СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Ткаченко Л.М

 Базовий компонент дошкільної освіти (нова ре­дакція 2012 року) як державний освітній стандарт орієнтує педагогів на цілісний загальний розви­ток дитини, акцентує їхню увагу на забезпечен­ні фізичного, психічного та морально-духовного здоров'я, розвитку "особистісних цінностей як своєрідного внутрішнього стрижня, ціннісної етич­ної орієнтації, емоційної сприйнятливості, форму­вання навичок практичного життя та сприяння розвитку індивідуальності дитини " відповідно до її вікових можливостей на основі компетентнісного підходу.

У зазначеному норма­тивному документі підкреслено важливість набут­тя дошкільником різних життєвих компетенцій у різних видах дитячої діяльності, серед яких одне з чільних місць відведено предметно-практичній діяльності.

З Базовим компонентом дошкільної освіти узгоджуються й вимоги чинних програм стосов­но реалізації завдань трудового виховання дітей. Цей важливий змістовий напрям освітньої робо­ти подано окремим розділом у комплексних про­грамах: "Впевнений старт", "Дитина", "Дитина в дошкільні роки", "Українське дошкілля", де чітко окреслено завдання щодо залучення дітей до різ­них видів праці, форми організації дитячої праці, показники розвитку вихованців.

Праця дітей у межах їхньої предметно-прак­тичної діяльності тісно пов'язана з грою: вини­кає з гри, мотивується ігровими задумами, спер­шу зосереджується на процесі як низці цікавих ігрових дій, а вже згодом — на результаті. На від­міну від дорослих, діти не створюють суспільно корисних продуктів, матеріальних чи духовних цінностей, оскільки не мають для цього розвину­тих фізичних і психічних можливостей. Упродовж дошкільного дитинства праця відіграє  важли­ву розвивально-виховну роль.

Останнім часом рівень трудового виховання дошкільнят в Україні значно знизився. Тому цьому завданню приділено більше уваги в новій редакції Базового компонента.

Дослідження виявили ряд проблем в організа­ції праці дітей у дошкільних навчальних закладах. Хоча предметно-практична діяльність посідає третє місце серед інших видів дитячої діяльності після ігрової та навчально-пізнавальної, інтерес дошкільників до праці дорослих і самостійного виконання практичних завдань невисокий (його проявляють лише 7-12% вихованців), а у стар­шому дошкільному віці навіть помітна тенденція до його зниження.

Тож чинниками зниження інтересу дітей до праці є:

♦                Певна одноманітність трудової діяль­ності дітей упродовж їхнього перебування у дошкільному закладі (здебільшого самообслу­говування, традиційні чергування за графіком по їдальні та на заняттях, періодичні доручення- накази, примусові, обов'язкові й однакові для всіх дітей групи заняття з ручної праці). При цьо­му зміст завдань, прийоми роботи, пропоновані для їх виконання, обладнання і матеріали час­то не задовольняють інтересів й можливостей старших дошкільників, які вже мають яскравіші творчі задуми, більші технічну вправність, фізич­ну витривалість і вищий рівень розвитку вольо­вих якостей, ніж малята.

♦                Недостатня мотивація праці. Дошкільники не здатні самостійно осягнути значущість праці дорослих для суспільства і користь власної для найближчого оточення. Водночас родина фокусує увагу на підготовці дітей до шкільного навчання, не надаючи належного значення ролі виховання працею у становленні особистості, а дошкільний заклад більше орієнтується на запити батьків, ніж на інтереси і потреби особистісного зростання вихованців.

♦                "Тиск" дорослого на дитину, що призво­дить до формального, часто неякісного виконан­ня певної роботи на негативному емоційному тлі.

♦                Недотримання принципу систематич­ності, поетапності формування предметно- практичних умінь і навичок, внаслідок чого значна кількість дітей до кінця перебування в дошкільно­му закладі не вміє або не бажає брати участь у запропонованій роботі, часто пояснюючи відмову коротко — "не вмію", "не хочу", "набридло", "вто­мився".

♦                Прагнення дорослих у разі виникнення у дітей хоча б незначних труднощів самим виконати доручену справу, аби зекономити час і не витрачати зайвих емоційно-вольових зусиль на мотивацію, показ дій, вправляння, допомогу тощо. Звикнувши до цього, діти постійно очікують допомоги, їхні ініціативність, активність, самостій­ність, інтерес до процесу і результату діяльності знижуються. Тож, потрапляючи в ситуацію, коли треба виконати без сторонньої допомоги навіть нескладне завдання, вони не можуть мобілізу­вати свої зусилля, спланувати й довести справу до кінця.

♦                Намагання дорослих переробити викона­ну дітьми роботу в них на очах. Такі дії не лише знижують інтерес до діяльності та віру у власні сили, а й зачіпають гідність дитини.

♦                Завищення обсягів і складності трудових доручень без урахування можливостей вихо­ванців. При цьому батьки й педагоги не зважа­ють на те, що, не досягнувши позитивного ре­зультату або досягнувши його після перевтоми, дитина надалі намагатиметься ухилятися від такої роботи. Слід пам'ятати, що діти перевтомлюють­ся, коли тривалий час займаються однією спра­вою, перебувають в одній позі, коли обладнання, яким вони користуються, не відповідає віковим можливостям, коли мусять виконувати значні об­сяги завдань у швидкому темпі.

♦                Захвалювання одних і недооцінювання старань та успіхів інших дітей, неувага до тих, хто ще не може якісно виконати трудове зав­дання через брак досвіду, проте небайдужий до його результату і докладає неабияких зусиль для успішного виконання дорученої справи. Ди­тина ніколи не відчує радості праці, не подолав­ши своєї невпевненості, не набувши необхідних знань, практичних умінь і навичок, без постійної підтримки більш досвідчених дорослих і дітей.

♦                Нерівномірне залучення дітей до різних видів праці. Наприклад, до чергувань часті­ше залучають дітей, які в родині набули першо­го господарсько-побутового досвіду, тож мають відповідні навички, а тому й виконують завдання швидше, якісніше, самостійніше за інших. Крім того, оскільки дівчатка здебільшого активніші, відповідальніші у різних видах праці, то саме їх майже вдвічі частіше, ніж хлопчиків, залучають до цієї діяльності. Таким чином, хлопчики, недостат­ньо охоплені предметно-практичною діяльністю, на момент вступу до школи фактично демонстру­ють порівняно нижчі, ніж у дівчаток, показники ор­ганізованості, відповідальності, працелюбності та інших базових якостей.

Беручи до уваги означені проблеми, слід пам'ятати, що елементарна праця як вид ді­яльності створює умови для задоволення праг­нення дітей до самостійності, їхнього інтересу до праці дорослих і бажання реалізувати свої мож­ливості та наслідувати певні трудові дії в ігровій та в предметно-практичній діяльності. Щоб вирішити визначені завдання слід знати і враховувати зазначені проблеми в організації трудового виховання. 

 ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ  ПРЕЗЕНТАЦІЙ

В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Ткаченко Л.М

Мультимедійні презентації — сучасний засіб представлення інформації різними способами — у вигляді тексту, звуку, графіки, анімації та відео. Таким чином вдається забезпечити оптимальні розвивальні й навчальні умови для дітей з різними особливостями сприйняття — візуалів, аудіалів, кінестетиків.

У роботі з дітьми презентації стають у пригоді під час проведення занять, свят, розваг, режимних моментів (наприклад, під час проведення ранкової гімнастики, перед миттям рук та прийомом їжі для нагадування правил поведінки та етикету, користуваня столовими приборами).

У роботі з педагогами цей засіб дає змогу показати цікаві моменти занять, систематизувати й унаочнити інформацію для зустрічей за “круглим столом”, обміну досвідом тощо.

У роботі з батьками презентації незамінні під час проведення консультацій, батьківських зборів, днів відкритих дверей, оформлення стендів, інформаційних куточків, створення групових газет, проектної роботи (створення презентацій разом з батьками, наприклад “Моя сім’я”).

Презентації допомагають зацікавити вихованців, показати їм те, що неможливо побачити на власні очі, збільшити маленьке, зменшити велике, пришвидшити повільне, загальмувати швидке тощо. Завдяки цьому вихователь має змогу урізноманітнити наочність, швидко та якісно підготувати яскраву розповідь з цікавими завданнями до заняття, змоделювати об’єкт або явище, показати динаміку зміни об’єктів тощо.

Тому грамотно підготовлена презентація сьогодні часто визначає ефективність заняття.

 ЕТАПИ СТВОРЕННЯ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ДО ЗАНЯТТЯ

До створення презентацій слід підходити дуже серйозно, ретельно планувати свою роботу, намагатися рівномірно розподіляти інформацію по

слайдах, виважено добирати зображення.

Алгоритм створення навчальних презентацій:

1.    Визначення теми та мети заняття (саме від мети залежить вигляд презентації).

2.    Складання  плану-конспекту заняття (це допомагає краще визначити, що саме дітям необхідно показати і якими мають бути слайди презентації).

3.    Визначення послідовності  слайдів та їх змістового наповнення.

4.    Створення слайдів  презентації.

5.    Апробація заняття: перегляд  презентації загалом і визначення її відповідності  початковій меті.

Презентації можна використовувати майже на кожному занятті, якщо вони зроблені грамотно, не переобтяжені  інформацією та різними звуковими чи іншими ефектами.

Втім, для вихователя фізично неможливо створити презентацію під кожне заняття. Тому вихователям слід створювати електронну базу, як готових презентацій, так  і просто матеріалів з відповідних тем (дидактичних вправ, ігор, малюнків, фото тощо) і активно використовувати їх у роботі.

ТИПОВІ  ПОМИЛКИ У ПРЕЗЕНТАЦІЯХ

Психофізіологічні особливості дошкільнят — швидка стомлюваність, недостатня довільна ува­га, підвищена збудливість — визначають високі вимоги до організації занять з використанням мультимедійних засобів. Для збереження у малят високого рівня уваги й працездатності впродовж усього заняття треба правильно визначати три­валість перегляду презентацій та кількість слай­дів у них.

·                   Доцільно робити презентації невеликими та виважено добирати зображення: не ставити ма­люнки там, де відповідний предмет або явище можна показати дітям “наживо”.

·                   Педагог створює презентацію для дітей, а не для себе, тому багато текстової інформації на слайдах бути не повинно: допускається не біль­ше одного-двох невеликих речень — підказок для педагога під час заняття.

·                   Якщо треба детальніше роздивитися предмет, на слайді має бути одне велике фото з його зоб­раженням крупним планом. Недоречно давати панорамні фотографії з великою кількістю різних предметів і дрібним нерозбірливим текстом, який дошкільнята не зможуть прочитати.

·                   На одному слайді доречно поєднувати зоб­раження одного стилю, тим паче коли дітям пропонують порівняти об’єкти чи явища.

·                   Не варто переобтяжувати слайди великою кількістю предметних зображень: діти можуть одночасно переглядати лише 5-7

ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАНЯТЬ З ВИКОРИСТАННЯМ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

Вибираючи місце для встановлення екрана, слід враховували гігієнічні рекомендації: відстань від дітей до екрана — 2-4 м; екран має бути встановлений на висоті трохи вище рівня голів дітей, що сидять (діти  мають, не закидаючи голови, бачити всю площину зображення), при цьому промінь не повинен потрапляти в очі дітей та педагога.

Щоб малята під час виконання завдань могли показувати зображення на стіні, слід доречно використовувати  спеціальну підставку. Готуючи презентації, створюючи слайди, на яких діти мають показувати певні частини зображення, необхідно враховувати зріст дітей та висоту підставки.

При розміщенні вихованців слід враховувати  індивідуальні особливості кожної дитини: її зріст, стан зору, слуху, вміння зосереджуватися тощо. При цьому стільці доцільно розставляти не півколом, як це часто роблять, а у кілька рядів (у шаховому порядку). Якщо встановлювати стільці півколом, то не всі діти добре бачать усі деталі зображення на екрані.

Слід пам’ятати: що пасивне поверхове розглядання дітьми слайдів не дасть позитивних результатів — ні навчальних, ні виховних. Презентація з різними переходами між слайдами, запитаннями, завдан¬нями, іграми тощо сприяє закріпленню знань.

Щоб підвищити активність роботи з демонстраційним матеріалом, викликати яскраві емоції та інтерес, недоцільно відкривати слайди заздалегідь. Тільки в певний момент бесіди або розповіді вихователь демонструє картинку й аналізує її. Слайди аналізують переважно від загального до окремого.

ПЕРЕВАГИ  ВИКОРИСТАННЯ ПРЕЗЕНТАЦІЙ НА ЗАНЯТТЯХ

·                   Презентації забезпечують наочність подання матеріалу, що сприяє кращому засвоєнню інформації дітьми.

·                   Можна демонструвати не тільки статичні зображення, а й динамічні процеси (відеофрагменти, анімацію, слайди-завдання тощо).

·                   Презентація дає можливість моделювати такі ситуації, які складно чи неможливо показати з допомогою звичайного дидактичного матеріалу або побачити у повсякденному житті.

·                   Діти із задоволенням працюють на таких заняттях, активно долучаються до виконання завдань, оскільки педагог має змогу одночасно використовувати і звук, і дію, й зображення (зокрема мультиплікацію), що підвищує інтерес та підсилює увагу малят.

·                   Заняття з використанням мультимедіа активізують пошукову діяльність дітей.

НЕДОЛІКИ

·                   Вихователям складно створити якісні сучасні презентації.

·                   За надто частого невиправданого використання презентацій (та ще й одноманітних) діти втрачають інтерес до заняття.

·                   Презентації обов’язково потрібно коригувати відповідно до потреб конкретних педагогів і груп дітей.

Вимоги до навчальної презентації

·                   Час перегляду презентацій не має перевищувати 15 хв.

·                   Кількість слайдів в одній презентації для дітей:

-         молодшої групи — 5-6;

-         середньої групи — 8-9;

         - старшої групи — 12-15.

·                   Зміст матеріалу в презентації має відповідати віковим особливостям дітей.

·                   В інтерактивній презентації важлива не так кількість слайдів, як навчальне навантаження на кожен з них — один слайд демонструють малятам упродовж 5-10 с, а інші, особливо багатошарові, можна розглядати по кілька хвилин.

·                   Неприпустимим є перенасичення слайдів різноманітними переходами, анімованими картинками, великою кількістю фотографій, що негативно впливає на сприйняття інформації дітьми.

 Отже , уміле використання на заняттях мультимедійних презентацій у поєднанні з іншими видами  унаочнення  дає  змогу значно підвищити якість занять, активізувати розумову діяльність дошкільнят, закріплює їхній пізнавальний інтерес.

Однак за будь-якого ступеня технізації освітнього процесу провідна й вирішальна роль належить педагогові, а ІКТ, навіть у найсучасніших варіантах, завжди будуть лише його помічниками.  Найвищий рівень технізації не замінить позитивного впливу особистості педагога на формування особистісних якостей дитини.

ПРОФЕСІЙНО - ПЕДАГОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Ткаченко Л.М.

Сьогодення гостро ставить завдання щодо створення нової філософії освіти. На цій основі повинна формуватися нова педагогіка – педагогіка компетентної, відповідальної людини.

Саме компетентністний  підхід вважається ключовою інноваційною ідеєю сучасної освіти. Компетентність – це організація освіти на рівень, який не може бути зведений лише до формування набору знань, умінь, навичок, бо передбачає формування сукупності спеціальних умінь і якостей особистості, загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню.

За визначенням А.Хуторського, компетенція – це «сукупність взаємопов’язаних якостей особистості» (знань, умінь, способів діяльності), що задаються відносно певного кола предметів і процесів і є необхідними для того, щоб якісно продуктивно діяти [5]. Як вважає А.М.Богуш, компетенція – це комплексна характеристика особистості, яка охоплює результати її попереднього психічного розвитку: знання, навички та вміння, а також креативність, ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль. Отже, компетенція – це об’єктивно ідеальна категорія, що може використовуватися для характеристики будь – якої сфери діяльності людини, окреслювати її повноваження, права та обов’язки  [1]

У психолопедагогічній летаратурі поняття «професійна компетентність» розглядається як фахова підготовленість і здатність суб’єкта праці до виконання завдань і обов’язків повсякденної діяльності. Вона є мірою і критерієм визначення її відповідності вимогам праці. Наявність професійної педагогічної компетентності дозволяє особистості виконувати відповідну діяльність у сферах власної професійної компетенції. Професійна компетентність передбачає розвиток самосвідомості, перехід на рівень, де основним є самоактуалізація, самореалізація особистості на основі етико деонтологічних принципів педагогічної справи.

Складовими компонентами професійної компетентності є:

–       інформаційно – технологічна компетентність – уміння знаходити, опрацьовувати й використовувати різні види інформації з різноманітних джерел;

–       продуктивна - уміння працювати, отримувати очікуваний результат, здатність виробляти власний продукт, приймати рішення та нести відповідальність за них; готовність та потреба у творчості;

–       комунікативна – уміння слухати, впливати не прямо, а опосередковано; виявляти інтерес до особистості співрозмовника;  взаємообмін  інформацією, взаємопізнання один одного; спілкуватися без обмежень: усно, письмово, з використанням можливостей ІКТ;

–       соціальна – уміння працювати з оточуючими та безконфліктно співіснувати;

–       методична – уміння розробляти, використовувати засоби навчання та перевірки знань і вмінь;

–       науково – дослідницька – уміння формулювати питання; прогнозувати результати дослідження; чітко, логічно викладати власні думки; переконувати, аргументувати власну точку зору;

–       психолого – педагогічна – уміння бачити свою роботу загалом, розуміти причинно – наслідкові зв’язки;

–       інформаційно – комунікативна – уміння використовувати ІКТ для самовдосконалення, організації навчального процесу;

–       автономізаційна – здатність до саморозвитку, творчості, самовизначення, самоосвіти, конкурентоспроможності; готовність і потреба навчатись протягом всього життя.

Одним із завдань сучасної освіти є проектування інформаційно – комунікаційного освітнього середовища, узагальнення та систематизація інформаційно - технологічної компетентності, розвиток здатності орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства.

Визначальною  складовою професійної компетентності педагога є наявність комунікативних умінь, адже специфікою педагогічної діяльності є необхідність успішного здійснення спілкування з різними групами людей. Комунікативні уміння є компонентом педагогічної культури, яка визначає ставлення педагога до педагогічної дійсності, спонукає його до удосконалення професійно – педагогічних знань, умінь та навичок.

Комунікативні уміння – вид професійних умінь педагога, які забезпечують реалізацію всіх компонентів педагогічного спілкування, виступають засобом здійснення суб’єктивної діяльності, формуються і розвиваються в ній. Це своєрідний інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого він може розв’язати різні педагогічні завдання.

Серед характеристик комунікативних умінь дослідники виділяють: цілеспрямованість, динамічність, продуктивність, інтегрованість, ієрархічність та самостійність [3].

Розрізняють три групи комунікативних умінь педагога:

1.                     Уміння міжособистісної комунікації (уміння передавати інформацію, уміння користуватися вербальними та невербальними засобами передачі інформації, уміння організовувати й підтримувати педагогічний діалог, уміння активно слухати );

2.                     Уміння сприймати й розуміти іншого (уміння орієнтуватися в комунікативній ситуації педагогічної взаємодії, уміння розуміти емоційний стан вихованця );

3.                     Уміння міжособистісної взаємодії (уміння організовувати спільну діяльність, уміння керувати груповою роботою, уміння приймати та реалізовувати адекватну рольову позицію, уміння надати психологічну допомогу).

Комунікативні уміння можна диференційовано використовувати для реалізації різних комунікативних цілей, а саме: спілкування; орієнтування на співрозмовника; орієнтування в умовах комунікативної ситуації; самопрезентація, мотивами якої є самоствердження та професійна необхідність. Тобто,  комунікативні уміння педагога  є показником його професійної майстерності й спрямовані на організацію педагогічного спілкування, зокрема встановлення психологічного контакту  з  іншими, обмін інформацією та управління освітнім процесом.

Не менш важливим аспектом професійної педагогічної компетентності є мотиваційна сфера особистості, її професійно значущі якості та зростання фахової педагогічної майстерності, елементами якої можна вважати творчий, нетрадиційний підхід у вирішенні професійних завдань, інтелектуальну мобільність, уміння орієнтуватися у нестандартних ситуаціях [2]

Отже, професійно – педагогічна компетентність забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності,  її результатів.

Література

1.                     Богуш А.М Методика навчання української мови в дошкільному закладі / А.М. Богуш. – К. : Вища школа, 1993. – С. 55.

2.                     Волкова Н. П. Професійно – педагогічна комунікація /Н.П. Волкова. Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 256 с.

3.                     Гапоненко Л. Розвиток рефлексії як психологічного механізму корекції професійної поведінки у педагогічному спілкуванні / Л.Гапоненко  // Рідна школа, 2002. – №4. С 14-16.

4.                     Полякова Г. Показники педагогічної творчості вчителя /

 Г. Полякова // Психолог, 2006. – №35. – С. 3-5.

5.                     Хуторской  А. Ключевые компетенции как компонент личностно – ориентированой парадигмы образования /А. Хуторской // Народное образование. – 2003. – №2 – С.60.

ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ЗАСІБ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНО-ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПЕДАГОГА

Ткаченко Л. М.

Передумовами успішної діяльності, стимулятором професійного зростання є здібності, серед яких особливе місце займає педагогічне спілкування. Комунікативність – професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовність легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування.

Повноцінне педагогічне спілкування забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії.

Основою педагогічного спілкування є стиль педагогічного мовлення педагога, якому повинні бути притаманні такі найголовніші характеристики:

1.        Діалогічність мовлення. Передбачає застосування педагогом прийомів емоційного впливу, стимуляцію пізнавальної активності студентів, активного слухання, вміння діалогізувати монологічні форми мовлення. Обов'язковим елементом діалогічного мовлення є прийоми емоційного впливу, які вживаються, щоб зацікавити, захопити, здивувати, розважити, заспокоїти.

2.        Змістовність мовлення забезпечує його дієвість у навчально-виховному процесі. Зміст повідомленого має бути простим і достовірним, інформація — точною та зрозумілою, виклад — логічним, з елементами новизни.

3.        Спрямованість мовлення передбачає орієнтацію на «Я» студента, на сприймання і розуміння слухачем зверненого до нього слова.

4.        Нормативність мовлення передбачає бездоганне володіння педагогом українською мовою, її лексикою, граматикою, орфоепічними нормами.

5.        Образність мовлення забезпечується умінням «малювати зорові образи» (К. С. Станіславський) завдяки вдалому вживанню синонімів, епітетів, порівнянь, образних виразів, приказок, прислів'їв тощо.

6.        Емоційність мовлення. Засобом емоційного збагачення мовлення є інтонації, які виражають різні почуття: радість, сум, здивування, острах, гнів. Добре, якщо педагоги використовують усе розмаїття інтонацій — радісних, веселих, жартівливих, грайливих, загадкових, а подекуди й сумних.

7.        Економічність мовлення виявляється у лаконічності, тобто у відсутності багатослів'я, частого повтору одних і тих самих слів та словосполучень (мовних штампів), зайвої пишномовності, слів-паразитів (от, значить), великої кількості вставних слів і словосполучень.  

Успіх педагогічного спілкування залежить і від володіння педагогом технікою мовлення, яка включає розвинений мовленнєвий голос, правильне дихання, бездоганну дикцію. Домінуючим елементом техніки мовлення є педагогічний голос, ознаками якого є милозвучність, гнучкість, рухливість, мелодійність, тембральний діапазон.

Практика доводить, що важливим засобом ефективного педагогічного спілкування є дотримання вимог педагогічного такту.

Це моральна категорія, яка допомагає регулювати взаємовідносини між людьми, це професійна якість викладача, частина його загальної професійної майстерності. Педагогічний такт означає не тільки наявність певних властивостей особистості педагога, але й уміння вибрати правильний підхід до студентів, встановити педагогічно доцільний тон і стиль спілкування зі слухачами. Саме тому педагогічний такт, як такт взагалі, передбачає наявність у викладача почуття міри, а значить уміння дозувати свої засоби впливу, не допускаючи крайностей у спілкуванні зі студентами. Педагогічний такт проявляється також у врівноваженості поведінки викладача на занятті: його витримці, самоволодінні, у безпосередності спілкування тощо. Ґрунтуючись на принципі гуманізму, тактовна поведінка вимагає, щоб у найбільш складних і суперечливих ситуаціях зберігалась повага до  студента, людини.

Варто знати, як виховувати у себе педагогічний такт. Він є результатом духовної зрілості людини, великої праці над собою з набуття спеціальних знань і вироблення умінь спілкування з людьми. Стиль спілкування зі студентами повинен включати відтінки поваги, визнання, довіри у співвідношенні з вимогливістю, серйозністю. Педагогічний такт, оволодіння продуктивним стилем спілкування виховується і набувається разом з педагогічною культурою і конкретно виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості педагога як майстра своєї справи. Постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів тіла педагога. Це і є мова тіла.

         Велике значення у формуванні правильного стилю спілкування викладача мають витримка, самоволодіння, справедливість, творчий підхід до досвіду інших викладачів, розвиток педагогічної техніки, почуття гумору та інші. При цьому він завжди повинен пам'ятати, що важливо у спілкуванні зі студентами поважати в них людину, особистість і берегти свою власну гідність.

     Справжнє вміння спілкуватись зводиться, перш за все, до культури  спілкування, яка є часткою загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування – свідчення бездуховності людини.          Справжній педагог повинен передбачати, коли і як розмовляти особисто з кожним студентом, бути зразком дотримання вимог культури спілкування, педагогічного такту, бути людиною цікавою, до якої вони відчували б потяг, бажання бути поруч.

 Шляхи вдосконалення культури спілкування:

ознайомлення з психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеціальні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, вдосконалення загальної культури.

           Оцінити рівень здібностей до педагогічної діяльності можна залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

Тож оволодіння основами професійного педагогічного спілкування – це довготривалий, складний процес набуття як теоретичних знань, так і практичних умінь, спеціальної підготовки, які забезпечують оволодіння технологією взаємодії, набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації стосунків з вихованцями,  колегами у різних сферах навчально-виховного процесу та розуміння того, що здатність педагога організувати спілкування є підґрунтям продуктивної діяльності студентів.

Отже, культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і самовдосконалення  особистості, яка прагне до відчуття власної гідності. Набуття людиною навичок культури спілкування розвяже чимало проблем у міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому. Якщо ми прагнемо збудувати  цивілізовану державу, то мусимо бути цивілізованими людьми, а першим проявом цього і є культура спілкування. Cаме тому і необхідне глибоке і обємне вивчення основ педагогічного спілкування, їх впровадження повною мірою при організації навчально – виховної роботи в будь – якому навчальному закладі.