Моральні цінності та духовна культура сучасного студента

Духовність – це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустріч із самим собою – своєю душею, внутрішнім «Я», вихід до ціннісних інстанцій формування особистості та її менталітету; провідний фактор смислової гармонізації, поєднання образу світу з моральними законами.

В українському педагогічному словнику С. Гончаренка духов­ність визначається як «індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти «для інших». З категорією «духов­ність» співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу і призна­чення свого життя. Людина духовна в тій мірі, в якій вона задумується над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Формування духовних потреб особистості є найважливішим завданням виховання».

Духовна культура особистості, вважає П. Щербань, складається з таких культур: інтелектуальна (знання, мислення); моральна (честь, гідність, культура почуттів, статева культура); культура спілкування (комунікативні здібності, духовні запити, культура мови); національна культура та національна самосвідомість; художньо-естетична; христи­янська морально-етична (релігійні заповіді та традиції); родинно-побутова; політична правова, екологічна культура особистості.

Формування духовних цінностей особистості відбувається в складних умовах співставлення з суспільними нормами та цінностями. Часто під час цього можлива невідповідність, а то й достатньо гострі та відчутні конфлікти. В молодіжному середовищі поступово втрачаються такі високі загальнолюдські цінності, як Доброта, Честь, Гуманізм, Співпереживання іншим людям. Багато хто з молодих людей віддають перевагу не духовним моментам буття, а цінностям особистого життя та матеріального благополуччя.

У наш час, коли суспільство у взаємодії з довкіллям дійшло до критичної ситуації, визначальним фактором існування людства є формування духовності, і особливо – майбутніх фахівців різних профілів. Саме в духовному потенціалі відображаються можливості актуалізації духовних сил особистості в цілеспрямованій діяльності.

У зв’язку з цим зростає зацікавленість духовними параметрами буття, серед яких особливої значущості набуває духовно-творча сфера людини.

На думку більшості вітчизняних та зарубіжних дослідників, без культу духовності людство загине. Особливої уваги потребує проблема формування духовної культури у майбутніх фахівців.

Духовне життя переважно охоплює процеси виховання, освіти, науки, культури, літератури, мистецтва і відображається в поглядах, думках, концепціях, суспільних процесах і явищах, у реалізації духовних потреб та інтересів людини. Як писав геніальний Г. Сковорода, людина народжується двічі: фізично й духовно. Біля духовної колиски стоїть духовний наставник – вчитель, який стає дитині другим батьком, матір’ю, бо прищеплює її душі високі моральні якості віри, надії, любові, глибокої поваги до рідної землі, свого роду, народу, держави. Духовне народження Г. Сковорода вважав істинним, оскільки людина осягає «божественне в собі», а зародки її духовності є в серці від народження («філософія серця»), але вони не одразу усвідомлюються, бо їй протистоять могутні сили темної тілесності.

Духовну людину, на думку Г. Сковороди та інших українських мислителів, творить шлях добра: через пізнання, усвідомлення й розуміння своєї істинної духовної природи, свого призначення в світі.

Духовність – це специфічна людська якість, яка формується в процесі розуміння і сприйняття певних суспільних норм та цінностей. Усі разом вони складають духовний світ людини, чим забезпечують соціально – психологічний бік її здоров’я, культурні, естетичні та духовні потреби.

Під духовними потребами, як вказує Ж. Юзвак, ми розуміємо «прагнення індивіда до засвоєння загальнолюдських та індивідуальних цінностей та їх створення в процесі духовних різновидів діяльності. До індивідуальних цінностей входять інтереси, погляди, ідеали, потреби особистості, які є результатом усвідомлення навколишнього світу та свого власного місця в ньому. Загальнолюдські цінності включають людяність, добро, красу, справедливість, знання».

 Розвиток духовності полягає в процесі позитивних якісних та кількісних змін, досягнення цілісності та гармонії всіх її структурних характеристик. Духовний розвиток уявляється як шлях від знання до розуміння, від емоцій до співчуття, від сприймання до творчості, від егоцентризму до гуманізму. Сама сутність процесу духовного розвитку полягає в русі до органічної єдності, взаємопроникнення таких духовних категорій, як добро, істина, краса. Цей процес може бути інтерпретований як різновид творчої діяльності, оскільки він є індивідуальним шляхом пізнання людиною своєї справжньої природи, відкриття власних можливостей та їх реалізації.

Учені – гуманісти кінця XX століття теоретично осмислюють та практично втілюють у життя проблему духовного ренесансу людини й суспільства через різні науки: педагогіку, психологію, філософію, етику, релігієзнавство, соціологію тощо.

Психічними проявами духовності, за думкою О. Зеліченка, є любов, творчість, пошук, розвиток, релігійність. Він детально описує їх, зводячи усі ці форми індивідуальних станів до єдиної спільної домінанти – духовності.

Любов – це і творчість, і пошук, і розвиток, бо вона весь час сама розвивається, формується, шукає нові форми вияву. Розвиток, пошук реалізують прагнення людини до гармонії, рефлексії (знання, розуміння), виходу за чуттєві межі, до духовного.

Творчість – це вияв прагнення до поширення себе на світ (втілення себе у матеріальній формі-матеріалізації), до гармонії, до рефлексії, до духовного.

 Творчість – це поєднання старого з новим, яке ще не має певної значущості у реальності. Потреби у моральному удосконаленні, у задоволенні почуття прекрасного, у сутнісному пізнанні світу формують людину як неповторну особистість. Заради задоволення цих потреб відбувається духовна діяльність і формується унікальна галузь духовного виробництва.

Умови, що їх створює зовнішнє середовище для духовного розвитку особистості, самі по собі не забезпечують виникнення духовних потреб, не спонукають до самопізнання, самовдосконалення, якщо у людини не сформований необхідний для цього рівень розвитку психічних якостей та властивостей, який може стимулювати потребово-ціннісну взаємодію із середовищем, – тобто психологічну готовність вступити в «духовні взаємини» з довкіллям. Здатність до духовного зростання визначають внутрішні умови. Поступово оволодіваючи духовними цінностями, кожна людина входить в суспільство. Духовні цінності стають її власними життєвими цінностями та орієнтирами. З набуттям життєвого, соціального досвіду людина і сама все більше включається в створення і розвиток духовних цінностей в процесі різноманітної суспільно корисної діяльності.

Формування духовності громадян, особливо молодих, відбува­ється на основі навчання, розвитку пізнавальної активності, задоволен­ня певних духовних та культурних потреб. Досвід практичної роботи переконує, що проблема духовного виховання студента потребує взаємозв’язку позанавчальної діяльності з навчальним процесом, поєднання розвитку естетичних поглядів і художнього світогляду та естетичного самовиховання. Загальна зацікавленість молоді духовни­ми та культурними цінностями, як свідчать сучасні дослідження, дуже висока.

Важливим є те, що студентська молодь часто обговорює питання музики, культури та мистецтва, національної культури, релігії, церкви та віри, організації відпочинку. Тим більше занепокоєння викликає те, що чимало молодих людей схильні до беззмістовного проведення вільного часу. Більшість під час опитування відзначають, що свій вільний час вони проводять в основному у себе вдома або у друзів. І тільки 17,8% відвідують заклади культури.

Важливою перепоною на шляху до формування духовного світу є перш за все відсутність необхідних можливостей для задоволення духовних потреб.

В останній час в Україні значно зменшується кількість будинків культури, клубів, об’єднань за інтересами, за місцем проживання та ін.

Сучасні вчені нараховують до 500 різних видів і форм дозвілля. Тут і участь в самодіяльній художній творчості, заняття спортом, відвідування театрів, кіноконцертних залів, бібліотек, музеїв, подорожі, кіно,  фотоаматорство, колекціонування і багато іншого. Це далеко не повний перелік видів творчої діяльності, від яких залежить духовне багатство і розвиток самої особистості.

Нині стоїть важливе завдання виховувати у людей постійну потребу в своєму культурному зростанні. Вона має бути того ж рівня значимості, що й потреба у праці. Якщо ця остання є мотиваційною основою готовності індивіда до інтенсивної трудової діяльності, то перша – також основою до активних форм дозвілля і зростання культурних потреб особистості.

Виховне значення дозвілля пов’язане з його якістю, змістом, різноманітністю форм, функціями, мірою прилучення людини до дозвільної діяльності, станом роботи закладів культури. Там, де її зміст лишається бідним, а форми і методи – шаблонними, примітивними, виховне значення клубів, будинків і палаців культури знижується. На жаль, не всі вони ще стали місцем, де кожен може знайти собі заняття до душі, тобто з пасивного глядача і слухача перетворитися на активного учасника заходів, які вони проводять.

Що ж виховується на дозвіллі? Світоглядна культура, потреби, смаки, почуття й емоції людей, їх колективістська свідомість, уміння. Сьогодні особливе значення має виховання світоглядної культури, розумних потреб і смаків, особливо у молоді. Соціологічні дослідження художніх смаків молоді підтверджують, наскільки актуальною є нині дана проблема.

Творчість – одна з найбільш високих цілей дозвілля. Йдеться про те, що не тільки у сфері праці людина може створювати нове, а й у сфері дозвілля. Дозвілля надає можливості для творчості усім без винятку. У цій сфері ніщо не заважає реалізації закону переміни занять, і вона дозволить більш об’ємно та різнобічно розбудовувати духовність конкретної особистості.

Дозвілля – могутній засіб вияву талантів, зміцнення обдарувань. Власне, елемент творчості притаманний багатьом видам і формам дозвіллєвої діяльності. Проте існують, так би мовити, чисті форми творчого дозвілля. Серед них найчастіше виділяють гуртки художньої самодіяльності, певні види клубів за інтересами, любительські об’єднання. Колективне проведення дозвілля, а саме таке мається на увазі щодо студентів закладів передвищої та  вищої освіти, вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між людьми, швидкої адаптації новачків. Воно поєднує у собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність з виховним моментом.

Поєднання індивідуально-особистісних і колективістських елементів у способах проведення вільною часу є необхідною умовою культури дозвілля, яка формується всім укладом життя сучасного суспільства. Але це – не стихійний процес. Він передбачає цілеспрямовану дію на потреби й інтереси людей, їх смаки, погляди, виховання уміння правильно розпоряджатися своїм вільним часом і, зрештою, формувати духовність у сфері дозвілля.

Важливим є питання, яким же чином відноситься вільний час саме до волі? Вже сам термін «вільний час» каже про те, що людина може, здавалося б, використовувати його цілком на свій власний розсуд. Але в реальному житті вільний час виявляється детерміно­ваним соціально-економічними, політичними та духовними відносина­ми самих людей.

Безумовним проявом особистої волі у вільний час є воле­виявлення самої людини, наявність у неї можливості вільно користу­ватися часом. Практично це – вільний вибір варіанта дії. Свобода в цій ситуації є не тільки в наявності більшої чи меншої кількості видів діяльності, а і в можливості вибрати бажане без будь-якого примусу або тиску із зовні. Саме тут людина отримує відчуття волі.

Волевиявлення виражається у виборній активності суб’єкту. Обираючи у вільний час той чи інший варіант дії, студент готовий іти на певні витрати енергії заради виконання запланованого. Перш за все, це стосується діяльності, яка вимагає великого фізичного та розумового напруження. Нерідко студенти стають рабами випадкового вибору у вільний час саме із-за слабкої волі.

Вільна діяльність у дозвіллі – це не тільки здійснення якихось позитивних прагнень, але й вміння, здатність від чогось відмовитися, у чомусь себе обмежити. «Велика воля, – писав А. С. Макаренко, – це не тільки вміння чогось побажати і досягти, але й вміння примусити себе від чогось відмовитися, коли це потрібно. Воля – це не просто бажання і його задоволення, а це ще й бажання і зупинка, бажання і відмова...».

Характер використання вільного часу багато в чому залежить і від віку людини. Сьогодні відбувається суттєва зміна меж дитинства, підліткового віку, юності, середнього віку та старості. Демографічні тенденції складні і непередбачені. Суспільство то «молодіє», то «старіє», і не враховувати цього не можна.

Як і в попередні роки, у сфері дозвілля нині взаємодіють дві протилежні тенденції: одна – це пасивний, статичний спосіб проведення вільного часу, інша – його інтенсифікація з допомогою активних занять. Квартира й нині залишається основним місцем проведення дозвілля міським жителем. Однією з причин такого «пасивного» дозвілля є «одомашнення» духовної культури, яка у вигляді книг, музичних записів, відеофільмів, ігор, колекцій дедалі більше «осідає» в квартирах. Сьогодні «все є під рукою» для того, аби зробити свій дім справжнім осередком культурного життя, відпочинку, дозвілля. Це й притримує людей вдома.

Ще одна причина пасивного дозвілля – незадовільна робота закладів культури, які протягом багатьох років недостатньо враховували зрослі духовні запити населення, не створювали необхідних умов для різноманітних занять людей у вільний час, повільно розвивали самодіяльні начала дозвілля. В їх діяльності переважає орієнтація на видовищні заходи. Як наслідок – знижується відвідуваність клубів і спортивних споруд, значна частина їх відвідувачів проводить своє дозвілля поза цими закладами. Має місце навіть відтік з художньої самодіяльності.

 Посилення тенденції до пасивного проведення вільного часу ускладнило і загострило ряд проблем дозвілля. Ось одна з них: виховання культурних потреб і смаків людей, які б стимулювали організацію відповідних форм домашнього дозвілля. Це мають бути такі форми, які б сприяли процесам «роздомашнення» культури, формували активність людей у засвоєнні духовних благ, прагнення до більш широкого, ніж сімейне, спілкування.

У студентської молоді збільшуються потреби до особистої незалежності, прагнення до самоствердження. Виникають протиріччя з оточуючими людьми, носіями затверджених норм, вимог, традицій, не виключається і агресивне ставлення до заведеного порядку. Збільшується відповідальність особистості за певні вчинки. В період зрілості, з ростом освіченості і культури, набуттям життєвого досвіду діяльність особистості стає найбільш вільною. Прагнення мати більший об’єм вільного часу значною мірою пов’язане з прагненням студента змінити свою манеру проведення дозвілля – реалізувати задумані плани, поглибити знання, зайнятися творчою діяльністю, «знайти себе». Інакше кажучи, зростає цілеспрямованість використання студентами свого вільного часу, прагнення утвердити себе в очах оточуючих, заслужити їхню повагу. Людина начебто переносить функції, які завжди належали роботі та навчанню, на вільний час.

Традиційна мережа культурно-освітніх, дозвіллєвих закладів, яка протягом багатьох років формувала певний рівень культури студентської молоді, сьогодні не тільки значно скоротилася, але й не відповідає потребам молодого покоління, переживає кризу, більша частина молоді не користується її послугами.

Сьогодні ситуація у суспільстві диктує нові завдання духовного розвитку майбутнього фахівця. Становлення духовності особистості передбачає соціокультурний процес впливу суспільства на людину. Водночас це і форма духовно-інтелектуальної активності особистості, яка критично, творчо освоює нові суспільні ролі, цінності, осмислює досвід попередніх поколінь у нових соціально-економічних, духовно-інтелектуальних умовах.

Духовність великою мірою також витікає з соціально-економіч­них особливостей функціонування суспільства. Фінансове розшару­вання населення України, розвиток комерційного сектора, створюють об’єктивні умови для запропонування населенню і перш за все молоді, престижних видів послуг у сфері організації дозвілля: відкриваються приватні казино, бари, дискотеки, нічні клуби, з якими державні заклади культури просто не спроможні конкурувати на рівних. Крім того мало кого цікавить змістовний бік діяльності таких закладів, як саме вони розширюють та розвивають духовний світ молодих людей.

На сучасному етапі розвитку суспільства виховні методи повин­ні бути зорієнтовані на становлення і розвиток такої особистості, яка б оптимально могла вирішувати складні проблеми, успішно досягати індивідуальних та суспільних цілей, керуючись при цьому моральними нормами. Лише ця умова робить їх адекватними засобами формування вищих моральних цінностей, які є усвідомленими й довільними.