Програма з переддипломної практики

для виконання здобувачами освіти

 групи  Д-21 спеціальності 012 Дошкільна освіта

на період з 13 квітня по 10 травня 2022 року

 (дистанційна форма)

 

1. Характеристика (для працюючих).
2. Звіт про проходження переддипломної практики.
3. Конспекти занять з різних розділів програми на теми відповідно періоду проходження практики: художня література, розвиток мовлення, ознайомлення з навколишнім, ознайомлення з природою, трудова діяльність, народознавство, аплікація, ліплення, малювання, фізичне виховання, математика, музичне виховання (по 1 заняттю, всього 12 занять).
4. Комплекси ранкової гімнастики та гімнастики після денного сну (по 1 комплексу).
5. Сценарій свята, ранку або розваги (на тему відповідно періоду проходження практики).
6. Матеріали по роботі з батьками (консультації, батьківські збори).
7. Папка-пересувка або санітарний бюлетень (оформлені за вимогами).
8. Зразки демонстраційного матеріалу (10 шт.) та роздаткового матеріалу (5 конвертів по 10 шт. в кожному).
9. Дидактична і рухлива гра (оформлені за вимогами).

                                                                                 

Весь матеріал по переддипломній практиці можна друкувати або писати від руки (за власним вибором), зібрати в папку і надіслати своєму методисту на перевірку до 05.05. Коли у вас з’явиться можливість бути в коледжі, папку представити своєму методисту в роздрукованому вигляді.

Розподіл по підгрупам на переддипломну практику залишився такий, який був під час основної практики.

 

                                     ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ РОДИНИ

                                                        ( Практичні поради ) 

       Турбота про здоров'я і розвиток дитини починається насамперед із організації здорового способу життя в родині.

      Здоровий спосіб життя – це й сприятливий емоційний клімат у родині, дружнє, доброзичливе ставлення батьків одне до одного і до дитини, і правильно організоване раціональне харчування, і культивування рухли¬вих вправ, ігор на повітрі, і достатня трудова активність, і, звичайно ж, зразкова поведінка дорослих, їхнє негативне ставлення до алкоголю і  тютюнопаління.

      Весь побут і уклад родини має велике значення для нормального розвитку дитини. Негативно впливають на нервову систему і на особистість дітей розбіжності в питаннях виховання між дорослими. Також на формуванні особистості дитини деструктивно позначаються не тільки зайва ласка і по¬такання примхам, а й надмірна суворість, постійні заборони у задоволенні будь-яких бажань і потреб.

       Правильно організований режим дня вдома забезпечує урівноважений, бадьорий стан дитини, убезпечує нервову систему від перевтомлення, створює сприятливі умови для фізичного і психічного розвитку малюка. При недотриманні режиму можна спостерігати відхилення в поведінці, примхливість, різкі підвищення і зниження збудливості, поганий сон, відсут¬ність апетиту тощо.

РОЛЬ РОДИНИ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ

      Звичаї життя в родині, стосунки між дорослими, вся обстановка суттє¬во впливають на дітей. 

       Виховання – це щогодинне і щохвилинне заняття, у якому беруть участь в основному дві особи: батько і мати. Разом вони несуть відповідальність за те, якою виросте їхня дитина.

     Дві умови вже із самого раннього віку необхідні для того, щоб енергія дитини та її нервова система зміцнювалися: спокійна життєрадісність і по¬чуття впевненості. Ці умови залежать від характеру впливу найближчого оточення і соціального середовища.

Виховувати вашу дитину будуть і ваш будинок – нехай скромно обставле-ний, але акуратний і чистий; і яскрава чашка, з якої маля п'є молоко; і ваше доброзичливе ставлення до його бабусі й дідуся – ваших батьків. Але ос¬новою будь-якої системи виховання повинна бути любов.

Повага до дитини в родині, батьківське тепло і доброзичливість виховують у неї відвертість, ніжність і вдячність.

Повага до дитини виявляється в довірі до її можливостей (я сам!), її від-носній незалежності від дорослих, її прав на самостійне життя (наприклад, у різноманітних іграх разом із товаришами), у визнанні її людської гідності.

Саме в родині починають формуватися ті якості, почуття, звички і навички суспільної поведінки, від яких залежить, якою виросте людина: буде вона боязкою, безвладною, озлобленою чи духовно багатою, фізично краси-вою, високоморальною і доброю.

ВИМОГИ ДОРОСЛИХ ДО ДИТИНИ

      Вимоги дорослих до дитини повинні бути доцільними, зрозумілими дитині й постій¬ними. Не рекомендується набридати нескінченними поясненнями, нага¬дуваннями, чому треба виконувати те чи інше правило, краще стежити і зміцнювати дитину в її правильних вчинках.

     З огляду на бажання дитини, треба все-таки поступово привчати її до вста¬новлених у родині правил. З перших років життя вона мусить засвоїти, що крім слова «хочу» є слова «треба», «не можна», «можна». Система-тично контрольовані, одностайно запропоновані дитині всіма членами ро-дини, такі правила виробляють звички культури поведінки. І привчати до цього слід спокійно, ласкаво, але водночас наполегливо і переконливо. 

      Не слід зловживати занадто частими заохоченнями за виконання правил поведінки, адже це може призвести до зниження батьківського автори¬тету. Позитивний приклад батьків – кращий спосіб виховання позитивних якостей дитини.

      Пам'ятайте, що саме в сімейному колі закладаються і починають розви¬ватися моральні й етичні якості дитини. Любов до людей, почуття дружби, турбота і повага до старших, прагнення допомагати слабшим і меншим, доброта, правдивість, чесність – усе це зароджується в родині.

ДИТЯЧИЙ КУТОЧОК У КВАРТИРІ

       Великого значення для правильного виховання дитини набуває умеблю¬вання квартири, що передбачає забезпечення певних умов для активної діяльності дитини. Якщо немає дитячої кімнати, то потрібно виділити хоча б дитячий куточок, де був би столик, стільці, квітка на вікні, шафа з поличками, на яких зберігалися б книжки, малюнки, олівці й альбом для малювання, іграшки. Коли дитина подорослішає, там можуть бути фар¬би, клей для аплікації, пластилін, настільні ігри, «будівельний» матеріал, кубики – словом, усе для ігрової та трудової діяльності. Усе повинно від¬повідати віку дитини.

       Наявність свого куточка виховує елементи самостійності. Дитина при-вчається підтримувати порядок, класти все на місце. Батькам слід не забувати про важливість похвали, варто зіставляти порядок у кімнаті й дитячому куточку. Дитина отримує позитивні емоції від сприйняття нав-колишньої чистоти, акуратності.

ЧИТАННЯ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ І БЕСІДИ ЗА ЗМІСТОМ ПРОЧИТАНОГО

      Книга не тільки джерело знань, а й засіб художнього виховання. Вона супутник людини протягом усього її життя. Привчайте свого малюка з дитинства любити і берегти книгу.

     Книги для дітей, як правило, яскраво ілюстровані. Розглядаючи разом із дитиною ілюстрації, не кваптесь. Ставлячи запитання, звертайте увагу на деталі, роз'яснюйте, який текст ілюструє цей малюнок. Нехай дитина при-гадує, звіряє. Усе це привчить уважно, осмислено розглядати те, що зоб-ражено на малюнку.

     Художня література збагачує життєвий досвід дитини. У ній розповідаєть¬ся про життя і діяльність людей: про їхню працю, взаємини, про подвиги героїв, про красу рідної природи, розкриваються характери і мотиви по¬ведінки. Усе це позначається на почуттях дитини, змушує її переживати, хвилюватися за долю персонажів – одним співчувати, інших засуджувати. Книга допомагає дитині пізнавати світ.

    Художні твори, які ви читали чи розповідали, істотно впливають на дитину, на формування особистості, залишають у її душі глибокий слід, вдячність за те, що ви ввели її у світ прекрасного.

РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

     Зв'язне мовлення дитини розвивається в постійному мовному спілкуванні. Дітям притаманна потреба поділитися своїми думками, переживаннями. Установлено, що увага дорослого до того, що розповідає в даний момент дитина, зацікавлення розмовою суттєво впливають на розвиток мовленнєвої активності.

     Знайомлячи дитину з навколишнім світом, розширюючи її світогляд, на¬вчаючи давати визначення одним словом (назви, дії), ви сприяєте форму¬ванню мислення і задоволенню потреби в мовному спілкуванні. Дитина прагне говорити так, щоб її розуміли і заохочували до цього.

     Дорослому, який спілкується з малям, у першу чергу батькам, слід враховувати, що всебічний розвиток мовлення є неодмінною передумо¬вою успішного навчання в школі, засвоєння грамоти.

ПРАЦЯ - ПРИРОДНА ФОРМА АКТИВНОСТІ ДИТИНИ

     Трудове виховання дошкільника – одна з необхідних складових всебіч-ного розвитку. Поступово дедалі більшого значення в його житті набуває трудова діяльність, витісняючи пріоритетність гри.

     Основним принципом трудового виховання дитини вже з молодшого віку має бути такий: не робити за неї те, що вона може зробити сама. При цьо¬му розвивається наполегливість, формуються важливі навички, збага¬чується мовлення. Дорослішим дітям необхідні самостійність, розумова і вольова активність.

     Самообслуговування – це початок трудового виховання дошкільника. Дитина 4-7 років уже вміє доглядати за собою, її необхідно вчити робити це добре. У п'ятирічному віці дитина має без нагадувань складати постіль, розстилати і застилати її, підтримувати в порядку свій костюм, взуття, зачіску.

     Однією з форм організації трудової діяльності дитини є доручення. За допомогою дорослих дитина може погодувати рибок в акваріумі, поли¬ти квіти, посадити цибулю, зібрати овочі. У дитини поступово виховується одна з найважливіших людських якостей – почуття обов'язку.

    Спостерігаючи за працею рідних, слухаючи розповіді про працю, маля повинне засвоїти, що всі люди працюють: будують будинки, роблять ма-шини, продають хліб, молоко в магазинах. Для емоційного сприйняття і більш глибокого осмислення слід читати дитині вірші, що спонукають її до праці.

ПОЧУТТЯ ТА ЕМОЦІЇ

    Слід пам'ятати, що у дітей дошкільного віку має місце незрілість нервової системи, невміння керувати своїми емоціями. Діти можуть проявляти аг¬ресію внаслідок перенесеної образи або через страх бути ображеним.            

    Необхідно м'яко контролювати поведінку малюків, не доводячи до вибуху емоцій.

    Агресивні діти потребують підвищеної уваги з боку дорослих. Слід вико¬ристовувати відволікаючі фактори у вигляді розваг, ігор, похвали, залуча¬ти до самостійної художньої діяльності тощо.

 

МОВНА КУЛЬТУРА ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ

Ткаченко Л. М.

 

Мова – це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбивається психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле. Все ми оформляємо за допомогою слова. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Україна, що виборола свою незалежність, увійшла нині в сім'ю європейських народів, і її державна мова посіла своє на­лежне місце серед мов світу. Цієї думки повинен дотримува­тися кожен громадянин. Велику увагу при вивченні українсь­кої мови слід приділяти патріотичності. У складну епоху пол­ітичних переворотів, державних бумів ми повинні звертатися до формування внутрішнього духовного світу людини, її прагнення до краси, до істини, до духовних та історичних витоків свого народу, а це можна здійснити лише завдяки мові.

Патріотизм починається зі ставлення до своєї мови. Об'єк­тивно поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного дому, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни.

Батьківська хата змалку вчить поважати старше покоління, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і працьовитим. І коли батьки проводжають своїх дітей у далеку дорогу, на згадку про батьківську домівку дарують їм колосся пшениці, гроно калини, вишитий рушник. «Хай стелиться вам доля рушни­ками!» – кажуть в Україні, бажаючи людині щастя. Українсь­кий рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту пат­ріотичних почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близь­ким і далеким друзям, гостям. Висіли рушники над вікнами і над дверима, на покуті – це оберіг од усього злого, що може зайти в дім.

Рушник у нашому побуті живе і сьогодні. Його використо­вують на весіллі, під час проводів хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогах гостей.

Матері всім своїм життям і працею, прикладом і вихован­ням утверджують в дітях кращі риси людяності й добра, вчать жити гідно серед людей і творити добро на своїй землі, мріють бачити дітей господарями своєї землі, свого краю, своєї батьк­івщини.

Мова – оберіг здоров'я, міра духовності, знань, краси люди­ни. Мова єднає родину, народ, державу. Вона сприймається не просто як засіб комунікації і навіть не тільки як знаряддя фор­мування думок, а значно інтимніше - як одне з головних дже­рел, що оживляють патріотичні почуття, як рецептор духовно-емоційного життя людини. Рідна мова є одним із головних за­собів, за допомогою яких створюється соціальний механізм устаткування культури від покоління до покоління, тобто вироблення національної культурної традиції. Культура – це не тільки все те, що створено руками і розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного погодження, що виражається в на­родних звичаях, віруваннях, у ставлення один до одного, до праці, до мови. Чим міцніші зв'язки людини з культурою наро­ду, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадяни­на, патріота, свідомого творця матеріальних і духовних благ.

Мова єднає між собою представників певного народу у часі і в просторі. Прилучення дитини до рідної мови – це входжен­ня її в суспільство, підключення до колективного розуму. Усві­домлення себе як людини здійснюється через мову рідних ди­тині людей, а тому протягом усього свого життя кожен сприй­має цю першу мову в оточенні спогадів про батька й матір, братів і сестер, про рідний дім. Позбавити людину рідної мови – чи то згідно з її волею, чи всупереч їй – аморально: це те ж саме, що підрізати коріння її духовності.

Дбати про мову – це справа совісті сучасної людини, якщо вона громадянин і патріот, а не бюрократ і обиватель. Особли­ву увагу слід звертати на культуру мовлення. Грамотне, багате мовлення – не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілку­єшся, до народу, який створив цю мову.

Суспільство завжди дбає про те, щоб його члени користува­лися мовою не лише спонтанно, не тільки як даним від приро­ди даром, а свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Ма­буть ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності... Мовна негра­мотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь пере­стали сприйматись як пляма на службовому мундирі.

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалеж­ності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного справжнього патріотизму. Це складова професійної культури фахівця будь-якої ланки. В українській фразеології є вислови, в яких лаконічно узагальнюються народні погляди на культуру мовлення. Наприклад:

Що маєш казати – наперед обміркуй.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Не хочеш почути поганих і дурних слів, не кажи їх сам.

Краще недоговорити, ніж переговорити.

Умій вчасно сказати і вчасно змовчати.

Умієш говорити – умій слухати.

Коли сам добре не знаєш, то не говори.

Краще мовчати, ніж брехати.

Дав слово – виконай його.

Велике значення в патріотичному вихованні молоді є про­ведення Міжнародних конкурсів з української мови імені Пет­ра Яцика, що проходять не лише в Україні, а й далеко за її ме­жами, повсюди, де живуть українці. Метою конкурсів, як за­писано у його Положенні, є піднесення престижу рідної мови у нашій країні, а також утвердження її державного статусу; формування в молодої людини почуття патріотизму, потреби осо­бистої причетності до процесів утвердження і розвитку української мови; виховання у молодого покоління любові до мови свого народу, усвідомлення того, що українська мова є генетичним кодом української нації.

Конкурс з кожним роком стає дедалі більш масовим, а молодь ще активніше долучається до цієї потужності націєтворчої акції. Отож українською мовою треба пишатися. Вона - що­найперша ознака присутності нашої нації на планеті, вона зву­чить у різних кінцях світу, належить до світових мов, незважа­ючи на те, що в нашій державі є люди, котрі її цураються.

Мова – явище суспільне. Суспільство здорове, життєздат­не, коли воно складається не з безликих індивідуумів, а з гро­мадян, патріотів своєї землі. І чим глибше проникає молодь у скарбницю національної і духовної культури, осмислює най­вищі досягнення нації, тим глибші в неї патріотичні почуття, стійкіші громадські поривання. Тому виховну роботу необхід­но будувати на матеріалах національної культури, культурно-історичних, національно-духовних традиціях рідного народу.

Необхідно пам'ятати, що головна мета як освітнього, так і виховного процесу – виховати свідому, мислячу особистість, таку, яка вміє відчувати і співпереживати, Людину, яка цінує й поважає себе, а, відтак, - і всіх навколо, Людину, яка не буде губитися в світі і розчаровуватися  в ньому, а сама знайде опору і відраду в тяжкий момент, Людину – патріота своєї країни.

 

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ  МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Ткаченко Л. М. 

 

          Сучасне суспільство, що характеризується стрімким динамічним розвитком усіх сфер життєдіяльності, процесами гуманізації і демократизації, зумовлює необхідність повернення вищої педагогічної освіти у контекст культури. У ситуації, що склалася висуваються нові вимоги до особистості фахівця дошкільної освіти та його професійної діяльності. У зв’язку з цим змінюється підхід до визначення змісту загальнокультурної і фахової підготовки у вищій педагогічній школі. Спеціаліст у галузі дошкільної освіти стає носієм загальнолюдських цінностей, виступає як представник певної культури з розвиненим творчим відношенням до професійно-педагогічної діяльності, досвідом спілкування та гуманним ставленням до дітей. Слід відмітити, що у центрі уваги професійної діяльності майбутніх вихователів – дитина, яка росте і розвивається. Дошкільне дитинство – це сензитивний період у житті людини, коли закладаються основи формування особистості. Тож досягнення цілей сучасної освіти пов’язане з особистим потенціалом майбутнього вихователя, створенням ефективних умов для його становлення і реалізації як суб’єкта професійної культури.

         Актуальність дослідження формування професійної культури як необхідної якості в процесі фахової підготовки майбутніх вихователів зумовлено Національною доктриною розвитку освіти, Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття), Галузевим стандартом вищої освіти, Базовим компонентом дошкільної освіти, Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту» та іншими державними нормативними документами.

Сучасні заклади вищої освіти повинні формувати нове покоління української інтелігенції, яке буде брати активну участь у майбутньому незалежної країни. А сучасний етап ринкової економіки пред'являє принципово нові вимоги до фахівців: високий рівень професіоналізму, активність, діловитість, мобільність, необхідність постійно підвищувати рівень знань, вміння приймати рішення і вміння працювати ефективно і якісно. Тож державна система освіти ставить перед закладами вищої освіти завдання підготувати професіонала високого рівня з розвиненим почуттям громадськості, поваги і любові до Батьківщини. Випускник, де б він не працював, повинен створювати навколо себе мікроклімат культури і духовності, мати широкий кругозір і високий рівень свідомості, володіти якостями організатора і вихователя, бути неординарною особистістю.

Однією з багатоаспектних сучасних проблем, що має акту­альне соціальне і наукове значення є проблема формування куль­тури майбутнього фахівця. Тенденції гуманізації і індивідуалі­зації освітнього процесу у вищій школі змушують перегляну­ти не тільки зміст, технології і організаційні форми освітнього процесу, а й зовсім по-іншому поставити проблеми вихован­ня, освіти і розвитку особистості, формування її культури.

Проблема виховання фахівця, який поєднує високий про­фесіоналізм, інтелігентність, соціальну зрілість і творчий по­тенціал, може бути вирішена у вищому освітньому закладі шляхом системної науково обґрунтованої організації різних видів діяльності студентів, оскільки їх особистісна і професій­на культура формується в процесі різнопланової діяльності, а розвиток і самовизначення залежить від широти, діапазону і змісту цієї діяльності.

Якщо виховання у закладі вищої освіти  розглядати як процес систематичного і цілеспрямованого впливу на ду­ховний і фізичний розвиток особистості, то виховання профе­сійної культури зокрема - це формування системи таких со­ціальних якостей, що безпосередньо забезпечують творчий рівень трудової і професійної діяльності майбутнього фахівця, визначають його особистісні характеристики, відношення до праці, свідому потребу самовдосконалення.

На рівень професійної культури майбутнього фахівця впли­вають багато чинників, але найвагомішими з них є: наукова і загальна культура викладачів, культура організації різноплано­вої діяльності студента у закладі, якість і естетичний вигляд мате­ріально-технічного і методичного забезпечення освітнього процесу.

В.О. Сухомлинський писав, що для того, щоб людина праг­нула до моральної краси і досконалості в самому собі, вона повинна бачити цю красу і досконалість поряд з собою.

Нові вимоги до виховання передбачають і нові вимоги до педагогічного середовища.

У  закладі вищої освіти задача формування загаль­ної і професійної культури майбутнього фахівця вирішується колективом викладачів - людей різного віку і досвіду, різних спеціальностей і педагогічних поглядів, різного характеру і тем­пераменту, морального розвитку тощо.

Специфіка викладацької праці полягає в тому, що крім спе­ціальних знань, професійною необхідністю є наявність авто­ритету серед колег і студентів тому, що праця викладача спря­мована на перетворення людини, удосконалення її особистості, інтелектуальний розвиток і професійне становлення майбутніх фахівців. Досягти педагогічних цілей в сумісній діяльності можливо передусім за умов високої культури педагогічного спілкування, в тому числі культури і етики поведінки викла­дачів у колективі, що повинні стати взірцем для оточуючих, прикладом для студентів.

Відома сила дії прикладу пояснюється насамперед його відчутністю і конкретністю, а його привабливість збільшуєть­ся, якщо приклад близький до життєвих інтересів молодої лю­дини. Такі якості особистості як дисциплінованість, організованість, відповідальність, ввічливість, уважність та інше здо­буваються лише за умов, коли молода людина не тільки теоре­тично засвоює знання про ці правила і норми поведінки, а й бачить позитивні зразки діяльності і поведінки людей.

Формування професійної культури майбутнього фахівця не­можливе у колективі, де не склалась культура сумісної діяль­ності і міжособистісного спілкування викладачів. Тому онов­лення вимог до професійної культури майбутнього фахівця, ав­томатично доповнюють перелік вимог до науково-педагогічного складу освітнього  закладу, адже наукове знання може існувати тільки в певному культурному середовищі.

Гуманізація освіти і виховання пов'язана також з якісною зміною їх змісту й стилю, впровадженням нових форм суміс­ної діяльності викладача і студента, оскільки досягти педаго­гічних цілей освіти можливо лише за умов демократичних, діа­логових, варіативних методів спілкування, що формують стійкі внутрішні духовні основи молоді.

Формування цілісної культури майбутнього фахівця відбу­вається також у процесі вивчення навчальних дисциплін - фун­даментальних, гуманітарних, спеціальних, що створюють мо­ральну, інтелектуальну і психологічну базу для професійної май­стерності, формують широкий спектр творчих здібностей мо­лоді.

Реалізація вище означених завдань вимагає відходу від тра­диціоналізму, стереотипів, догматизму мислення викладачів до впровадження нових прийомів та методів викладання, в основі яких лежить не викладання дисципліни в старому його розу­мінні, а робота з керівництва різнобічною діяльністю студен­та. Складність таких перетворень полягає в тому, що не кожен викладач може стати дійсним лідером, науковим авторитетом для студента. Зрозуміло, що тільки викладач, який має власне педагогічне і наукове обличчя може реалізувати проблеми про­фесійного виховання, індивідуалізувати навчання студентів, особисто впливати на них. Тому підвищення науково-педаго­гічного потенціалу викладацького складу є найважливішою умо­вою підвищення якості підготовки фахівців взагалі та їх про­фесійної культури зокрема.

Підвищення рівня професійної культури студента неможливо також без покращення якості освітньої діяльності, а саме: культури навчальної праці, її продуктивності за рахунок науко­вої організації та інтенсифікації освітнього процесу, збільшен­ня коефіцієнту корисної аудиторної і позааудиторної роботи.

На практиці це означає певні зміни в організаційній струк­турі закладу вищої освіти, що враховували б тенденції інтеграції навчально-виховної, наукової і виробничої діяльності, створювали умови для формування соціокультурних аспектів професійної діяльності майбутніх вихователів, адаптували механізм організації різнобічної діяльності студентів до нових вимог часу.

Гармонійний розвиток особистості неможливий без підви­щення обсягу культурного і інформаційного насичення освітнього процесу, впровадження проблемного навчання й моделю­вання професійних ситуацій.

Професійна культура вихователя  залежить не тільки від організації освітньо-виховного процесу у освітньому закладі, а й організації всієї структури діяльності студента (освітньої, науково-дослідної, трудової, суспільної, культурної тощо). Причому процес фор­мування цілісної особистісної культури передбачає ускладнен­ня, розширення видів діяльності студента протягом навчання у вузі, що, як показує досвід, позитивно впливає на якість освітньої діяльності, поглиблює мотивацію, розвиває зацікав­леність і відповідальність студентів за результати навчання.

Участь студентів на всіх рівнях управління освітнім  зак­ладом (самоуправління і соуправління), залучення до розробки і обговорення заходів щодо удосконалення освітньо-виховного процесу, підвищення його якості і ефективності створюють єдиний морально-психологічнии клімат, стимулюють творчу активність, професійне і моральне становлення майбутніх вихователів.

Також особлива роль у формуванні творчої активності, розумово­го мислення, інтелектуальної і професійної культури майбутніх фахівців належить науково-дослідницькій роботі студентів як комплексного засобу формування культури. Її ефективність підвищується залежно від рівня організації, змісту  і якості  самостійної робо­ти студентів. В організації цієї роботи повинні поєднуватися різні напря­ми, форми і види, що комплексно розвиватимуть культуру май­бутнього фахівця, його світоглядну, загальнонаукову і методо­логічну підготовку, уміння вести наукові дискусії.

Організаційно-практичні, управлінські проблеми, що пов'я­зані з пошуком нових форм організації виховної роботи, апро­бацією нових ідей, принципів і методів виховання, стилем міжособистісних відносин можуть бути вирішені скоординовани­ми зусиллями усіх викладачів і співробітників освтнього зак­ладу, відвертих відносин між педагогічним колективом і колек­тивом студентів.