Вимоги до особистих та професійних якостей вихователя сучасного закладу дошкільної освіти

                                         Особисті якості вихователя

         Гуманізація і демократизація всіх сфер суспільного життя, і перш за все системи народної освіти, зумовили посилення соціальних функцій педагога.

        Вихователь – це покликання. Професія складна і одночасно цікава. Вихователь – це людина, яка плекає душу дитини, зрощує паростки добра, намагається зрозуміти кожного вихованця і вчасно прийти на допомогу.

       К. Д. Ушинський був переконаний, що «у вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості».

       Педагог, в тому числі і молодий фахівець, тільки-но закінчив коледж, вуз, виступає як цілісна особистість з особливим складом розуму, індивідуальними особливостями темпераменту, певним стилем поведінки. Але сам зміст педагогічної діяльності висуває до нього низку специфічних вимог, що змушують розвивати певні особистісні якості як професійно значущі і обов'язкові. Ці якості, реалізуючись в діяльності вихователя і забезпечуючи її успішність, набувають специфічне професійне забарвлення. З одного боку, вони необхідні для реалізації функцій педагога, а з іншого – реалізація функцій тренує і розвиває професійно необхідні якості.

       Узагальненою властивістю особистості педагога є професійна спрямованість. Це комплекс психологічних установок на роботу з дітьми, професійно орієнтованих мотивів і здібностей, професійних інтересів і особистісних якостей, а також професійна самосвідомість. Професійна спрямованість характеризується певним відношенням до суспільства, природи, навколишніх  людей, ставленням до педагогічної праці, стилем педагогічного спілкування. Ядром такої спрямованості є ставлення до дітей, любов та інтерес до них. «Любіть дитину. Якщо хочете розвинути в собі Божий дар педагога, – любіть дитину! » – таку заповідь професійної діяльності запропонував засвоїти майбутнім педагогам Ш. О. Амонашвілі.

       У роботі з дітьми раннього й дошкільного віку любов, чуйність особливо необхідні, оскільки вихователь замінює вихованцям мати в її відсутність, а отже – повинен і вести себе по-материнськи, не економлячи на увагу, добре слово, ласку, теплоту, сердечність, на готовність прийти на допомогу, надати емоційну підтримку, тобто на дієвий прояв любові.

      Висока загальна і професійна культура, інтелігентність, моральна чистота, громадянська відповідальність в найбільшій мірі важливі для сучасного вихователя. Від нього вимагаються емоційна стійкість, спостережливість, творча уява, вимоглива доброта, душевна щедрість, справедливість, організованість і багато іншого. Одна з особливостей праці вихователя, працюючого з дітьми перших років життя, полягає у великому навантаженні на його психофізіологічний апарат. Тому до професійно значущих якостей вихователя дошкільного закладу відносяться працездатність, витривалість, спритність, врівноваженість.

        Вихователю важливо розвивати у собі здатність до розуміння внутрішнього світу вихованця, вміння «влізти в шкірку дитини». Психологи це якість називають емпатією (осягнення емоційних станів іншої людини у формі співпереживання, співчуття). У педагога емпатія виражається в емоційній чуйності до переживань дитини, в чуйності, доброзичливості, дбайливості, вірності своїм обіцянкам, тактовності. Вихователю, що працює з дітьми раннього віку, особливо важливо чуйно реагувати на найменші зміни в поведінці малюка, який ще не може висловлювати словами свої бажання, почуття.

        Педагогічний такт означає почуття міри, що виявляється в умінні тримати себе належним чином, дотримання правил пристойності. Оптимальне поєднання ласки і твердості, доброти і вимогливості, довіри і контролю, жарти і строгості, гнучкість поведінки і виховних впливів-такі конкретні прояви почуття міри в педагога. Тактовність педагога означає, що він зберігає особисту гідність, не обмежує самолюбство дітей, їх батьків, колег по роботі. Не знижуючи вимогливості до учасників виховного процесу, тактовний педагог проявляє по відношенню до них доброзичливість, теплоту, віру у їхні сили та можливості. Педагогічний такт відрізняється від безтактності природністю і простотою звернення, що не допускає фамільярності; іронією і гумором без насмішкуватості; вимогливістю без дріб'язкової прискіпливості; доброзичливістю без заласкування; наполегливістю без упертості; діловим тоном без дратівливості. Ознаками педагогічної безтактності є формальне ставлення до дітей, невитриманість, грубість, емоційна нестійкість.

       Педагогічна пильність проявляється у здатності вихователя фіксувати суттєве в розвитку дитини, передбачити перспективи, динаміку в становленні особистості кожного вихованця та дитячого колективу в цілому. Показниками педагогічної пильності слід вважати вміння вихователя бачити, слухати, відчувати дітей, розуміти їх психічний стан. Зіркий (пильний) педагог не перерве схвильоване висловлювання дитини репліками типу «Зрозуміло, все ясно!», Зрозуміє мотив дитячого питання «Ви боїтеся темряви (грози, щеплення і т.д.)?» як крик про допомогу, про емоційну підтримку. Навпаки, за зовнішніми ознаками в поведінці дитини педагог розуміє зміни в його настрої, вміє «читати» його емоції, перемикає з одного виду діяльності на інший, попереджаючи негативні форми поведінки.

       Педагогічний оптимізм ґрунтується на глибокій вірі вихователя в сили, можливості кожної дитини, в результативність освітньої роботи. Суть такого оптимізму сформульована в педагогічних заповідях Ш.А. Амонашвілі: «Вірте в дитину. Вірте в себе. Вірте в науку ». Педагогу, що любить дітей, властива налаштованість на сприйняття їх позитивних якостей і властивостей. Знаючи переваги і здібності кожного вихованця і створюючи умови для їхнього прояву, він сприяє розкриттю особистого потенціалу у дітей. Вихователь підбадьорює і заохочує дитину в його прагненні бути хорошим. Зіткнувшись з труднощами виховного процесу, він не опускає руки. Він знає, що виховання маленької дитини – тривалий процес, у якому бувають свої «припливи» і «відпливи», але запорука успіху – опора на позитивне в поведінці, діяльності, почуттях малюка. Педагог-оптиміст не може погано відгукуватися про дитину, скаржитися батькам, закликати їх «вжити заходів» і т. п. Педагогічний оптимізм проявляється у внутрішній енергії, в умінні захопити, надихнути, повести за собою, в почутті гумору, життєрадісності.

        Культура професійного спілкування передбачає організацію правильних взаємин у системах «педагог – дитина», «педагог – батьки», «дитина – дитина», «педагог – колеги», розуміння дітей і оточуючих, повагу до них, створення позитивного мікроклімату.

У молодого фахівця найбільші труднощі викликає спілкування з батьками. Для подолання цих труднощів важливий психологічний настрій педагога на співпрацю з сім'єю, усвідомлення необхідності знайти довіру батьків, розташувати їх до дошкільної установи увагою, теплом, доброзичливістю, дбайливістю по відношенню до дитини. Довіра батьків – перша «цеглинка» у завоюванні педагогом авторитету. Він буде міцніти в очах батьків, вихованців, колег по мірі того, як вони «відкриють» у педагога його високі моральні якості, культуру, ерудицію, інтелектуальну розвиненість, відданість професії. Мудрий педагог бореться за свій авторитет, дорожить ним, всіляко підтримує авторитет батьків, колег.

       Педагогічна рефлексія – це самоаналіз пророблених кроків, оцінка отриманих результатів, співвіднесення їх з поставленою метою. Педагог розмірковує над причинами успіхів і невдач, помилок і труднощів у вихованні та навчанні дітей, щоб внести зміни в подальшу діяльність, добитися кращих результатів. При цьому слід дотримуватися правила: причини невдач перш за все шукати в собі, не поспішати виправдати їх зовнішніми чинниками.

        У становленні професійних якостей дуже велика роль належить самовихованню. Якщо молодий педагог усвідомлює, що та чи інша якість  недостатньо розвинена, а прагнення до самовдосконалення в наявності, то робота над собою приведе до успіху. Допомогою та підтримкою стануть психолого-педагогічні, методичні знання, звернення до досвідчених колег, тренінги та вправи.

                                   Педагогічні уміння вихователя

        Діяльність педагога дошкільного закладу багатогранна за своїми функціями та змістом. Вона передбачає вміння оволодіння педагогом різноманітними професійними вміннями. Умовно ці вміння поділяються на гностичні, конструктивні, комунікативні, організаторські та спеціальні

(Є. А. Панько).

       Гностичні уміння (від грец. Гносис – знання) – це вміння, з допомогою яких педагог вивчає дитину (його вікові, індивідуальні особливості, особистісні якості, взаємини з однолітками, дорослими, ступінь емоційного благополуччя та ін.), колектив в цілому (етапи становлення , «актив» групи, зачатки громадської думки). Вивчення дитини – основа розуміння його внутрішнього світу. Воно дає педагогові можливість пояснити причини поведінки, побачити шляхи удосконалення виховання, навчання. Об'єктом вивчення повинна бути і сім'я. Педагогу необхідно знати виховні можливості сім'ї: ставлення до виховання дитини, міру участі обох батьків, інших членів сім'ї; особливості сімейного мікроклімату та ін.

        Багато цінного в пізнанні дітей, їх сімей педагогу дають цілеспрямовані спостереження, бесіди, розповіді батьків, дітей (про режим дня, про домашню працю, про читання книг тощо), відвідування сім'ї, спільні свята, трудова діяльність дітей, педагогів та батьків. В окремих випадках організується спеціальна експериментальна робота з метою виявлення    будь-яких особливостей у розвитку дітей (вивчення уявлень дітей про Батьківщину, рівня сформованості культурно-гігієнічних навичок та ін.)

        Конструктивні уміння необхідні вихователю для проектування педагогічного процесу, виховання дітей з урахуванням перспектив освітньої роботи. Для цього потрібно модифікувати спільні цілі та завдання виховання стосовно до конкретної групи дітей і до кожного вихованця з урахуванням особливостей його розвитку. Педагог зауважує «паростки» нового у розвитку дитини, колективу і відповідно до цього організує подальшу роботу. У міру оволодіння дітьми тими чи іншими вміннями педагог вносить в їх діяльність зміни й ускладнення. Він проектує матеріальне оснащення освітнього процесу (використання іграшок, саморобка обладнання для занять, праці; вирощування розсади, пересадка кімнатних рослин; організація виставок художньої творчості дітей та їх батьків та ін.) Конструктивні вміння втілюються у плануванні роботи, у складанні конспектів занять, сценаріїв свят і т. п.

         Комунікативні уміння виявляються при встановленні педагогічно доцільних взаємин з окремими дітьми і з усією групою, з батьками вихованців, з колегами по роботі, з адміністрацією дошкільного закладу. Вони також виявляються у встановленні педагогом швидкого контакту з різними людьми в різних ситуаціях, знаходженні спільної з ними мови. Ці вміння допомагають вихователю розташувати до себе, викликати співпереживання, що важливо для об'єднання дітей, колективу батьків, педагогічного колективу.

         Організаторські уміння педагога поширюються як на його власну діяльність, так і на діяльність вихованців, батьків, колег. Організаторські уміння, навіть добре сформовані, не дадуть бажаного результату, якщо педагог не вміє захопити дітей і дорослих, заразити їх своєю енергією.

         Спеціальні уміння педагога – це вміння співати, танцювати, виразно розповідати, читати вірші, шити, в'язати, вирощувати рослини, майструвати іграшки та ін. Чим більше таких спеціальних умінь в арсеналі педагога, тим цікавіше і змістовніше життя дітей у дошкільному закладі. Педагог, багато вміє, викликає захоплення і гордість вихованців. Вони хочуть наслідувати його, прагнуть більше навчитися. У низці спеціальних умінь у педагога обов'язково є улюблене заняття (наприклад, орігамі), в якому найбільшою мірою проявляються творчість, захопленість.