МОВНА КУЛЬТУРА ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ

МОВНА КУЛЬТУРА ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ

Мова – це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбивається психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле. Все ми оформляємо за допомогою слова. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Україна, що виборола свою незалежність, увійшла нині в сім'ю європейських народів, і її державна мова посіла своє на­лежне місце серед мов світу. Цієї думки повинен дотримува­тися кожен громадянин. Велику увагу при вивченні українсь­кої мови слід приділяти патріотичності. У складну епоху пол­ітичних переворотів, державних бумів ми повинні звертатися до формування внутрішнього духовного світу людини, її прагнення до краси, до істини, до духовних та історичних витоків свого народу, а це можна здійснити лише завдяки мові.

Патріотизм починається зі ставлення до своєї мови. Об'єк­тивно поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного дому, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни.

Батьківська хата змалку вчить поважати старих, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і працьовитим. 1 коли батьки проводжають своїх дітей у далеку дорогу, на згадку про батьківську домівку дарують їм колосся пшениці, гроно калини, вишитий рушник. «Хай стелиться вам доля рушни­ками!» – кажуть в Україні, бажаючи людині щастя. Українсь­кий рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту пат­ріотичних почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близь­ким і далеким друзям, гостям. Висіли рушники над вікнами і над дверима, на покуті – це оберіг од усього злого, що може зайти в дім.

Рушник у нашому побуті живе і сьогодні. Його використо­вують на весіллі, під час проводів хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогах гостей.

Матері всім своїм життям і працею, прикладом і вихован­ням утверджують в дітях кращі риси людяності й добра, вчать жити гідно серед людей і творити добро на своїй землі, мріють бачити дітей господарями своєї землі, свого краю, своєї батьк­івщини.

Мова – оберіг здоров'я, міра духовності, знань, краси люди­ни. Мова єднає родину, народ, державу. Вона сприймається не просто як засіб комунікації і навіть не тільки як знаряддя фор­мування думок, а значно інтимніше - як одне з головних дже­рел, що оживляють патріотичні почуття, як рецептор духовно-емоційного життя людини. Рідна мова є одним із головних за­собів, за допомогою яких створюється соціальний механізм устаткування культури від покоління до покоління, тобто вироблення національної культурної традиції. Культура – це не тільки все те, що створено руками і розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного погодження, що виражається в на­родних звичаях, віруваннях, у ставлення один до одного, до праці, до мови. Чим міцніші зв'язки людини з культурою наро­ду, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадяни­на, патріота, свідомого творця матеріальних і духовних благ.

Мова єднає між собою представників певного народу у часі і в просторі. Прилучення дитини до рідної мови – це входжен­ня її в суспільство, підключення до колективного розуму. Усві­домлення себе як людини здійснюється через мову рідних ди­тині людей, а тому протягом усього свого життя кожен сприй­має цю першу мову в оточенні спогадів про батька й матір, братів і сестер, про рідний дім. Позбавити людину рідної мови – чи то згідно з її волею, чи всупереч їй – аморально: це те ж саме, що підрізати коріння її духовності.

Дбати про мову – це справа совісті сучасної людини, якщо вона громадянин і патріот, а не бюрократ і обиватель. Особли­ву увагу слід звертати на культуру мовлення. Грамотне, багате мовлення – не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілку­єшся, до народу, який створив цю мову.

Суспільство завжди дбає про те, щоб його члени користува­лися мовою не лише спонтанно, не тільки як даним від приро­ди даром, а свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Ма­буть ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності... Мовна негра­мотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь пере­стали сприйматись як пляма на службовому мундирі.

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалеж­ності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного справжнього патріотизму. В українській фразеології є вислови, в яких лаконічно узагальнюються народні погляди на культуру мовлення. Наприклад:

Що маєш казати – наперед обміркуй.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Не хочеш почути поганих і дурних слів, не кажи їх сам.

Краще недоговорити, ніж переговорити.

Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути.

Умієш говорити – умій слухати.

Коли сам добре не знаєш, то не говори.

Краще мовчати, ніж брехати.

Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.

Дав слово – виконай його.

Велике значення в патріотичному вихованні молоді є про­ведення Міжнародних конкурсів з української мови імені Пет­ра Яцика, що проходять не лише в Україні, а й далеко за її ме­жами, повсюди, де живуть українці. Метою конкурсів, як за­писано у його Положенні, є піднесення престижу рідної мови у нашій країні, а також утвердження її державного статусу; формування в молодої людини почуття патріотизму, потреби осо­бистої причетності до процесів утвердження і розвитку української мови; виховання у молодого покоління любові до мови свого народу, усвідомлення того, що українська мова є генетичним кодом української нації.

Конкурс з кожним роком стає дедалі більш масовим, а молодь ще активніше долучається до цієї потужності націєтворчої акції. Отож українською мовою треба пишатися. Вона - що­найперша ознака присутності нашої нації на планеті, вона зву­чить у різних кінцях світу, належить до світових мов, незважа­ючи на те, що в нашій державі є люди, котрі її цураються.

Мова – явище суспільне. Суспільство здорове, життєздат­не, коли воно складається не з безликих індивідуумів, а з гро­мадян, патріотів своєї землі. І чим глибше проникає молодь у скарбницю національної і духовної культури, осмислює най­вищі досягнення нації, тим глибші в неї патріотичні почуття, стійкіші громадські поривання. Тому виховну роботу необхід­но будувати на матеріалах національної культури, культурно-історичних, національно-духовних традиціях рідного народу.

Необхідно пам'ятати, що головна мета виховного процесу – виховати свідому, мислячу, таку, яка вміє відчувати і співпереживати, Людину, яка цінує й поважає себе, а, відтак, - і всіх навколо, Людину, яка не буде губитися в світі і розчаровуватися  в ньому, а сама знайде опору і відраду в тяжкий момент, Людину – патріота своєї країни.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ В УМОВАХ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО    

ФАХІВЦЯ В УМОВАХ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

 Сучасне суспільство, що характеризується стрімким динамічним розвитком усіх сфер життєдіяльності, процесами гуманізації і демократизації, зумовлює необхідність повернення вищої педагогічної освіти в контекст культури. У ситуації, що склалася висуваються нові вимоги до особистості фахівця дошкільної освіти та його професійної діяльності. У зв’язку з цим змінюється підхід до визначення змісту загальнокультурної і фахової підготовки у вищій педагогічній школі. Спеціаліст у галузі дошкільної освіти стає носієм загальнолюдських цінностей, виступає як представник певної культури з розвиненим творчим відношенням до професійно-педагогічної діяльності, досвідом спілкування та гуманним ставлення до дітей. Досягнення цілей сучасної освіти пов’язане з особистісним потенціалом майбутнього вихователя, створенням ефективних умов для його становлення і реалізації як суб’єкта професійної культури.

Актуальність дослідження щодо формування професійної культури як необхідної якості в процесі фахової підготовки майбутніх вихователів зумовлена Національною доктриною розвитку освіти, Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Галузевим стандартом вищої освіти, Базовим компонентом дошкільної освіти, Концептуальними засадами та напрямками розвитку вищої освіти в Україні, Концепцією розвитку освіти України на період 2015 - 2025 років, Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту» та іншими державними нормативними документами.

Проблема виховання фахівця, який поєднує високий про­фесіоналізм, інтелігентність, соціальну зрілість і творчий по­тенціал, може бути вирішена у вищому навчальному закладі шляхом системної науково обґрунтованої організації різних видів діяльності студентів, оскільки їх особистісна і професій­на культура формується в процесі різнопланової діяльності, а розвиток і самовизначення залежить від широти, діапазону і змісту цієї діяльності.

Якщо виховання у вищому навчальному закладі розглядати як процес систематичного і цілеспрямованого впливу на ду­ховний і фізичний розвиток особистості, то виховання профе­сійної культури зокрема - це формування системи таких со­ціальних якостей, що безпосередньо забезпечують творчий рівень трудової і професійної діяльності майбутнього фахівця, визначають його особистісні характеристики, відношення до праці, свідому потребу самовдосконалення.

На рівень професійної культури майбутнього фахівця впли­вають багато чинників, але найвагомішими з них є: наукова і загальна культура викладачів, культура організації різноплано­вої діяльності студента, якість і естетичний вигляд мате­ріально-технічного і методичного забезпечення навчального процесу.

Нові вимоги до виховання передбачають і нові вимоги до педагогічного середовища. У вищому навчальному закладі задача формування загаль­ної і професійної культури майбутнього фахівця вирішується колективом викладачів - людей різного віку і досвіду, різних спеціальностей і педагогічних поглядів, різного характеру і тем­пераменту, морального розвитку та інше.

Специфіка викладацької праці полягає в тому, що крім спе­ціальних знань, професійною необхідністю є наявність авто­ритету серед колег і студентів тому, що праця викладача спря­мована на перетворення людини, удосконалення її особистості, інтелектуальний розвиток і професійне становлення майбутніх фахівців. Досягти педагогічних цілей в сумісній діяльності можливо передусім за умов високої культури педагогічного спілкування, в тому числі культури і етики поведінки викла­дачів у колективі, що повинні стати взірцем для оточуючих, прикладом для студентів. Відома сила дії прикладу пояснюється насамперед його відчутністю і конкретністю, а його привабливість збільшуєть­ся, якщо приклад близький до життєвих інтересів молодої лю­дини. Такі якості особистості як дисциплінованість, організованість, відповідальність, ввічливість, уважність та інше здо­буваються лише за умов, коли молода людина не тільки теоре­тично засвоює знання про ці правила і норми поведінки, а й бачить позитивні зразки діяльності і поведінки людей. Формування професійної культури майбутнього фахівця не­можливе у колективі, де не склалась культура сумісної діяль­ності і міжособистісного спілкування викладачів.      

Гуманізація освіти і виховання пов’язана також з якісною зміною їх змісту й стилю, впровадженням нових форм суміс­ної діяльності викладача і студента, оскільки досягти педаго­гічних цілей освіти можливо лише за умов демократичних, діа­логових, варіативних методів спілкування, що формують стійкі внутрішні духовні основи молоді.

Формування цілісної культури майбутнього фахівця відбу­вається також у процесі вивчення навчальних дисциплін - фун­даментальних, гуманітарних, спеціальних, що створюють мо­ральну, інтелектуальну і психологічну базу для професійної май­стерності, формують широкий спектр творчих здібностей мо­лоді.

Реалізація вище означених завдань вимагає відходу від  стереотипів, догматизму мислення викладачів, впровадження нових прийомів та методів викладання, в основі яких лежить не викладання дисципліни в старому його розумінні, а робота з керівництва різнобічною діяльністю студен­та. Підвищення рівня професійної культури студента неможливо також без покращення якості навчальної діяльності, а саме: культури навчальної праці, її продуктивності за рахунок науко­вої організації та інтенсифікації навчального процесу.

Гармонійний розвиток особистості неможливий без підви­щення обсягу культурного і інформаційного насичення навчаль­ного процесу, впровадження проблемного навчання й моделю­вання професійних ситуацій.

Професійна культура фахівця залежить не тільки від організації навчально-виховного процесу у навчальному закладі, а й організації всієї структури діяльності студента (навчальної, науково-дослідної, трудової, суспільної, культурної та інше). Причому процес фор­мування цілісної особистісної культури передбачає ускладнення, розширення видів діяльності студента протягом навчання, що, як показує досвід, позитивно впливає на якість навчальної діяльності, поглиблює мотивацію, розвиває зацікав­леність і відповідальність студентів за результати навчання.

Участь студентів на всіх рівнях управління навчальним зак­ладом (самоуправління), залучення до розробки і обговорення заходів щодо удосконалення навчально-виховного процесу, підвищення його якості і ефективності створюють єдиний морально-психологічний  клімат, стимулюють творчу активність, професійне і моральне становлення майбутнього фахівця.

Особлива роль у формуванні творчої активності, розумово­го мислення, інтелектуальної і професійної культури майбутніх фахівців належить науково-дослідницькій роботі студентів як комплексного засобу формування культури. Її ефективність підвищується залежно від рівня організації, змістом і якістю самостійної робо­ти студентів. В організації цієї роботи повинні поєднуватися різні напря­ми, форми і види, що комплексно розвиватимуть культуру май­бутнього фахівця, його світоглядну, загальнонаукову і методо­логічну підготовку, уміння вести наукові дискусії.

Отже, організаційно-практичні, управлінські проблеми, що пов’язані з пошуком нових форм організації навчально-виховної роботи, апро­бацією нових ідей, принципів і методів виховання, стилем міжособистісних відносин можуть бути вирішені скоординовани­ми зусиллями усіх викладачів і співробітників навчального зак­ладу, відвертих відносин між педагогічним колективом і колек­тивом студентів.

Позааудиторний захід "Культура мови та спілкування"

Культура  мови та спілкування

Мета: Розкрити красу, багатст­во й різноманітність української мови, збагачувати словниковий запас студентів, систематизувати й узагальнити правила мовного етикету; розвивати зв'язне усне мовлення; виховувати любов та повагу до рідної мови, прагнення вивчати, плекати її.

Міжпредметні зв'язки: укра­їнська література, усна народна творчість, педагогіка.

Обладнання: записані на арку­шах ватману висловлювання ви­датних людей про українську мову; таблиця "Вживання займенників ти, Ви при звертанні".

Викладач:

Ну, що б, здавалося, слова,

Слова та й голос – більш нічого,

А серце б’ється, ожива, 

Як їх почує!... (Т.Г. Шевченко)

- Сьогодні на честь методичного тижня свята спеціальності «Дошкільна освіта» я б хотіла цю годину спілкування присвятити саме нашій рідній українській мові як головному засобу спілкування, рідному слову як основі, знаряддю професії педагога, вихователя. І наше завдання – розкрити красу, багатство, різноманітність української мови,адже з часів незалежності України в державі діє закон про мови, українська мова перебуває в статусі державної.

Також наше завдання – звернути увагу на таку важливу державну та суспільну проблему як культура спілкування, згадати та узагальнити правила мовного етикету.

Хотілося б звернути нашу увагу на виховання в кожному з нас поваги до рідної мови, прагнення вивчати і плекати її, оберігати, за словами І. Франка як «коштовний скарб народу». Адже ми – педагоги, і це одне з наших головних завдань.

Вступне слово викладача:

Рідне слово... Воно бринить, хви­лює душу. Бо мова українська — то невичерпне джерело, скарбниця на­родного духу. Вона мелодійна, ласка­ва, ніжна, багата. Порадник і вчитель тим, хто її любить і шанує, і суддя тим, хто її зневажає.

Читець розповідає вірш Олексан­дра Олеся "Як довго ждали ми своєї волі слова..."

Як довго ждали ми

Своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить-співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

Як довго ждали ми...

Уклін часом народу,

Що рідну мову нам зберіг

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

Викалдач: Рідна мова! Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з ко­лін, як піднялася й наша Україна.

Проголошення незалежності дало право посісти українській культурі на­лежне їй місце. А основою, джерелом культури є материнська мова.   І той, хто не знає рідної мови або цурається її, засуджує себе на зли­денність душі.

1.   Українські поети й письменники про мову

Викалдач: Назва першої сторінки нашого спілкування – «Українські поети й письменники про мову».

Зараз у нас в аудиторії 2 команди, які заздалегідь ознайомлені з планом нашого заходу і готувались до презентації.

Шановні присутні колеги, запрошую вас до участі. В кінці заходу ви маєте: 

– визначити кращого читця віршів, гуморесок;

– кращу команду знавців мовного етикету та культури мови.

А зараз – бліц-турнір команд із заготовленими цитатами.

Тож розпочинаємо!

Перша команда, прошу!                   (2-га команда)

Викладач: Наша мова дійсно заслуговує на визнання та захоплення.

9-го листопада у нашій країні державне свято – День Української писемності і мови. З історією цього свята можна ознайомитись на сторінках газети коледжу «Вересень» .

2. Мовний етикет.

Викладач:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих - рідна мова.

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова.

Неволі стогін, волі спів,.

Життя духовного основа.

Викладач: Відомий український педагог Василь Сухомлинський пи­сав: "Мова — це віконця, через які лю­дина бачить світ". Видатний учитель вважав: "Багата мова — багатий ду­ховний світ, убогість слова — це убо­гість думки".

Кожен мовець пови­нен прагнути до того, аби його мова стала досконалою, зрозумілою всім. Тобто він має оволодіти куль­турою мови. А це завдання можна реалізувати лише тоді, коли засво­їш основи мовної нормативності, навчишся користуватися багатст­вом лексичних засобів мови, змо­жеш висловлювати думку логічно, ясно, виразно, багато, різноманіт­но, звичайно, дотримуючись правил мовного етикету.  

Культура спілкування…

Ввічливі та чемні всім приємні…

-Як ви розумієте цей вислів? Майбутні вихователі повинні розуміти і вміти пояснити його дітям.

— Що подобається вам у спілкуванні з оточуючими? (порадьтесь, ваша точка зору)

— Які порушення елементарних правил спілкування вас обурюють, викликають незадоволення? (порадьтесь, ваша точка зору).

Викладач: Мова тісно пов'язана з пове­дінкою мoвця. Проведемо вікторину, яка дасть змогу пригадати основні правила мовного етикету.

Вікторина «Мовний етикет»

Питання №1.-3 якої мови в українську запозичене слово "етикет"? З'ясуйте його лексичне значення. (Варіанти відповідей команд)

Відповідь. Термін "етикет" похо­дить від французького слова, що оз­начає ярлик, етикетка. Етикет — це правила поведінки.

Питання № 2. -Як розширилося значення поняття "етикет" у словос­полученні "мовний етикет"?(Варіанти відповідей команд)

Відповідь. Те, що називають мовним етикетом, використовуєть­ся щоденно в мовленні кожної лю­дини. Це найбільш вживані слова і вирази, з якими люди звертаються один до одного, виявляючи ввічли­вість, пошану. Мовний етикет ро­бить спілкування людини з іншими приємним, бажаним.     

Питання № 3. -Назвіть основні пра­вила мовного етикету. (Варіанти відповідей команд)

Відповідь. Першим вітається той, хто заходить у приміщення, молодий перший вітається зі старшою люди­ною, чоловік — із жінкою. Гарна тради­ція в селі, де вітаються з усіма людь­ми, знайомими і незнайомими.

Питання № 4.- Що таке формули мовного етикету?  Наведіть приклади. (Варіанти відповідей команд)

Відповідь. 

1-й: Це слова, сполучення слів, за допомогою яких виражається ввічливість, це особливі форми звертання до знайомих людей, вживання пошанної множини (займенника Ви) та ін­ші.

2-й: В українській мові є чимало засобів вираження ввічливості: дякую, на все добре, будь ласка, доб­рого здоров'я.

3-й:За допомогою звертання ми можемо назвати і покликати людину, звернутися до неї з прохан­ням, пропозицією. До близьких і знайомих звертаємося: Надю! Іване Петровичу! Мамо! До незнайомих на­лежить звертатися словами: пані, па­не, добродійко, добродію.

4-й: Варто пам'ятати, коли звертаємось на ти, а коли на Ви (пояс­нює за таблицею правила звертання).

Ви	Ти
Звертання до незнайомої або малознайомої людини.	Звертання до близької, добре знайомої людини.
Звертання до рідної або старшої за віком, посадою людини.	При дружньому, фамільярному, інтимному ставленні до людини.
У офіційних обставинах спілкування.	У неофіційних обставинах спілкування.
Звертання стримане, з підкресленою ввічливістю.	Звертання до рівної або молодшої за віком, посадою людини.

5-й: Для мовного етикету важливими є і певні заборони, тобто те, чого не можна допускати: голосно говорити, жестикулювати, штовхати співбесідника, смикати за одяг, на­шіптувати щось одному з кількох спів­розмовників, вживати слова чорт, біс, часто повторювати слова жах, Боже.

Питання № 5. Як ви розумієте зміст слів давньогрецького філософа   Сократа   «Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив»? (Варіанти відповідей команд)

Відповідь. Цей вислів можна по­яснити так. Мовлення людини відоб­ражає її культуру, освіченість, вихова­ність. Якщо людина інтелігентна, то вона говорить чітко, виразно, гарно, не вживає жаргонних слів. Її мова - як струмочок. Мова неосвіченої, невихованої людини засмічена суржиком, грубими словами.

3. Правила мовного етикету.

Викладач:- Проведена  вікторина підготувала нас до виконання наступного завдання, пов'язаного з мовним етикетом.

I. Прислів’ями сформулювати правила мовного етикету:

(Приклади студентів).

1. Бережи хліб на обід, а слово на відповідь.

2. Краще мовчати, аніж брехати.

3. Дав слово — дотримай його.

4. Не хочеш почути дурних слів, не кажи їх сам.

5.  Що маєш казати, то, насампе­ред, обміркуй.

6.  Треба знати, де що сказати.

7.  Ласкаве слово, як день ясний.

8.  Погане слово проковтни.

9.  Всякому слову свій час.

10. Хліб-сіль їж, а правду ріж.

II. Так само прислів'ями виявити порушення правил мовного етикету:

(Приклади студентів).

1. Базіка - мовний каліка.

2. Ляпає язиком, як помелом.

3. Накрив мокрим рядном та ще й помелом.

4.Говорить, наче три дні не їв.

5. Гавкає, як собака на прив'язі.

6. Заторохтіла сорока, як діжка з го­рохом.

7. Меле, як порожній млин.

8. Глухий слухає, як німий говорить.

9. Бесіди багато, а розуму мало.

10. На городі бузина, а в Києві дядько.

Викладач: Отже, ми  з вами сьогодні повторили основні правила та формули мовного етикету. Ними потрібно послуговуватися повсякчас, це має бути нормою поведінки кожно­го з нас. Але в усьому потрібно знати міру, щоб не виглядати так комічно. Адже, як свідчать спостереження, це завдання посильне не кожному. Це доводять нам відомі письменники і поети-гумористи.

Запрошую вас до гумористичної сторінки.

4. Гумористична сторінка.

Викладач: І дійсно, гумор зігріває наші серця, звеселяє душу, а інколи допомагає побачити в різних життєвих ситуаціях.

Читання гуморесок команд на теми

дотримання культури мови та спілкування.

5. Словничок-сміховичок студента (сленг)

Приклади сучасного студентського сленгу від команд, обговорення, дискусія «За-проти».

Визначення переможців, слово від журі (кращий читець вірша; гуморески; краща команда).

Групі визначити кращого знавця рідної мови, того, хто найкраще володіє культурою рідної мови, спілкується нею.

Представлення виставки літератури, пам’ятки                                 «Народ скаже,  як зав’яже».

Заключне слово викладача.

-Зі слова ще від сповиточка від­кривається для людини великий, таємничий, неповторний світ, пе­редаються поняття про добро і зло, про історію, долю, сподівання на­роду.

Наше завдання — зберегти рідне слово, не дозволити його занапастити.

А закінчимо наше спілкування поетич­ними рядками, які є зверненням до всіх поколінь і закликають берегти рідну мову і рідне слово.

Виступ студентів(1-2 команда)(заклики,звернення, висновки про мову).

Викладач:

Ви чуєте, скільки вогню в нашій мові,

В жаркому, гарячому, гарному слові?

Як грає воно, наче в горні бушує,

Яким воно дужим глаголом вирує… (Л. Первомайський) 

…

Як парость виноградної лози плекайте мову!

Пильно й неустанно політь бур’ян.

Чистіше від сльози вона хай буде.

Вірно і слухняно нехай вона щоразу служить вам.

…

Нас далеко чути, нас далеко видно,

Дмуть вітри історії в наші паруси.

Розвивайся й далі, мово наша рідна,

І про нас нащадкам пісню донеси!

…

Вивчайте, любіть свою мову,

Як рідну Вітчизну любіть,

Як стягів красу малинову,

Як рідного неба блакить!

Звучить українська пісня (П. Зібров «У нас є все»).

Конспект заняття "СУЧАСНЕ ЗАНЯТТЯ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ"

Тема: «Сучасне заняття як форма організації навчання
дітей дошкільного віку»

Вид заняття: лекційно-практичне

Мета:

-   систематизувати та узагальнити знання студентів про заняття як ефективну форму організації навчання, познайомити з різними видами сучасних занять, їх особливостями та вимогами до використання в дошкільному навчальному закладі;

-   продовжувати формувати навички аналізу занять згідно сучасних вимог, розвивати професійно-педагогічні та творчі здібності, пам'ять, уяву, мислення, мовлення студентів;

-   виховувати прагнення отримувати нові знання самостійно, професійні якості, почуття відповідальності.

План

1.     Заняття як форма дошкільного навчання. Значення і основні ознаки заняття.

2.     Типи і види сучасних занять, їх характеристика.

3.     Структура заняття. Характеристика мети і змісту основних частин заняття.

4.     Вимоги до сучасного заняття в дошкільному навчальному закладі.

5.     Аналіз різних видів занять.

Обладнання: опорний конспект, презентація (слайди), відеозаписи занять у ДНЗ, література.

Література:

1.     Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція) / науковий керівник: А. М. Богуш // Дошкільне виховання. – 2012. - №7. – С. 4-19.

2.     Гранично допустиме навчальне навантаження на дитину у дошкільних навчальних закладах різних типів та форм власності (Затверджено наказом МОН України від 20.04.2015 р. №446) // Дошкільне виховання. – 2015. – №7. – С. 4-5.

3.     Дитина: програма виховання і навчання дітей від двох до семи років /
О. В. Огнев'юк, К. І. Волинець, О. В. Проскура, та ін. – 3-тє вид. доопр. та доповн. – К.: Київ, ун-т ім. Б. Грінченка, 2013. – 492 с.

4.     Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: навчальний посібник /
Т. І. Поніманська. – К.: «Академвидав», 2006. – 456 с.

5.     Сучасне заняття в дошкільному закладі: навчально-методичний посібник / За ред. Н. В. Гавриш. – Луганськ: Альма-матер, 2007. – 496 с.

Хід заняття

І.  Організація заняття.
Визначення мети і мотивація теми заняття.

Актуалізація теоретичних знань з теми «Методи і форми організації навчання»:

1.     Дати визначення методу та прийому навчання.

2.     Назвати групи методів навчання за джерелами знань, навести приклади:

-   наочні (спостереження, демонстрація);

-   словесні (розповідь, читання творів художньої літератури, бесіда);

-   практичні (вправи, ігри, прості досліди, моделювання).

3.     Методи навчання за типом пізнавальної діяльності:

-   пояснювально-ілюстративний;

-   репродуктивний;

-   частково-пошуковий;

-   проблемний;

-   дослідницький;

-   метод розвитку творчих здібностей дітей на основі теорії вирішення винахідницьких завдань;

-   метод розв’язання винахідницьких завдань.

4.     Визначення форми організації навчання.

5.     Назвати форми організації навчання дітей у дошкільному закладі (індивідуальні, індивідуально-групові, групові, фронтальні).

6.     Основні форми організації навчання дошкільників за провідною діяльністю, їх характеристика та особливості використання:

-   дидактична гра;

-   екскурсія.

               II.      Вивчення нового матеріалу за планом теми.

1.     Заняття як форма дошкільного навчання. Значення і основні ознаки заняття.

Заняття – форма організації навчання, за якою вихователь, працюючи з групою дітей у встановлений режимом час, організовує і спрямовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.

Ознаки заняття:

-   активне засвоєння дітьми знань і вмінь, передбачених програмою;

-   провідна роль вихователя, який визначає тему, завдання і зміст заняття, підбирає методи і прийоми, організовує і оцінює пізнавальну діяльність дітей, спрямовує їх на використання набутих знань, умінь і навичок у практичній діяльності;

-   постійний склад дітей усієї вікової групи.

2.     Типи і види сучасних занять, їх характеристика.

Типи занять за організацією дітей: 

-   індивідуальні (1 - 4 дитини);

-   індивідуально - групові (до 8 дітей);

-   групові (до 15 дітей);

-   фронтальні (вся група).

Види занять за спрямованістю змісту:

Односпрямовані:

-   предметне;

-   тематичне.

Різноспрямовані:

-   комбіноване;

-   комлексне;

-   інтегроване.

Види занять за дидактичними цілями:

предметне - односпрямоване навчально-пізнавальне заняття, що дозволяє формувати у дошкільників чітку систему уявлень, знань, певних вмінь і навичок в межах окремих освітніх галузей (математики, розвитку мовлення, ознайомлення з природою, образотворчої діяльності тощо);

тематичне - заняття, що підпорядковується певній темі та одній меті;

комбіноване - складається з кількох частин, які майже не пов'язані між собою;

комплексне - заняття, спрямоване на різнобічне розкриття сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що послідовно змінюють одне одного; складається з кількох взаємопов'язаних між собою частин, які підпорядковуються єдиній меті, доповнюють одна одну, складають єдине ціле;

інтегроване - заняття, спрямоване на розкриття цілісної сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що об’єднуються через взаємне проникнення та збагачення; стрижнем є тема-образ, який розкривається через різні види діяльності дітей, що стимулює їх пізнавальну діяльність.

Види занять за змістом навчання:

-         розвиток мовлення і культура мовленнєвого спілкування (художня література, мовленнєвий розвиток, грамота);

-         ознайомлення з соціумом (ознайомлення з навколишнім, народознавство, безпека життєдіяльності, економіка);

-         ознайомлення з природним довкіллям;

-         логіко-математичний розвиток (математика, конструювання);

-         художньо-продуктивна діяльність (малювання, ліплення, аплікація, живопис, музична діяльність, театральна діяльність);

-         здоров’я та фізичний розвиток.

3.     Структура заняття. Характеристика мети і змісту основних частин заняття.

                  I.      Організаційний момент. Вступна частина.
Мета:
- пробудження інтересу дітей до змісту заняття;
- повідомлення теми заняття;
- мотивація, формулювання мети, пояснення шляхів її досягнення.
Основні прийоми: сюрпризний момент, ігрова ситуація, художнє слово (загадка, вірш), проблемна ситуація та ін. 

               II.      Основна частина.
Мета:
- послідовне формулювання дітям навчальних завдань та їх вирішення;
- організація самостійної діяльності дітей.

Основні методи і прийоми: бесіда, читання і заучування художніх творів, розповідання казок, переказ літературних творів, складання розповідей, рішення педагогічних ситуацій та ін.

           III.      Підведення підсумків.

Мета:

-   аналіз діяльності і самоаналіз дітей;

-   з'ясування шляхів використання здобутих знань у діяльності після заняття;

-   окреслення можливостей пізнавальної діяльності на наступних заняттях, у повсякденному житті.

Основні прийоми: аналіз, визначення висновків, прислів'я, приказки, художнє слово, гра та ін.

Тривалість занять:

-   група раннього віку та I молодша група – до 10 хвилин;

-   II молодша група – 15 хвилин;

-   середня група – 20 хвилин;

-   старша група – 25 хвилин.

Тривалість спеціально організованих інтегрованих занять збільшується на:

-   II молодша група – 5 хвилин;

-   середня група – 10 хвилин;

-   старша група – 15 хвилин.

4.     Вимоги до сучасного заняття в дошкільному навчальному закладі.

§ Вказати тему заняття (з урахуванням вікових особливостей дітей).

§ Вказати тип, вид заняття.

§ Чітко визначити розвивальні, навчальні та виховні завдання (з урахуванням  не паспортного, а психологічного віку).

§ Початок заняття робити інтригуючим, цікавим, незвичайним.

§ Обов'язкова ігрова форма проведення заняття.

§ Чітка мотивація заняття.

§ Раціональне використання часу на занятті, помешкання групи, зміни видів діяльності дітей.

§ Забезпечити ефективність використання на кожному занятті новітніх технологій, педагогічних ідей, методології ТРВЗ; відмовитися в ДНЗ від занять-уроків, як у школі.

§ Забезпечити міжпредметні зв'язки, інтеграцію видів діяльності дітей. Створити "ситуацію успіху": доброзичлива атмосфера; цікава мотивація дитячих видів діяльності; створення настрою та радості; можливість вільно висловлюватися без критики зі сторони вихователя чи дітей; обов'язкова підтримка дорослого; заохочення та похвала дитини тощо.

§ Відмова від надмірної опіки дітей.

§ Забезпечити ефективність організованої самостійної роботи дітей, вирішення ними творчих завдань.

§ Забезпечити можливості самостійних відкриттів, пошуку, дій.

§ Всі відповіді дітей повинні бути обґрунтовані, вислухані.

§ Наявність індивідуального розвивального матеріалу.

§ Правильне розташування дітей - запорука успіху(півколом, у колі, за столами ).

§ Дбати про активну мовленнєву діяльність кожної дитини.

§ Передбачати обов'язкову зміну видів діяльності дітей.

§ Вчити дітей знаходити багатоваріативне розв'язання поставлених завдань, активне використання методології ТРВЗ, відкритих запитань.

§ Обмеження в мовленні вихователя антипедагогічних виразів, що "замикають" дітей на вихователя: неправильно, не думаєш, помовчи та ін.

§ Забезпечити гігієнічні, педагогічні, психологічні, естетичні умови для проведення заняття, охорону життя та здоров'я дітей.

5.     Аналіз різних видів занять.

Перегляд та аналіз відеозаписів занять, визначення їх типів і видів.

           III.      Підведення підсумків заняття. Визначення висновків щодо організації освітнього процесу в дошкільному закладі, Значення занять як найефективнішої форми організації навчання (дискусія).

Оцінка участі студентів у занятті.

Домашнє завдання.