СІМ КОЛЬОРІВ ЩАСТЯ

(виховна година)

Мета: формувати поняття щастя, уявлення  про те, що кожна людина є творцем свого щастя; розвивати творчі здібності, аналітичне мислення; виховувати людяність, доброту, чуйність, повагу до ближ­ніх, любов до прекрасного, бережливе ставлення до природи, почуття любові до своєї Батьківщини.

Обладнання: повітряні кульки, напис «Сім кольорів щастя», веселка, паперові аркушики, «Дерево мрій», диски із записами пісень і мелодій.

                                                                                              

Хід заходу

Посміхайся життю – і життя посміхнеться тобі.

Т. Фуллер

Дай кожному дню шанс стати
найпрекраснішим у твоєму житті!

Піфагор

І. Організаційний етап

Наставник: Доброго дня, шановні студенти, викладачі! Ми раді вітати вас на нашому заході, що має назву «Сім кольорів щастя». Сьогодні ми поговоримо про дуже важливу річ у житті людини – про щастя, про те, що означає бути щасливим і що треба для цього робити. Кажуть, що число сім – магічне. Мабуть, це і справді так. Бо у світі багато чого позначено числом сім: сім днів у тижні, «сім раз відміряй, а раз від­ріж» – каже народна мудрість, сім чудес світу, від щастя людина буває на сьомому небі, книга за сімома печатками й ще багато чогось іншого, що позначається числом сім. Ось і задумайтесь, чи не магічне це число? А чому б і ні? Адже найкраще запам’ятовується те, що повторюється сім разів! Саме тому воно і є магічним.

А мені найбільше подобається веселка, що виграє сімома дивовиж­ними кольорами. Ці кольори утворюють веселковий міст через усе небо і по ньому хочеться пробігтися, бо він неодмінно заведе у чарівну казку.

А ще мені здається, що є сім кольорів щастя. У щастя, як у веселки, є сім кольорів. Щастя – кольорове, веселе, дивовижне, радісне, прекрасне, захопливе! Воно надає людині сили, впевненості в собі. Ось таке воно, щастя!

1-а студентка :

А для щастя треба зовсім небагато:

Сонце, зорі, небо і весела хата.

А у хаті рідні, друзі, мама й тато,

Щоб любов і радість там жила крилата,

Щоб були стосунки в сім’ях добрі, щирі

І зростали дітки в злагоді і мирі,

І щоб був достаток, все було, як треба.

Ой, для щастя, мабуть, трохи більше треба?

Ще краса безмежна, ріки і долини

І любов, як море, треба для людини,

І знання, і творчість, радість безупинна.

Кожен раз щось інше. Ти ж на те й людина?!

ІІ. Основний етап

Наставник: Сьогодні ми з вами здійснимо подорож кольорами щастя.

Перший колір щастя – це життя, що його подарувала мама.

Вона виносила свою дитину, народила її у муках, пригорнула вперше кожного з нас, об­ігріла теплом, нагодувала, подарувала любов! Без неї ми не побачили б цього дивовижного, незбагненного й такого ціка­вого світу.

2-й студент: Її тепла посмішка, лагідні руки, найрідніший голос, її похвала чи застереження живуть .у кожному з нас від дитинства й до кінця наших днів. А ми, діти, не завжди буваємо згодні з нею, частенько приносимо прикрість своєю поведінкою, але мамине всепрощальне серце завжди любить нас, оберігає від усього на цій землі. Чи ж не тому ми хочемо сказати їй найкращі слова вдячності. Тільки іноді буває пізно.

3-й студент: Ми чомусь набагато пізніше, ніж належить, бачимо й усвідомлюємо роль мами в нашому житті, тому часто за її життя ми так і не встигаємо сказа­ти теплі слова, пригорнути й потурбуватися про неї як слід. Вона нам прощає, вона нас любить і за­хищає, пригортає крилами величезної материнської любові, де б ми не були. Бо вона – мати... Мати, ненька, матуся, матінка, мамочка – єдина людина у світі, яка не буває байдужою до своїх дітей. У ній стільки милосердя, співчуття, турботи, ласки...

4-й студент:

Найкраща в світі ти, моя матусю,

Я – твій синочок, я – твоє дитя.

За тебе я щовечора молюся

І за здоров’я, й за твоє життя.

Бо тільки матінка, матуся наша мила

Нас мудрості і доброти навчить

І дасть маленьким нам могутні крила,

Щоб ми могли до мрії долетіть!

5-й  студент:

Материнська свята доброта –

В неї теплі рожеві крила,

Ніжна усмішка і проста,

Мрій високих ясні вітрила.

Материнська свята доброта

До грудей діточок пригортає.

Мати справді людина свята,

Вона дітям усе прощає.

Їхні чвари й щоденний гріх...

Піднімає пташат на крила.

Вона любить однаково всіх,

Небеса б діточкам прихилила.

Материнська свята доброта...

Чим же змірять її вершину?

Тож здається – вона проста,

Але гріє завжди людину

Материнська свята доброта...

6-й  студент:

Немає щастя більшого для мами,

Як в дивосвіт вести своє дитя.

І захищати серцем та руками

Малу й тендітну свічечку життя.

Щоб променилась вічно, не вгасала,

Несла у Всесвіт світло і тепло.

Та щоб дитина добру долю мала,

І в щасті й радості дитя зросло.

Молитву шепче трепетно вустами,

У Бога просить за своє дитя.

І захищає серцем та руками

Малу й тендітну свічечку життя.

Звучить пісня «Мамина сорочка»

Наставник: Бережіть своїх матерів, говоріть їм при­ємні слова, любіть їх, турбуйтеся про них, доки вони живі, бо настане час і вам не буде до кого прийти та прихилити свою посивілу голову. А те­пер продовжуємо з вами подорож кольорами щастя.

Другий колір щастя – це жити у прекрасній країні, ім’я якої – Україна.

1-а  студентка: Я щаслива, бо тут я народилася, вперше пішла стежкою, що простяглася до рідного порогу в широкий світ. У рідному краї кожна квіточка дарує мені усмішку, кожна пташка співає тільки для’мене. І де 6 я не зупинилася, мені неодмінно світить берег дитинства. Рідна земля... Вона мені сниться в далеких мандрівках, я відчуваю її по­клик. Тихо прокидається ранок, поступово згаса­ють зорі, голубіє небо. Тиша навкруги. І я про­кидаюся від солодкого сну, щоб іти до школи. Яке щастя жити на рідній землі!

2-й студент: Україна – це наша земля. Рідний край із славною історією, з мудрими, талановитими людь­ми, із чарівною піснею, що дивує весь світ, із не­вмирущими народними традиціями, із мальовни­чою природою. Україна – це рідна мова, якої на­вчила нас мама, співаючи колискову.

Наставник: А що ж означає Батьківщина для кож­ного з нас?

3-а студентка:

Моя Батьківщина – велика країна,

Весь Всесвіт для мене вона.

Найкраща у світі моя Україна,

У цілому світі одна.

Я тут народилась у добру годину,

Тут світ пізнавати учусь.

Люблю я всім серцем свою Україну

І нею завжди я пишаюсь.

4-й  студент:

Моя Батьківщина – це вишеньки цвіт

І верби над ставом, й калина.

Моя Батьківщина – це мрії політ,

Це рідна моя Україна!

Моя Батьківщина – це злагода й мир,

Та небо бездонне й чудове.

Це пісня чарівна, що лине до зір,

Й дитинство моє світанкове.

5-й  студент:

Я твій громадянин, я прагну підростати,

Тягнусь пагінчиком до сонця і тепла.

Моя свята і рідна Україна мати,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла!

Завжди я буду  вчитись на «відмінно»,

Щоб мною ти пишатися могла!

6-й  студент:

Тут навіть повітря найкраще у світі,

На квітах настояне і на меду.

І по-особливому сонечко світить,

Ну, де я у світі щось краще знайду?

Тут мова моя співуча й багата

Веселкою квітне, у небо летить.

І жарти веселі, і пісня крилата

Ну як, Україно, тебе не любить?

7-а  студентка:

Україно моя барвінкова,

Край родючих, багатих земель,

Прийми ще одне трепетне слово

Українки, що любить тебе.

Час заглянув в сучасне віконце

За плечима плин довгих століть,

А Вкраїна, як пісня, як сонце,

Величаво і вільно стоїть!

Мов храм величний, ти свята Вкраїно,

Прості і щирі помисли твої.

Як добре, що ти є моя єдина,

На цій прекрасній матінці-Землі.

Звучить пісня «Лелеча пісня»

Наставник: Мені дуже хочеться, щоб ви запалили у своїх сердечках вогник гордості за те, що ви – українці. Саме вам, шановні студенти, вивчати, берегти, шану­вати і вивершувати.

Будьте горді, чесні, розумні, любіть свій рідний край. Його майбутнє – у ва­ших руках.

Здійснюємо подорож кольорами щастя і зупиняємося над третім кольором щастя – кра­са, світло, добро.

8-й  студент: Що таке краса? Краса – це радість, за­доволення. Це те, що милує око. Краса несе нову якість. Красивий автомобіль – це і колір, і форма, і його швидкість, і практичність. Красива іграш­ка – це теж витончена форма, цікавість для дитини.

9-й  студент: Красива картина – це і гама кольорів, і зміст, і рамочка. А найбільше ми хочемо побачити красу навколо себе в природі. Треба тільки побачи­ти красиве поруч. Краса – це те, що приємно і подобається всім людям без винятку, тобто все те добре і прекрасне, що оточує людину та викликає у неї радість. Краса робить людину кращою. А де краса, там поруч світло і добро. Краса і добро єдині. Доб­ро в людини завжди красиве і потрібне для життя.

Наставник: А як кожен розуміє цю красу?

10-а  студентка:

Від сонця Божий день ясний,

Як від серця, наче золотий,

Як вічна музика свята,

Материнська доброта.

Від ласки синій тане лід,

Від ласки силу має рід.

Добро те тягнеться до веж,

Там доброті немає меж.

Від радості біди нема,

Від радості цвіте зима.

Добро тут світиться вночі,

Мов символ вічної свічі.

11-а  студентка:

Нам так в житті усім потрібні

Слова хороші, ніби цвіт,

Щоб йшли у гості весни срібні,

Щоб помудрішав дивний світ.

Нам так усім в житті потрібні

Слова хороші, мамин спів,

Щоб щедрістю були подібні

Ми до врожайних житніх нив.

12-а  студентка:

Людині треба доброти,

Щоб цвіт з’явився на калині,

Щоб ночі в ранок перейшли,

Щоб соловейко тьохкав нині.

Природі, звірові, людині —

Людської треба доброти.

Любов’ю й вірою в цім квіті,

Життя відстояти на світі

Спроможна тільки доброта.

Звучить пісня «Туп-туп по стежині»

 Наставник: Щоб ми з вами не робили, де б ми не були, треба завжди пам’ятати, що добро є ве­лика сила  і воно завжди переможе зло. Робіть до­брі вчинки, будьте добрими, чуйними, світлими людьми, тоді й світ наш буде набагато добріший.

Четвертий колір щастя – це кохання, яке при­крашає наше життя.

Любов перебуває біля витоків життя, робить добро, стверджує у людині людське, вивищує нас перед злом. Закохані люди – не старіють, вони невтомно випромінюють любов і щедрість душі. То що ж це за сила – кохання?

1-й студент: «Любов – це найтонша і найніжніша, найбільш горда і найбільш уразлива, найбільш прихована і найбільш відкрита сфера людської свободи. Любов має назавжди, на все життя зали­шитися для людини найсвітлішим, найінтимнішим, недоторканим», – такої думки про це високе по­чуття був Василь Сухомлинський, великий педагог.

Кохання... Про нього мріють, на нього чекають. А коли прийде це прекрасне страждання, ця ніжна хвилююча любов, тоді людина відчуває себе щас­ливою.

Кохання... Воно випромінює доброту, воно окрилює, закохані перебувають у іншому світі. Ко­хання, любов – це джерело натхнення, радості. Людина піднімається на небачені творчі вершини.

2-й  студент: Кохання – вічне почуття. У всіх народів і в усі часи. І хоча б якою мовою про нього гово­рили, всім і повсюди воно буде зрозумілим, тому що торкається найтонших струн людської душі.

3-а  студентка:

Любов – велике й світле почуття.

Воно дитині, як вода, потрібне.

З любов’ю світлою іде вона в життя.

Любов дитині – просто необхідна.

Щоб їй в гармонії і в радості рости

І пізнавати світ багатоликий,

І певних успіхів у світі досягти,

Бо світ чарівний і такий великий.

4-а студентка:

Без любові не можна жити,

Треба всім вона з юних літ.

Без любові зав’януть квіти,

Стане сірим, безликим світ.

Без любові загине казка

І душа не злетить до зір.

Доброта пропаде і ласка,

Стане сірим усе, повір.

Без любові душа зміліє,

Зникне усмішка на вустах.

Навіть білий сніжок посіріє,

І людину огорне страх.

Без любові не можна жити,

Хай у серці вона горить.

Хай душа ваша вміє любити,

Бо любити – це значить жить!

5-а студентка:

Любов – це найсвітліше почуття,

Чарівнішого в світі не буває.

Вона казковим робить все життя,

Любов людей на подвиг піднімає.

Від неї веселковим світ стає,

Бездонне небо радістю синіє.

Усе найкраще у любові є —

Від неї на душі у нас весніє.

Це від любові скрізь цвітуть поля,

В людському серці – добрість оживає,

І квітами всміхається Земля,

Любов людей підносить, окриляє.

Звучить пісня «Подарую квіти білі»

Наставник: Тож нехай любов, доброта, людяність живуть у наших і ваших серцях! Життя – це чаша, наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. І так хочеться, щоб у вашому житті було більше радощів, зле­тів і сподівань, а менше страждань, розчарувань. Дружіть, любіть сьогодні, завтра і завжди.

Продов­жуємо з вами подорож кольорами щастя. П’ятий колір щастя – це знання, які є для нас скарбом.

Школа – це храм науки. У школі навчаються діти. Тут вчать писати, читати, лічити, виховують, дають основи знань, із якими діти підуть у самостійне життя. Без цих знань, без набутих у школі умінь і навичок неможливо обійтися в дорослому житті.

Студент: Школа – це світла дитяча країна, у якій ми навчаємося, ростемо, мудрішаємо і міцніємо. Школа, як мама. Вона так само піклується про нас, дає основу усіх знань, які необхідні людині в житті.

Ми продовжуємо навчання, професійну підготовку у різних навчальних закладах, але саме  школа  закладає основи знань.

Студент: Знання – це і справді великий людський скарб, який може дати кожна людина, аби тільки хотіла цього. А ключик до цих скарбів захований у вмінні вчитися самостійно, постійно працювати, наполегливо йти до мети. В руках розумної і до­брої людини знання творять чудеса, відвертають страшні конфлікти, непорозуміння та навіть війни. «Перед розумом і сила поступається», – каже на­род.

За новим тлумачним словником української мови: знання – обізнаність у чомусь, наявність відомостей про щось, когось, уміння; знання – су­купність відомостей з якої-небудь галузі, набутих у процесі навчання, дослідження тощо; знання – пізнання дійсності в окремих її проявах і в цілому.

Студент:

Вчимося вчитися щодня,

Щоб розум добрий мати,

І в світ іти не навмання,

А більше вміти, знати.

Бо світ, як казка чарівна,

Великий, всюди гарно.

То жовта осінь, то весна —

Тож проживи не марно,

А пізнавай, учись, учись,

Бо в світі так красиво.

Тож наполегливо трудись,

Бо світ – це справжнє диво!

Наставник: Людині доводиться багато вчитися і працювати, щоб чогось у житті досягти. Народна мудрість каже: «Вік живи – вік учись».

Шостий колір щастя – це природа, бачити велич на­шої природи, милуватися нею.

Яке велике щас­тя жити у цьому світі, усміхатися сонечку, чути грайливу пісню струмочка, веселий спів пташок навесні, бачити безмежне блакитне небо, а тем­ної ночі – міріади яскравих зірок, милуватися різнобарвними квітами на землі, ходити босоніж по  зеленій травичці й відчувати приємний дотик холодної роси. Справді, це велике щастя.

Студент:

Краса природи – справжнє диво,

Все неповторне і живе.

Де не поглянь, скрізь так красиво:

По небу сонечко пливе,

Навколо височіють гори,

Між горами дзюрчить вода.

А ліс зелений, наче море,

І всюди казка ожива!

Вихователь: Учись любити, берегти цю невимовну   красиву землю, яка зростила  для  нас,  для  нашого добра та здоров’я. Вивчайте довкілля, придивляй­теся, прислухайтеся, любіть його, і ви зрозумієте, про що співає земля.                                    

Дійшла черга познайоми­тись ще з одним кольором щастя – це наші мрії!

Це все, про що ми мріємо, на що сподіваємося, про що постійно думаємо і так бажаємо, щоб воно збулося. І раптом мрія стає реальністю, вона здій­снюється – оце щастя! Тоді у людини, ніби крила виростають, їй хочеться літати, творити, сміятися, співати! Вона – щаслива.

Студентка:

Щасливе дитинство – це тепла хатина,

В якій у любові зростає дитина.

Це мамина пісня, бабусина казка,

Любов усіх рідних, Господняя ласка...

Щасливе дитинство – це друзів багато,

З якими і будні минають, як свято!

Це щедрі сюрпризи і здійснені мрії,

Казкові бажання і щирі надії...

Студентка:

А я так хочу в тихім мирі жити,

Де не вбивають, не гримить війна.

Сміятись хочу, мріяти, любити...

І я така у світі не одна.

Вставати хочу в ніжному світанні,

Як упаде промінчик на вуста.

Вести розмови в теплому смерканні...

Така от мрія тиха і проста.

Бо я так хочу в тихім мирі жити,

Де будять сонце лише солов’ї.

Для інших хочу промінцем світити.

Такі от мрії сонячні мої.

Наставник: А зараз пропоную долучитись усім до справи «Дерево мрії».

Перед вами «Дерево мрії», яке ми виготовили своїми руками. Готую­чись до свята, ми з вами трішки раніше написали на листочках свою мрію. А давайте ми з вами для прикладу запросимо декількох студентів і надамо пра­во поділитися своїми мріями.

Студенти прикріплюють листочки до дерева

Наставник: Давайте ми всі згадаємо свої бажання і разом скажемо такі сло­ва: «Нехай наші мрії здійсняться!».

ІІІ. Заключний етап

Наставник: Ось і добігає кінця наша подорож кольо­рами нашої щасливої веселки. Життя  неповтор­не, тому необхідно цінувати кожен день, кожну мить, кожну хвилину, спілкуватися з цікавими людьми.

Хто бажає бути щасливим, бажає щастя іншим. Те­пер ми знаємо, що щастя – різнокольорове, барвис­те, світле. І нехай у кожного щастя буде веселкове, чисте, бо людина приходить у світ для добра і щастя.

Виконання заключної пісні  «Де ти, щастя?»