до України, її народу.

Напрями, форми та принципи патріотичного виховання

Патріотичне виховання передбачає, що якості дійсного патріота формуються гармонійно за та­кими напрямами:

1)   історико-патріотичне виховання має на меті знання історичного минулого України:

−     збереження та дотримання трудових, куль­турних, духовних традицій українського народу, виховання на цій підставі гордості за свою країну та її історичні надбання;

−     усвідомлення пам’ятних подій, знання пам’ятних місць, видатних громадських і політичних діячів та їхніх справ;

−     відзначення пам’ятних дат у житті рідних сіл і міст (заснування, оборона від ворогів, культурний і політичний розвиток); походи й екскурсії пам’ятними історичними місцями;

2)   героїко-патріотичне виховання – має на меті формування готовності до подвигу в ім’я Батьківщини, в тому числі до самопожертви заради життя наступних поколінь:

−     усвідомлення витоків героїчного – любов до Батьківщини, її народу; особиста відпо­відальність за їхню долю;

−     знання пам’ятних місць визвольних боїв, походи й екскурсії цими місцями;

−     розуміння сутності подвигу: зробити саме те, що потрібне для Вітчизни у складний час; знання історичних особистостей, на­ціональних героїв;

−     «Книга пам’яті», «Книга скорботи» – справжні хрестоматії подвигу українського народу в боротьбі за свою незалежність;

3)   фізичне виховання – має на меті формування здоров’я нації:

−   залучення  до регулярних занять фі­зичною культурою і спортом;

−   спрямування фізичного виховання на під­готовку молоді до праці та захисту Вітчизни;

4)   військово – патріотичне виховання має на меті:

−   формування патріотичних почуттів відповід­но до вимог Конституції України та законів

−   України про захист Батьківщини та готов­ності до служби у Збройних силах України;

−   прагнення до опанування військових знань, відповідного рівня фізичної підготовки та за­гартованості в інтересах захисту Вітчизни;

−   підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді;

−   формування та розвиток мотивації, спря­мованої на підготовку до захисту Україн­ської держави у Збройних силах України . й інших військових формуваннях;

−   формування здібностей до аналізу зовніш­ньої та внутрішньополітичної обстановки, вміння самостійно адекватно оцінювати по­дії, що відбуваються в державі та світі, свою роль і місце в цих подіях.

Складний процес героїко – патріотичного вихо­вання відбувається за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців із урахуванням основних напрямів ді­яльності студентів.

Основними формами патріо­тичного виховання молоді є:

−     інформаційно-масові (дискусії, диспути, конфе­ренції, філософський стіл, відкрита кафедра, інте­лектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, по­дорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, жива газета, створення книг, альманахів);

−     діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр – експромт, ігри – драматизації, огляди – конкурси, олімпіади);

−     інтегративні (клуби, фестивалі, асамб­леї, гуртки);

−     діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування);

−     індивідуальні (доручення, творчі завдання, зві­ти, індивідуальна робота тощо);

−     наочні (музеї, кімнати, зали, галереї, виставки творчості, книжкові вистав­ки, тематичні стенди тощо).

У процесі організації патріотичного виховання рекомендовано дотримувати таких принципів:

−     національного спрямування – передбачає формування національної самосвідомості, ви­ховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;

−     гуманізації виховного процесу – вихователь зосереджує увагу на вихованці як вищій цінності, враховує його вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує його розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потре­би, виробляє індивідуальну програму його розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;

−     самоактивності та саморегуляції – сприяє роз­витку у вихованця суб’єктних характеристик; фор­мує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово ви­робляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях і вчинках;

−     культуровідповідності – передбачає єдність патріотичного виховання з історією та куль­турою народу, його мовою, народними тради­ціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

−     полікультурності – інтегрованість української культури у європейський і світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування  у молоді від­критості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатно­сті диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;

−     соціальної відповідності – обумовлює необ­хідність узгодження змісту і методів патріо­тичного виховання реальній соціальній ситуа­ції, в якій організовано виховний процес.

Успішне виховання патріотичних якостей у молоді неможливе без участі сім’ї. Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її зростання та розвитку. Цей великий період людського життя – від народження до настання зрілості – неоднаковий і за темпами розвитку, і за видами діяльності людини, і за ха­рактером перебігу фізичних і психічних процесів, і за ставленням людини до дійсності.

Педагогу необхідно знати закономірності ві­кового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне – щоб учити й вихо­вувати з найбільшим ефектом.

Отже, виховання патріотизму в закладі освіти має величезне значення, оскільки йдеться про долі сьогоднішнього та майбутнього поколінь, оскільки наші молоді сучасники повинні стати зрілими як духовно, так й інтелектуально.

Необхідно виховувати у молодих людей якості, що в усі часи вирізняли український характер: доброту, від­вертість, гідність, співчуття, благородство.