ЗНАЧЕННЯ СІМ’Ї У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

       Дошкільне дитинство -  унікальний, неповторний час розвитку всіх основних психічних процесів. Протягом цього періоду відбувається не лише елементарне становлення, а й інтенсивний розвиток активного, свідомого ставлення дитини до дійсності, вони диференціюють поняття “хочу – можу – маю”, складаються загальна та конкретна самооцінки, формуються елементи вольової регуляції поведінки та діяльності, виникає потреба відчути свою причетність до навколишнього життя. Водночас лише цьому періоду властива особлива пластичність – здатність змінюватися під впливом зовнішніх сприятливих чинників. Багато з притаманних дошкільному дитинству негативних проявів (упертість, егоїзм, вередування, афективні сплески тощо) безслідно зникають за умов адекватних дитячо-батьківських стосунків. Від близьких дорослих залежить, як і наскільки успішно дитина пройде основні стадії свого особистісного розвитку. Головним соціальним фактором, що впливає на становлення особистості, є родина.  Саме в родині встановлюються перші зв’язки людини  зі світом, утверджується довіра до нього, розкриваються здібності особистості. Сім’я формує певний спосіб життя, свою мікроструктуру, впливаючи таким чином на потреби, соціальну активність, психічний стан особистості.

        Один із важливих чинників, що мотивують роз­виток дитини в дошкільні роки є бажання наслі­дувати старших, прагнення подорослішати. Тож наслідування, насамперед близьких людей, і є основним механізмом учіння в цей період і саме  внутрішня взаємодія дитини і батьків  є чи не найбіль­шим стимулом її саморозвитку. Завдяки цій взаємодії і породжуваній нею внутрішній роботі малюк поступово стає вихователем самого себе.
        Дитина народжується потенційно доброю, потребує захищеності, тепла, любові. Ці по­треби пробуджуються й розкриваються в спіл­куванні в умовах безмежної батьківської лю­бові. Батьки вводять дитину у світ своєю любов'ю. Через стосунки з ними, пройняті ласкою й ніжністю, дитина усвідомлює свою за­хищеність, упевнюється, що її люблять, дбають про неї. Водночас, психологічний супровід розвитку дитини корисний і для батьків. Дії ді­тей у відповідь на любов тата й мами поглиблю­ють у дорослих усвідомлення власної значущості й відповідальності за малюка. У такій атмосфері родинно-батьківської любові в дітей формується і поступово збагачується гама позитивних пере­живань, ставлень до близьких людей. Вони впер­ше усвідомлюють сенс добротворчості.

        На жаль, дорослі  приділяють  недостатню ува­гу цьому етапу дозрівання особистості, недо­оцінють його значення для створення ґрунту, в який засівають зерна духовного зростан­ня. Для переосмислення своєї ролі у світі, по­ряд зі своєю дитиною, батькам варто уваж­ніше придивитися до маляти, щоб побачити, наскільки воно прихильне до них, як вбирає в себе прояви батьківської любові, перетворюючи її на власні досягнення. Так вони починають помічати, що внутрішній світ дитини багатий на несподіванки, парадокси, таємниці, й упевню­ються, що варто вчитися у дітей безпосеред­ності, щирості, емоційності, правдивості.

    Цільові спостереження, індивідуальні бесіди, анкетне обстеження дають підстави для висновку, що більшість батьків зовсім не замислюються над тим, які цінності вони прищеплюють своїм малятам у період дошкільного дитинства, які образи добра і зла крок за кроком формують у неї своїми вчинками. Здебільшого дорослі не дослухаються до оцінки дітьми ситуацій жорстокості,  брехні, шахрайства, що демонструються у фільмах та комп’ютерних іграх, в яких ці ситуації рідко засуджуються,а часом навіть презентуються як вдалі шляхи досягнення мети. На думку батьків, дошкільник не здатен по-справжньому осмислити реалії життя, тому ці факти, мовляв, не осідають в пам’яті їхніх синів та доньок,  не впливають на становлення дитини як особистості. Але усіх жахають ситуації, коли маленькі діти стають легкою здобиччю злочинців, або ще гірше — коли насильство чинять самі діти. А пер­винні причини таких поведінкових відхилень слід шукати саме в родинному вихованні, адже у ньо­му мають закладатися основи ціннісних орієнта­цій, зокрема й морально-етичних.

  Виховний вплив сім'ї первинний. Процес вихо­вання в ній значно природніший, ніж у дошкіль­ному закладі: тут дитина має більшу можливість бути суб'єктом діяльності, ніж у колективі дитсад­ка. Тож щоб побудувати повноцінний виховний процес у дошкільному закладі, педагоги мають змінити свою позицію стосовно сім'ї — бачи­ти в ній найголовнішого партнера.

    Дитинство — особливий світ, у якому малюк живе своїми уявленнями про добро і зло, честь і гідність. У нього виробляються власні критерії краси, що є осно­вою людяності. Такі уявлення ви­никають і закріплюються на основі відповідних уявлень батьків, крізь призму яких дитина дивиться на світ. Саме взаємини з батьками формують у душі дитини ідеал, з яким вона зіставляє свої дум­ки, вчинки. Але так буває лише за умови, що батьки протягом всього життя стають най­ближчими друзями, однодумцями й партнерами своїх дітей. У щоденному жи­вому, безпосередньому емоційно насиченому спілкуванні з дитиною близький дорослий є свідком того, як і які думки, почуття і прагнення народжуються в малюка.

Тож у  роки дошкільного дитинства виникають най­кращі умови для духовного спілкування бать­ків з дитиною, пронизаного їхньою безмежною любов'ю. Таких стосунків уже не буде в жо­ден інший період життя особистості. Саме у ці перші роки й формується емоційна культура дитини. Емоційні взаємини між близькими до­рослими і дитиною, розуміння внутрішнього світу малюка, емпатійне ставлення — головний засіб і неодмінна умова повноцінного духовного розвит­ку особистості.

 Малюкові потрібен не просто дорослий, а саме значущий для нього, такий, що любить його. Не забороняє, не обмежує, а дає свободу; не бореться з негативними проявами поведін­ки дитини, а заохочує позитивні; не пригнічує, а запитує, радить і радиться, поділяє з нею й радість, і прикрощі.

 Схильність чинити добро чи зло не притаман­на дитині від природи — вона виробляється в процесі життя. Це — основа людської культури  і закладається  від народження, формуючись протягом перших семи років дитинства. У вихованні переважає важ­ливий принцип - дорослий має робити акцент на проявах добра. Та важливіши­ми за слова є справи, адже лише сприймаючи і спостерігаючи реальні прояви добра , дитина набуває здатність сама творити добро.

     Традиційними і звичними є поради виховувати дітей на позитивних прикладах, оберігати їх від споглядання горя, неприємних подій тощо. Але це не означає, що маля має бути лише спожива­чем добра. Слід учити його бачити прояви доб­ра у житті й виробляти відповідне ставлення до нього. Саме вчити і виробляти. Учити дивити­ся і помічати добро в буденному, викликати по­зитивні реакції на добрі вчинки й прищеплювати звичку робити щось добре для рідних, друзів, знайомих і незнайомих людей.

 Не варто сподіватися, що дитина сама засво­їть основи добра, якщо живе у культурній сім'ї. Цією здатністю від природи наділені лише оди­ниці, більшості дітей потрібна емоційна наука, яку забезпечує  родина, де дітей навчають шанувати, любити не на словах, а здійснюючи конкретні вчинки.

  Важливо виробити в дитини навички розпіз­навання та регулювання своїх емоцій, насампе­ред негативних. Надто рідко агресивна дитина визнає власну агресивність, не здатна адекватно оцінювати ані свій стан, ані стан тих, хто її ото­чує, адже емоційний досвід малюків доволі бід­ний. Тож такі вміння у дітей батькам слід спеціально розвивати. Доречні розмови про те, що в тих чи інших обставинах відчуває дитина, інші учасни­ки подій. Приводом для таких бесід мають бути різноманітні ситуації, в які потрапляє дитина, спілкуючись з рідними у колі сім'ї, з однолітка­ми в дитячому садку чи на прогулянці. Корис­но аналізувати ситуації, описані в літературних творах і взяті з реального життя. Головне — давати дитині можливість вільно висловлювати свою оцінку, своє ставлення, розуміння. Не варто поспішати з власними оцін­ними судженнями з приводу почутого від дити­ни. Краще спонукати її до самостійних висновків. Свою ж думку слід висловлювати чітко, зрозумі­ло, пояснюючи її. Важливо навчити дитину за­мислюватися над власним внутрішнім станом у певні моменти, розуміти причини його виникнен­ня та наслідки, спокійно описувати свої почуття, добирати потрібні визначення, синоніми. Так по­ступово дитина навчається розуміти емоційний стан інших людей, співвідносити його з певною ситуацією. Цей досвід і має стати основою для вироблення вміння регулювати свою поведінку.

  Поза сумнівом, найкращі умови для формуван­ня спрямованої на утвердження добра ціннісної орієнтації у сімейному колі створюють щоденні гуманні стосунки між членами родини. Дитяча душа сповнюється чуйності до інших і легко за­своює уміння жити серед людей. А зло легко утверджується саме, до­сить лише байдуже ставитися до дитячих турбот, вчасно не показати приклади добрих вчинків.

    Отже, осмислена соціальна поведінка закріп­люється у дитини лише тоді, коли вона навчаєть­ся ставити себе на місце іншого, коли свобода її поведінки стає усвідомленим вибором. Вона про­являється в ініціативній діяльності малюка, який самостійно обирає шляхи й способи досягнення мети, а  умова виховання вільної поведінки — розвивальне  спілкування, на­сичене любов'ю, розумінням, терпимістю у різних видах партнерської діяльності.