НОВИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ДОШКІЛЬНУ ОСВІТУ”

 

   Закон України "Про дошкільну освіту" (далі — Закон) — ключовий державний документ, що визначає правові, організаційні та економічні засади функціонування системи дошкільної осві­ти України. 6 червня 2024 року Верховна Рада України ухвалила проект Закону, який було під­писано Президентом України 5 липня 2024 року. Закон почне діяти через рік після набрання ним чинності, тобто із 7 липня 2025 року.

У 2024/2025 навчальному році діяльність ЗДО регламентуватиметься Законом України "Про до­шкільну освіту" в редакції 2001 року (зі змінами).

                       Основні положення нового Закону

Закон передбачає створення максимально сприятливих умов для розвитку якісної та до­ступної дошкільної освіти, а також збалансуван­ня інтересів усіх учасників освітнього процесу і насамперед дітей. Цим документом визначено, що дошкільна освіта — це процес і результат усебічного розвитку, виховання, навчання, со­ціалізації дітей та формування в них необхідних життєвих навичок і компетентностей на етапі під­готовки до здобуття початкової освіти.

Основні засади державної політики та базові принципи освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти:

♦              дитиноцентризм та особистісно орієнтова­ний підхід до розвитку дитини відповідно до її індивідуальних особливостей, потреб, інте­ресів, здібностей, обдарувань та свободи ви­бору (з огляду на це перед педагогами стоїть непросте завдання — знайти індивідуальний підхід до кожної дитини, допомогти розкрити її потенціал та сприяти якнайкращому особис- тісному розвитку всіх вихованців);

♦              рівний доступ до здобуття дошкільної освіти незалежно від будь-яких обставин, у яких пе­ребуває дитина або її родина;

♦              пріоритет сімейного виховання дитини, обов'язкове педагогічне партнерство сім'ї та закладу дошкільної освіти;

♦             доступність, зокрема територіальна (для ви­конання цього завдання передбачено розро­бити новий законопроект щодо запроваджен­ня ефективних механізмів забезпечення пішої доступності ЗДО під час забудови територій);

♦              безоплатність і світський характер дошкіль­ної освіти в державних та комунальних ЗДО;

♦              створення умов, зокрема інклюзивного чи спе­ціального освітнього середовища, для здобут­тя дошкільної освіти дітьми з ООП;

♦              створення безпечного та здорового освітньо­го середовища (Законом передбачено затвер­дження державної програми адаптації при­міщень закладів дошкільної освіти до вимог цивільного захисту в умовах воєнного стану);

♦              обов'язковість здобуття дошкільної освіти відповідно до державного стандарту дітьми старшого дошкільного віку.

Базові етапи дошкільної освіти (на основі ві­кової періодизації розвитку дитини):

1)             ранній вік (з віку немовляти до 3 років);

2)             дошкільний вік (від 3 до б (7, 8) років).

Основною формою здобуття дошкільної освіти залишається очна (денна). Проте закла­ди дошкільної освіти по змозі, з урахуванням за­питів батьків дітей та за рішенням засновника, можуть також запроваджувати інші форми: ме­режеву дистанційну педагогічний патронаж або поєднувати очну та дистанційну форми роботи, так звану змішану форму освіти, яка вже актив­но використовується педагогами. В умовах війни змішана форма освіти себе виправдала і в ній гармонійно поєднуються суспільна і домашня ос­віта. Батьки мають право організовувати здобут­тя їхніми дітьми дошкільної освіти за сімейною (домашньою) формою.

Закон гарантує право на здобуття дошкільної освіти і створення умов для його реалізації з урахуванням індивідуальних особливостей, особли­вих освітніх та інших потреб і можливостей кож­ної дитини.

Типи організації освітньої діяльності, перед­бачені Законом:

♦              ясла, що забезпечують здобуття дошкільної освіти дітьми віком від 3 місяців до 3 років;

♦              дитячий садок — для дітей віком від 2 до 6 або 7 років (для дітей з ООП — до 7 або 8 років);

♦              спеціальний дитячий садок — для дітей віком від 2 до 7 або 8 років, що мають особливі освіт­ні потреби, зумовлені фізичними, психічними, інтелектуальними та/або сенсорними пору­шеннями, розладами поведінки;

♦             мобільний дитячий садок, що забезпечує на­дання освітніх послуг у сфері дошкільної осві­ти за місцем проживання дітей, зокрема із застосуванням або на базі спеціально обла- штованого для надання таких послуг транс­портного засобу;

♦              сімейний (родинний) садок за місцем прожи­вання сім'ї(родини) в індивідуальному житло­вому будинку з наданням освітніх послуг від народження дітям, які перебувають у родин­них стосунках, та/або дітям, які не є членами сім'ї (родини);

♦              мінісадок — для одночасного перебування не більше п'яти дітей;

♦              центр педагогічного партнерства, що за­безпечує розвиток дітей від народження за обов'язкової участі їхніх батьків (одного з них);

♦              центр розвитку дитини — для дітей, які здо­бувають дошкільну освіту в інших суб'єктів освітньої діяльності або в сім'ї за окремими парціальними програмами, для надання їм окремих психолого-педагогічних та корекцій- но-розвивальних послуг.

ЗДО може поєднувати різні типи організації освітньої діяльності, утворюючи для цього окре­мі структурні підрозділи та/або групи.

Важливо, що ліквідація комунального закла­ду дошкільної освіти у сільській місцевості тепер допускається лише після громадського обгово­рення проекту відповідного рішення засновника.

Реорганізація і ліквідація комунальних спеці­альних дитячих садків, спеціальних груп у спеці­альних ЗЗСО допускаються лише після погоджен­ня з МОН України.

Права, які гарантує Закон

1. Право на дошкільну освіту гарантується не­залежно від статі, раси, кольору шкіри, стану здоров'я, наявності інвалідності, ООП, грома­дянства, національності, релігійних чи інших переконань, місця проживання, мови спілку­вання, походження, сімейного, соціального та майнового стану, інших обставин та ознак.

2. Передбачено безоплатне здобуття дошкіль­ної освіти в державних та комунальних закла­дах освіти з можливістю перебування в них за запитом батьків до 11 годин на день.

3. Заборонено всі форми дискримінації (зокре­ма на підставі надання чи ненадання батька­ми благодійної допомоги ЗДО).

4. Кожна дитина має право на здобуття до­шкільної освіти в найбільш доступному і на­ближеному до місця її проживання комунальному закладі освіти. Але це не обмежує права батьків дитини обрати інший заклад.

5. Діти з ООП мають право на здобуття дошкіль­ної освіти відповідно до індивідуальної про­грами розвитку та з урахуванням їхніх інди­відуальних потреб і можливостей.

6. Дітям, які належать до корінних народів або національних меншин (спільнот) України, га­рантується і забезпечується право вивчати мову відповідного корінного народу або наці­ональної меншини (спільноти) України в дер­жавних, комунальних і корпоративних ЗДО або через національні культурні товариства.

7. Дітям із порушеннями слуху забезпечується право на здобуття дошкільної освіти україн­ською жестовою мовою.

8. Діти, зокрема діти з ООП, можуть здобувати дошкільну освіту за вибором їхніх батьків:

–  у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування та форми власності;

– у дошкільних підрозділах юридичних осіб, зокрема закладів освіти;

– у сім'ї — за сімейною (домашньою) фор­мою здобуття дошкільної освіти;

– за допомогою фізичних осіб — підприєм­ців, які провадять освітню діяльність у сфе­рі дошкільної освіти.

9. Діти дошкільного віку, які перебувають на стаціонарному лікуванні або яким надаєть­ся реабілітаційна допомога в закладах охо­рони здоров'я, мають право на отримання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти (на сьогодні це Школа супергероїв).

10. Кожному вихованцю в ЗДО гарантуються без­пека, психолого-педагогічний супровід, а та­кож, у разі потреби, домедична допомога.

11.  Дитина з особливими освітніми потребами має право на здобуття дошкільної освіти за допомогою асистента такої дитини.

12. За кошти засновника відповідного ЗДО (тобто безкоштовно для батьків дітей) здійснюється харчування в державних і комунальних ЗДО дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з ООП, дітей з інвалідністю, дітей із сімей, які отримують допомогу відпо¬відно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", дітей із числа осіб, визначених статтями 10 і 10’ Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дітей із сімей, сукупний дохід яких на кожного члена сім'ї за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

13.  Захисні споруди цивільного захисту, що перебувають на балансі та / або території ЗДО, використовуються для захисту виключно учасників освітнього процесу.

                                Організація освітнього процесу

     Відповідно до Закону освітній процес має організовуватись у безпечному, здоровому та інклюзивному чи спеціальному освітньому середовищі, здійснюватись з урахуванням вікових особливостей, фізичного, психічного та інтелектуального розвитку дітей, їхніх особливих освітніх потреб.

    Освітній процес має ґрунтуватися на культурних цінностях українського народу, інших цінностях і принципах, визначених законодавством України, та спрямовуватися на формування у вихованців суспільних цінностей, зокрема чесності, справедливості, патріотизму, гуманізму, милосердя, толерантності, поваги до честі та гідності людини і результатів її праці, здорового способу життя та екологічної поведінки, цінностей постійного пізнання і розвитку.

    Єдність розвитку, виховання і навчання вихованців має забезпечуватись спільними зусиллями всіх учасників освітнього процесу, як педагогів, так і батьків. Дошкільний заклад організовує та здійснює освітній процес за освітніми та парціальними програмами,з атвердженими в установленому порядку та схваленими педрадою.

   Батьки, які обрали для своїх дітей сімейну (домашню) форму здобуття освіти, самостійно обирають освітні та парціальні програми, навчально-методичне та інше ресурсне забезпечення їх реалізації.

  Для забезпечення підтримки дітей в освітньому процесі, здійснення психолого-педагогічного супроводу, включно з організацією та проведенням корекційно-розвивальних занять з дітьми з ООП, у ЗДО передбачено облаштування ресурсних, сенсорних кімнат або осередків.

КЛЮЧОВІ ЗАВДАННЯ НА 2024/2025 НАВЧАЛЬНИЙ РІК

Насамперед, звісно, на нас чекає імплемента­ція нового Закону України "Про дошкільну осві­ту", яка передбачає розроблення нормативно-правових актів, передбачених цим Законом. Також заплановано реалізацію таких завдань:

♦              розширення мережі закладів дошкільної осві­ти, які працюватимуть в очному форматі;

♦              реконструкцію та будівництво укриттів, бом­босховищ у ЗДО;

♦              упровадження нових форм організації до­шкільної освіти (дитячий садок на коле­сах, дистанційна освіта та змішаний формат, онлайн-садок, педагогічний патронат, кон­сультативні пункти, сімейні дитсадки тощо);

♦              створення безпечного, сучасного та інклюзив­ного освітнього простору для всіх дітей;

♦              психологічну підтримку всіх учасників освіт­нього процесу в ЗДО;

♦              підвищення статусу та надання соціальних га­рантій педагогічним працівникам дошкілля;

♦              підвищення кваліфікації та сприяння профе­сійному зростанню педагогів ЗДО.

    Серед першочергових завдань, які сьогодні стоять перед педагогами: удосконалення вмін­ня користуватися сучасними освітніми технологі­ями; організація роботи з дітьми та мотивування батьків до співпраці з використанням як передо­вого світового досвіду, так і надбань української дошкільної освіти з її колоритом і традиціями; за­безпечення психологічної підтримки дітей.

      Дошкільна освіта є невід'ємним складником системи освіти в Україні, фундаментом, на якому буде побудовано всю наступну освіту її громадян упродовж життя. Однак найголовнішим завданням залишається збереження життя та здоров'я дітей, забезпечення їх розвитку і благо­получчя в ЗДО в умовах надзвичайних ситуацій.

Ознайомлення дітей дошкільного віку з основами безпеки життєдіяльності

 

       Сьогодення актуалізує значення реалізації цього напряму фізкультурно-оздоровчої роботи в закладі дошкільної освіти.  Змістовий та організацій­но-методичний аспекти такої роботи передбача­ють прищеплення дітям навичок безпечної по­ведінки як у процесі виконання фізичних вправ, так і у спеціально організованій освітній діяль­ності.

     Дитина дошкільного віку з огляду на свої пси­хофізіологічні особливості не здатна самостій­но визначити міру небезпеки, тому на дорос­лих, які перебувають поруч, покладена місія її захисту. Визначено два основні напрями освітньої роботи з безпеки життєдіяль­ності: створення безпечних умов для розвитку здорової особистості та цілеспрямована робо­та з формування доступних дітям навичок без­печної поведінки.

     Орієнтирами в плануванні освітньої роботи у дошкільному закладі відповідно визначених напрямів  є види безпеки.

    Фізична безпека передбачає дотримання дити­ною правил поведінки на вулиці та в природі, на воді, в побуті, з тваринами, птахами та небезпеч­ними рослинами.

   Психологічна безпека орієнтована на збереження стабільності самопочуття і повсякденного життя дитини, задо­волення її особистісних потреб, за­безпечення емоційного комфорту, впевненості у благополуччі, відчуття захищеності, відсутності загроз.

   Соціальна безпека передбачає сформованість у дитини навичок налаго­дження взаємодії з дорослими та одно­літками, нормалізації спілкування задля запобігання виникненню конфліктів, образ, приниження, насилля тощо.

   У сучасних умовах важливо переосми­слити зміст та способи формування в дітей навичок безпечної поведін­ки. Новим і нетиповим для дітей до­шкільного віку є необхідність засво­єння знань про мінну безпеку, дії під час повітряних тривог, поведін­ки в укритті тощо.

Етапи формування навичок безпечної поведінки

1. Підготовчий етап полягає в отриманні та частковому узагальненні вражень про мож­ливі варіанти небезпечних ситуацій. На цьо­му етапі переважатимуть такі форми і методи роботи, як екскурсії, спостереження, цільові прогулянки (якщо в місцевості проживання дітей дозволено відвідування зелених зон), читання творів художньої літератури, розгля­дання ілюстрацій, перегляд контенту медіа-ресурсів, мультфільмів тощо.

2. Основний етап спрямований на формуван­ня елементарних уявлень та вироблення на­вичок безпечної поведінки. Дієвим на цьо­му етапі буде застосування різних видів ігор, зміст та дії яких орієнтовані на засвоєння дітьми елементів безпеки життєдіяльності, бесід, складання описових та творчих розпо­відей, розучування вправ, віршів, виконання трудових доручень тощо.

3. Практичний етап дає змогу закріпити набу­ті дітьми знання та навички в повсякденні. Ефективним є моделювання навчально-ігро­вих ситуацій, у яких діти мають можливість продемонструвати навички безпечної по­ведінки. Цьому допоможе розв'язання про­блемних ситуацій, творчих завдань, ство­рення образів за допомогою різних засобів, пошуково-дослідницька діяльність.

      Дорослі мають усвідомлювати, що різноманітні заходи є складниками процесу допомоги дитині у становленні її суб’єктивності, самоствердженні, фізичному, інтелектуальному, емоційно-вольовому розвитку. У реалізації цього завдання важлива солідарна відповідальність батьків і вихователів, яка ґрунтується на засадах партнерської взаємодії.

      Отже, плануючи зміст роботи в закладі дошкільної освіти, слід розглядати її як цілісну систему виховних впливів на дітей, що охоплює всі компоненти освітнього процесу. Педагоги мають повсякчас дбати про дотримання умов здоров’язбереження і усвідомлювати, що заходи зі збереження життя і здоров’я повинні пронизувати всі види діяльності в закладі дошкільної освіти та вдома.

Як говорити з дітьми про інвалідність?

      Внаслідок війни на вулицях міст усе частіше можна зустріти людину на кріслі колісному, з протезом, із пов’язкою на оці, зі шрамами на обличчі або тілі. Такі зустрічі, поза сумнівом, збу­джують цікавість дітей, спричиняють страх, три­вожність чи несприйняття. Від реакції дорослих на поведінку дитини в таких випадках залежить те, як вона поводитиметься і як ставитиметься до людей з інвалідністю надалі.

    Діти завжди потребують дорослого, якому во­ни можуть довіряти, який вислухає їх, дасть від­повіді на запитання, що їх хвилюють, серйозно поставиться до їхніх почуттів і просто буде по­руч. А отже, спантеличена і вражена дитина не­одмінно прийде до дорослого із запитаннями. Тож як  реагувати на запитання малечі про інвалідність? Доречними стануть  кілька порад.

♦              Під час такої розмови будьте щирими, зва­жайте на вік та стан дитини. За потреби до­поможіть їй висловити свої почуття й емоції. По змозі використовуйте прості слова та фра­зи. Будьте готові до уточнювальних запитань.

♦              Ви можете не мати готової відповіді на запи­тання малюка — це нормально. Будьте чесними з дитиною, пообіцяйте, що поміркуєте над поставленим запитанням і, знайшовши відпо­відь, повернетесь до розмови.

♦              Головне правило в такій розмові — насампе­ред говорити про людину, а не про її діагноз, стан здоров’я чи його порушення. Людина, її особистість, характер, інтереси набагато важ­ливіші, ніж її діагноз. Запам’ятайте «правило прийменника з»: говоріть «людина з інвалід­ністю», а не «інвалід», «дитина з аутизмом», а не «аутист». Говорячи про інвалідність, краще не вживати слова «хвороба», «хворий», адже, спи­раючись на власний досвід, діти сприймають хворобу як тимчасове явище, що має початок і кінець.

♦              Звертаючись до дорослого із запитанням, дити­на не сподівається отримати вичерпне наукове пояснення явища, яке її схвилювало і вразило. Не намагайтеся пояснити причини інваліднос­ті (ви можете їх не знати). Буде достатньо ко­роткої відповіді: «Таке буває. Так трапилося, що в цієї людини є інвалідність». Головне, що ди­тина має винести з вашої розмови, — базові принципи толерантності, найважливіший із яких — прийняття факту, що всі люди різні й кожен по-своєму особливий, а отже, дізнава-

тися про особливості інших людей і враховува­ти їх у спілкуванні — важливо і... цікаво.

♦              Не заважайте дитині спілкуватися і товаришувати з дітьми з інва­лідністю. Постарайтеся сфор­мувати в неї розуміння, що відмінності — не завада для спілкування й друж­би, а навпаки — можли­вість дізнатися щось нове. Акцентуйте увагу на тих речах, які об’єднують дітей. Поясніть, що діти з інвалід­ністю граються в ті самі ігри, що й діти без неї. Так само за­хоплюються лего і футболом, бавлять ляльок або «залипають» у гаджетах. Просто через інвалідність їм може бути важче робити деякі речі або це займає більше часу.

♦              Аби дитина не опинилася в незручному ста­новищі або не злякалася в момент зустрічі з людиною, що має інвалідність, допоможіть їй більше дізнатися про цю людину та про речі, які полегшують їй життя. Заздалегідь поговоріть із дитиною про крісла колісні, пан­дуси, слухові апарати, жестову мову, шрифт Брайля, тростини, собак-поводирів тощо.

♦              Під час першої зустрічі дитину можуть збен­тежити деякі прояви інвалідності, наприклад, сильні емоції чи дивні звуки. Варто заспокої­ти малечу і без зайвого драматизму пояснити, що відбувається. Варто пам’ятати, що діти за­вжди спостерігають за діями дорослого, наслі­дують і копіюють їх. Саме тому вкрай важливо на власному прикладі демонструвати толе­рантну модель поведінки щодо людей з інва­лідністю. Тож ваш спокій і готовність допомог­ти стане для дитини найкращим зразком дій.

♦              Важливо донести до малечі думку, що рів­не ставлення до людей базується насампе­ред на повазі, а не на страху чи жалощах. Ми повинні відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, ма­ленькою та безпорадною і в наших очах, і в очах оточення. Підтримка ж — це спілкуван­ня на рівних, яке не принижує. Головне прави­ло спілкування — бути щирими. Це допоможе знайти потрібні слова і порозумітися.

♦              Насамкінець переконайтеся, що дитина отри­мала відповіді на всі свої запитання. Запевніть її, що вона завжди може до вас звернутися в разі виникнення нових.

    Тож як говорити з дітьми на важливі теми не­вимушено? Як пояснити, що «інший» не означає «гірший»? Як навчити дітей не засуджу­вати інших, знаходити спільну мову, сприймати людей такими, якими вони є, і поважати права кож­ного?

      Один зі способів — спіль­ний перегляд та обговорення тематичних мультфільмів, ко­жен з яких утверджує глибоку гуманістичну ідею, або читан­ня художньої літератури та ор­ганізація за змістом прочитаних книжок відповідної освітньої ді­яльності.

Перегляньте разом з дітьми:

♦              «Мій братик з Місяця» (Франція, 2007).

♦              «Тамара» (США, 2013).

♦              «Секрет Маела» (Франція, 2014).

♦              «Поза зором» (Тайвань, 2010).

♦              «Мотузки» (Іспанія, 2014).

♦              «Каструлька Анатоля» (Франція, 2014).

♦              «Подарунок» (Німеччина, 2015).

♦              «Скарлетт» (США, 2016).

Почитайте разом з дітьми:

♦              Оксана Драчковська «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама».

♦              Оксана Драчковська «Зайчик-нестрибайчик подорожує».

♦              Надія Степула «Петрик і фонтани».

♦              Юлія Аронова «Який такий».

♦              Таня Стус «Рідні люди».

♦              Анастасія Степула «Світ без меж».

      Пам’ятаймо, що інвалідність — це виклик, і не тільки для людей, що її мають. Насамперед це виклик для нас. І ми маємо гідно прийняти його, зробити все задля того, щоб наші діти усвідоми­ли: інший не  гірший! Тоді замість страху, жалощів та ніяковості вони відчуватимуть щирий інтерес та повагу до людей із будь-якими особливостя­ми і замість уникати їх надаватимуть підтримку, відкриваючись для спілкування, яке, поза сумні­вом, збагатить їх духовно і подарує радість усім учасникам. Це допоможе малечі стати кращими версіями себе, зробить їхнє життя цікавішим, ба­гатшим і яскравішим, а світ загалом — більш гу­манним і теплим для всіх та кожного, незалежно від особливостей, що нас відрізняють.