ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗІЇ
В ДОШКІЛЬНІ ЗАКЛАДИ РІЗНИХ ТИПІВ

Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту, отже, й мож­ливість реалізувати це право в усіх державних освітніх закладах незалежно від статі, раси, націо­нальності, соціального та майнового стану, стану здоров’я, місця проживання тощо. Діти з особли­вими потребами мають право на задоволення своїх потреб так само, як і всі інші члени суспільства.

Інклюзивна освіта передбачає особистісно орі­єнтовані підходи, методи навчання для кожної ди­тини з урахуванням її особливостей, здібностей, психофізіологічних порушень. Це – гнучка систе­ма, де враховуються потреби всіх дітей, не тільки з проблемами розвитку, а й різних етнічних, со­ціальних груп, різної статі, віку. Система навчання підлаштовується під дитину, а не дитина під сис­тему, тож переваги дістають усі вихованці. Діти з особливими потребами можуть перебувати в групі повний час або частково, навчаючись з підтримкою і за індивідуальним навчальним планом.

Перебування в групі зі здоровими однолітками дає дитині можливість набувати комунікативних та соціальних навичок відповідно до її віку, спільні заняття сприяють концентрації її уваги, посиленню мотивації до навчання.

Досвід перебування в інклюзивній групі – добре підґрунтя для подальшої освіти та набуття вмінь, конче потрібних для успішного самостійного життя в суспільстві. Перший етап введення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору здійснюється в дошкільному закладі.

Включення таких дітей у педпроцес  закладу змі­нює насамперед установки дорослих: у всіх дітей є особливості, а не тільки у дітей з особливи­ми освітніми потребами. Дотепер у педагогічній практиці цим особливостям не завжди приділялася належна увага. Особливості «особливих» дітей не помічати неможливо – доводиться змінювати пед­процес, щоб професійно розв’язувати проблеми їх освіти разом з іншими. Водночас, створюючи спе­ціальні особливі умови для «особливих» дітей, пору­шується принцип рівних прав для інших вихованців. Тому слід навчитися працювати, враховуючи ін­дивідуальні особливості кожного. Освіта з урахуванням індивідуальних від­мінностей дітей потребує створення нових форм та способів організації освітнього процесу. Тут потріб­ний постійний творчий пошук, внесок від кожного. До педпроцесу залучаються всі його учасники – педагоги, батьки, діти, адміністрація.

На жаль, доводиться констатувати: нині мало хто в нашій країні готовий до повноцінного впровадження моделі інклюзивної освіти через недостатню кваліфікацію кадрів, відсутність норма­тивної бази, досить високу витратність процесу. Тож сучасний етап слід розглядати як перехідний і рухатися дуже обережно, обмірковуючи кожний крок, аналізуючи умови та добираючи оптимальні засоби для реалізації інклюзії у практиці.

На сучасному етапі становлення інклюзивної освіти  також важливо спиратися на досвід інтегративної освіти, на спеціалізовані заклади, які накопичили досвід роботи з дітьми з особливими освітніми по­требами, оскільки тут працюють фахівці, створено спеціальні умови та методики, орієнтовані на вра­хування індивідуальних особливостей дітей. Ці за­клади треба розглядати як ресурс для тих, хто хоче включитися в інклюзію. Варто продумати спеціальні заходи з налагодження взаємодії між загальноос­вітніми та спеціалізованими закладами.

Принципи дошкільної інклюзивної освіти

Принцип індивідуального підходу пе­редбачає вибір форм, методів і засобів на­вчання та виховання з урахуванням індивіду­альних освітніх потреб кожної дитини в групі. Індивідуальні програми розвитку ґрунтуються на діагностиці функціонального стану дитини й припускають вироблення індивідуальної стра­тегії розвитку конкретного вихованця. Індиві­дуальний підхід передбачає не тільки увагу до потреб дитини, але й надає їй самій можли­вості реалізувати свою індивідуальність.

Принцип підтримки самостійної актив­ності дитини. Реалізація цього принципу дає змогу формувати соціально активну особис­тість, яка є суб’єктом свого розвитку та соці­ально значущої діяльності. Якщо активність – цілком прерогатива дорослих, формується так звана «навчена безпорадність» – феномен, коли дитина очікує зовнішньої ініціативи, сама лишаючись пасивною. Це стосується і батьків дітей з особливими потребами. Батьки мо­жуть сподіватися на допомогу або активно до­магатися пільг від держави, ігноруючи власні можливості участі у соціальному житті.

Принцип активного залучення в освітній процес усіх його учасників передбачає створення умов для розуміння та прийняття одне одного з метою досягнення плідної взаємодії на гуманіс­тичній основі. Інклюзія – активне включення дітей батьків і фахівців у спільну діяльність.

Принцип міждисциплінарного підходу. Різ­номанітність індивідуальних характеристик дітей диктує необхідність комплексного, міждисциплі­нарного підходу до методів та засобів виховання й навчання. Фахівці (вихователь, логопед, соціальний педагог, психолог, дефектолог, за участю старшого вихователя), що працюють у групі, регулярно здій­снюють діагностику дітей та складають в результаті обговорення освітній план дій, розрахований як на конкретну дитину, так і на групу в цілому.

Принцип варіативності в організації проце­сів навчання і виховання. Включення в інклюзив­ну групу дітей з різними особливостями розвитку передбачає наявність варіативного розвивального середовища, тобто відповідних розвивальних та дидактичних посібників, засобів навчання, безбар’єрного середовища, варіативної методич­ної бази та здатність педагога до застосування різ­номанітних методів і засобів роботи як загальної (дошкільної), так і спеціальної педагогіки.

Принцип партнерської взаємодії із сім’єю. Завдання фахівця – встановити довірчі партнерські взаємини з рідними дитини, домовитися про спіль­ні дії, уважно ставитися до їхніх запитів.

Принцип динамічного розвитку освітньої моделі дошкільного закладу. Модель дошкільного закладу, включаючи нові структурні підрозділи, фахівців, розвивальні методи і засоби, може змінюватися.

Впровадження інклюзії  вимагає врахування особливостей різних типів закладів дошкільної освіти.

Дошкільний  заклад компенсуючого типу – за­клад, який відвідують діти однієї категорії, працю­ють фахівці, є спеціально організоване предметно- розвивальне середовище.

Для реалізації інклюзивної практики в такому закладі можливі різні форми соціальної інклюзії – створення на базі садка додаткових освітніх послуг, які можуть відвідувати діти вікової норми; залучення родин, у яких є діти з особливими потребами, до соціальних програм міста (відвідування театрів, музеїв, цирку, організація конкурсів, фестивалів, створення дитячо-батьківських клубів тощо).

Дошкільний заклад комбінованого типу – заклад, у якому виховуються діти різних категорій і діти ві­кової норми, працюють фахівці, є спеціально орга­нізоване предметно-розвивальне середовище.

У дошкільних закладах такого типу можна ство­рювати комбіновані групи – аналог інклюзивних груп, законодавчо визначивши для них штати, фі­нансування, освітні програми. Всі інші дії з реалі­зації інклюзії можна чинити за аналогією з дошкіль­ним закладом компенсуючого типу.

Дошкільний заклад, у якому діють спеціальні служби (Лекотека, Служба ранньої допомоги, Кон­салтинговий центр). У такому закладі фахівці пра­цюють з дітьми різних категорій, створено відповід­не предметно-розвивальне середовище.

Інклюзія реалізується через створення варіа­тивних умов для різних дітей: індивідуальні форми роботи з дітьми, дитячо-батьківські групи, консуль­тації батьків, групи для батьків, дитячі групи як корот­кочасного, так і 10, 12, 14-годинного перебування. У закладі має бути забезпечений медико-психолого-педагогічний супровід дітей та їхніх батьків си­лами залучених до служб відповідних фахівців.

Масовий дошкільний заклад, у якому є групи розвитку «Особлива дитина». У спеціальних гру­пах, як передбачено штатним розписом, працюють фахівці з дітьми різних категорій.

Дошкільні заклади з групами розвитку «Особ­лива дитина» подібні за моделлю до закладів зі службами, оскільки також пропонують різні освітні послуги залежно від освітніх потреб «особливих» ді­тей. Істотно, що для таких груп передбачені фахів­ці, здатні забезпечити освітні потреби «особливих» дітей. Інклюзія передбачає участь дітей у спільних заходах, взаємні відвідування груп дітей, об’єднання дітей на заняттях з додаткової освіти в підгрупах.

Дошкільні заклади, в яких відкривають інклюзивні групи, можуть брати у штат фахівців, які забезпечуватимуть освітні потреби «особливих» дітей. Сама інклюзивна група має реалізувати різнорівневі освітні програми та програми із соціалізації дітей.

Заклади дошкільної освіти, де є по двоє-троє дітей з особ­ливими потребами, але які за складом не можуть відкрити інклюзивні групи, можуть скористатися по­слугами фахівців психолого-педагогічних, медико- соціальних центрів, фахівців спеціалізованих до­шкільних закладів, які забезпечать консультування з питань діагностики та складання освітніх планів для дітей з особливими потребами.

Підготувала викладач спеціальності

«Дошкільна освіта» Л. М. Ткаченко