ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

ЛОГОПЕДІЯ
(опорні конспекти лекцій)

Тема: Порушення темпу і ритму мови несудорожного характеру. Патогенетична обумовленість прискорення темпу мовлення (брадилалія), зупинки в темпі мовлення (заїкання), відміність зупинок судорожного характеру, спрямованість корекційної роботи при тахилалії, брадилалії та зупинках несудорожного характеру.

      Темп мови - це швидкість, з якою мова збігає в часі.

 Темп відносять до просодичної сторони мови. Нормально людина вимовляє від 9 до 14 звуків за секунду, 60 слів за хвилину. Прискорюючи темп мови можна вимовити 15-20 звуків за секунду, але вимова не втрачає своєї ясності та розбірливості. Порушення темпу може бути патологічно обумовлено, з різними місцями враження головного мозку (кори та підкоркових утворень).

Темп мови може бути повільним (мова монотонна, розтягнута); швидким - подібно скоромовкам, де слова мають редуційовану форму.

      До порушень темпу мовлення відноситься брадилалія, тахилалія та заїкання при яких порушується внутрішнє та зовнішнє мовлення. При своєчасному ранньому втручанні виключається негативний їх вплив на формування мовлення та особистості дитини.

      Тахілалія - патологічно прискорений темп мовлення. Проявляється у прискореній артикуляції.

 Види тахілалій:

1) баттаризм (парафразія) - неправильне формування фрази як наслідок особливого порушення уваги, тяжких розладів темпу мовлення. Причини та механізми: соматичні, психогенні та звичка.

2) полтерн (спотикання) - патологічно прискорене мовлення з наявністю переривистості темпу мовлення несудомного характеру (запинки, спотикання, необумовлені паузи).

 Розрізняють такі форми полтерну: чисті форми (обумовлені вродженими, конституційними аномаліями розвитку) та спотикання-синдром (виникає при переважанні процесів збудження над процесами гальмування).

        Брадилалія - патологічно уповільнений темп мовлення. При брадилалії мовлення надмірно вповільнене, з розтягуванням голосних звуків, із млявою, нечіткою артикуляцією, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку.

Більшості дітей з такою патологією властива загальна млявість, загальмованість, повільність. Часто відзначається уповільнений темп не тільки зовнішньої, але й внутрішнього мовлення. У дітей із брадилалією звичайно бувають і порушення загальної моторики, уваги, пам'яті, мислення. За своєю природою може бути органічною або функціональною. М. Хватцев відзначав, що патологічно вповільнений темп мовлення нерідко зустрічається у розумово відсталих дітей.

Причини брадилалії: М.Хватцев вважав однією з головних причин патологічного посилення гальмівного процесу, що починає домінувати над процесом збудження. Може виникати й у результаті наслідування або неправильного виховання.

В корекційній комплексній роботі здійснюється опора на зв'язки між аналізаторами загально та мовно-руховими, загально-руховим та слуховим; зоровим, мовно-руховим та мовно-слуховим. Корекційну дію необхідно направити на внутрішню та зовнішню сторону мовлення хворого, на тахілілію та брадилалію. Необхідна постійна самостійна робота дитини над мовленням та поведінкою.

Логопедична робота спрямована на:

а) прискорення мовних рухів;

б) прискорення мовних реакцій за допомогою скоромовок;

в) прискорення темпу внутрішньої мови (робота з уявою під час дії зовнішніх подразників (різного темпу);

г) прискорити темп читання та письма;

 д) використання виразного сценічного читання та драматизації.

Медичне лікування використовується у залежності від стану НС.

Лікувальна гімнастика носить тонізуючий характер.

Застосовується фізіотерапія: душ Шарко, електролікування.

Напрямки виправлення:

1. Упорядкування режиму дня дитини.

2. Спокійне ставлення до дитини (спокійні ігри, уникати зайвого шуму).

3. Консультація у психоневролога (призначення заспокійливих засобів).

4. Упорядкування мови дитини із вимогами: говорити повільно, не квапитись.

Використовувати зв’язану та віддзеркалену форму мовного спілкування, не привертати увагу дитини до виникаючих запинок у нього у мові, навчати повільному переказу, поповнювати активний словник, розвивати зв’язну мову.

Корекційна робота:

1. Медична дія (медикаментозна і фізіотерапевтична, зміцнення нервової системи).

2. Логопедичні заняття (впорядкування темпу мовлення, виховання логічного мислення, уваги, ритму, мелодики, пауз).

 3. Спеціальні види лікувальної фізкультурної терапії.

4. Логопедична ритміка (нормалізація темпу і ритму загальних рухів, загальної і мовної моторики). Тривалість занять 9-10 міс. Вся вказана робота проводиться обов'язково в колективній формі, групою. Впродовж всіх занять діти привчаються до повільної, спокійного і плавного мовлення (спочатку діти говорять в темпі, навіть декілька повільнішому, ніж нормальний). На перших порах дітям буває дуже важко витримувати такий незвичний для них сповільнений темп мовлення. Для цієї мети логопед повинен «задавати» потрібний темп якимсь додатковим чином: відплескувати такт в долоні, відстукувати по столу. Діти можуть також вимовляти фрази під удари в м'яч, під стрибки, під метроном. Такі прийоми допомагають дітям зберігати заданий темп під час всього заняття.

     Заїкання - це порушення темпо-ритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовного апарату. Клінічні прояви заїкання зводяться до розладів плавності, злитності мовлення, темпоритмічної організації. Вони мають форму специфічних заїкань, зумовлених судомним станом м'язів мовленнєвого апарату (Л. Білякова). Проблему заїкання можна рахувати однією з самих давніх в історії розвитку вчення про розлади  мовлення.

      Отже, заїкання - це складний психофізичний розлад і його механізм до сьогодні цілком не розгаданий, його розглядають за різних позицій: клінічних, фізіологічних. У сучасній теорії та практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв'язку: біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров'я, загальної та мовленнєвої моторики; соціальні (психологічні): мовленнєві заїкання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на ваді, логофобії, виверти та інші психологічні особливості. Донині немає єдиного погляду на етіологію заїкання.

     До причин, що призводять до виникнення заїкання, належать такі: невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції ЦНС); невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість); конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм); спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті природженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватися спадково як рецесивна ознака); ураження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих чинників: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії; постнатальних - інфекційні, травматичні впливи за різних дитячих захворювань. Зазначені причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів та розвитку заїкання.

    Серед вихідних («поштовхів») виділяють анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні причини.

      Анатомо-фізіологічні причини: захворювання з енцефалітними наслідками: внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку, органічні порушення мозку: виснаження або перевтома нервової системи внаслідок інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення: рахіт, коклюш, хвороби обміну, отоларингологічні хвороби.

    Психічні та соціальні причини: одночасна психічна травма: тривала психічна травма, або неправильне виховання в сім'ї: розбещеність, виховання «зразкової» дитини; нерівномірне виховання: постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, тяжка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які спричинюють гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві: мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне для віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складна конструкція фрази, абстрактні поняття), поліглосія.

     Наслідування заїкуватих: пасивне - дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне - копіює неправильне мовлення.

Всі дослідники погоджуються, що у появі заїкання можуть мати значення такі чинники: -  певний вік дитини, -  стан центральної нервової системи дитини, -індивідуальні особливості перебігу мовленнєвого онтогенезу, - особливості формування функціональної асиметрії мозку, - наявність психічної травматизації, - генетичний чинник, - статевий диморфізм.

      Заїкання розрізняють невротичне й неврозоподібне.

      По типу судом розпізнають 3 форми (види) заїкання: - клонічна, при якій повторюються звуки або склади (к-к-к-кішка, б-б-б-баба),

- тонічна (складніша), при якій в мовленні з'являються довготривалі паузи перед його початком,

- змішані клоно-тонічні або тоно-клонічні по переважаючому виду судом.

  

Тема: Заїкання, його характеристика, причини виникнення та прояви заїкання у дітей. Комплексний метод подолання заїкання.

    Заїканням називають порушення плавності та ритму мови.

    Заїкання - це порушення темпо-ритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовного апарату.

    Клінічні прояви заїкання зводяться до розладів плавності, злитності мовлення, темпоритмічної організації. Вони мають форму специфічних заїкань, зумовлених судомним станом м'язів мовленнєвого апарату. Проблему заїкання можна рахувати однією з самих давніх в історії розвитку вчення про розлади  мовлення.

    Чому виникає така патологія, як вилікувати дитяче заїкання, чи можна ефективно боротись із заїканням у дорослих – ці та інші питання дуже часто задаються на прийомі у лікаря. Цю патологію ще називають логоневрозом.

Загалом заїкання розвивається у дитячому віці. Якщо воно спостерігається у дорослого, у більшості випадків це означає, що заїкання наявне у людини ще з дитинства, але його не лікували.

   Виділені групи ризику дітей, у яких заїкання виникає частіше, аніж у інших. Це діти:

• які хворіють у ранньому дитячому віці на спазмофілію – тобто ті, у яких підвищена судомна активність;
• які мають родичів із заїканням;
• які характеризуються схильністю до тривоги;
• які часто присутні при сімейних конфліктах;
• які мають затримку мовного розвитку (це одна із найчастіших причин заїкання у дітей 4-5 років);
• яким адресовані підвищені вимоги від близьких, котрі намагаються пришвидшити мовний розвиток дитини;
• що спілкуються з людьми, у яких спостерігається заїкання;
• які з раннього віку вивчають дві та більше мов;
• котрі проводять багато часу перед телевізором чи комп’ютером, через що перевантажені інформацією.

Знання таких причин важливе не лише для лікування заїкання у дітей, але й для розуміння, як позбутися логоневрозу у дорослих.

      Симптоми та форми заїкання

Порушення мови при заїканні можуть бути наступного характеру:

• частотні повтори слів чи окремих звуків;
• збільшення часу, який людина витрачає на відтворення звуків чи складів (так звана пролонгація);
• часті зупинки мови;
• нерішучість при відтворені звуків чи складів, через що псується ритміка мови.

За характером порушення мови форми заїкання бувають такими:

• тонічна – характеризується паузою при відтворенні звуків чи складів або розтягуванням якогось звуку;
• клонічна – спостерігається у випадку, коли декілька разів повторюються одні й ті самі звуки, склади чи слова;
• змішана – одночасно  спостерігаються порушення мови, які є характерними для тонічної та клонічної форм заїкання.

Залежно від причини виникнення бувають такі форми заїкання,  як:

• неврозоподібна – спостерігається при неврологічних порушеннях. Діти з таким різновидом заїкання відстають у розвитку від ровесників, а розмовляти починають із запізненням;
• невротична – спостерігається на тлі стресових станів – одномоментних (переляк, переживання) чи хронічних (постійна психологічна напруга у середовищі, де перебуває людина). Розвиток таких дітей відбувається нормально. Дорослі з такою формою заїкання практично без заминки розмовляють у нормальній обстановці, але починають заїкатись при виникненні стресової ситуації.

При невротичній формі заїкання часто виникає логофобія – страх розмовляти.

         Методи корекції заїкання у дитини та дорослого напряму залежать від того, яка форма патології спостерігається.

        Термін «логоневроз» логічніше застосовувати при визначенні невротичної форми патології, але його часто застосовують як синонім слова «заїкання».

Як виникає заїкання ?

Порушення мови при заїканні викликані спазматичним станом структур, які приймають участь у формуванні мови – а саме:

• язика;
• м’якого піднебіння;
• губ;
• м’язового апарату гортані.

Вправи від заїкання спрямовані на усунення цих спазматичних скорочень.

Спазми бувають:

• артикуляційні (страждають язик, м’яке піднебіння та губи);
• голосові стяги (страждає апарат гортані, при спазматичних скороченнях її м’язів виникає стан, схожий на гикавку);
• дихальні – при них «збивається» дихання, людина не може справитись з ним, створюється відчуття нестачі повітря (хоча об’єктивних передумов для скарг на такі порушення немає).

Спазматичні скорочення виникають тому, що у рухових мовних центрах, які знаходяться у головному мозку, утворюється надмірне збудження нервових структур, яке поширюється на сусідні дихальні центри і центри, що відповідають за емоції.

Лікування заїкання у підлітків, дітей та дорослих

Перед тим як лікувати невротичне заїкання чи його неврозоподібний різновид, слід ретельно з’ясувати анамнез (історію) не лише захворювання, але і життя пацієнта. У розвитку заїкання однакову роль можуть відігравати чинники:

• медичні (патологія структур центральної чи периферичної нервової системи);
• особистісні (взаємодія з оточенням – у професійному, сімейному та приватному сенсі);
• соціальні (неблагонадійні умови проживання, які провокують переживання).

В основі лікування  використовуються методи:

• логопедичні – формування правильної артикуляції та дихання при відтворенні звуків (наприклад, гімнастика при дихальному заїканні);
• психологічні – позбавлення пацієнта від психологічних проблем, які провокують заїкання;
• логопсихотерапевтичні – одночасна робота з пацієнтом логопеда та психолога;
• соціореабілітаційні – спрямовані на те, аби пацієнт не відчував дискомфорту під час перебування у якомусь колі людей при заданих обставинах;
• медикаментозні – застосування седативних (заспокійливих) препаратів;
• фізіотерапевтичні – в їх основі дія на організм заданих температур, випромінювання, водних процедур;
• нетрадиційні – голковколювання, гіпноз.

     Розроблений цілий ряд способів лікування заїкання у підлітків, дітей та дорослих, але поки що ні один з них не дає гарантії повного вилікування. Також вважається, що немає ні однієї правильної на 100% методики позбавляння заїкання.

       Всі методики, спрямовані на лікування заїкання, можна застосувати у таких формах організації, як:

• амбулаторна – у клініці пацієнт відвідує заняття, проходить процедури і так далі, решту часу може знаходитись поза межами клініки;
• стаціонарна – пацієнт постійно перебуває у клініці під медичним спостереженням;
• сімейна – при цьому кожен із членів сім’ї виконує якусь роль (в основному психологічну) у вилікуванні заїкання у людини;
• групова – пацієнт відвідує заняття у складі групи;
• індивідуальна – один фахівець працює лише з одним пацієнтом.

 

 

Тема: Порушення читання і письма, причини, форми, ступені порушень. Специфічні помилки читання письма у дітей, їх характеристика. Звя’зок порушення читання і письма з порушенням мови, слуху, зору.

     Організована і систематична робота з формування каліграфічно правильного та грамотно правильного письма - основне завдання початкової школи.

Письмо і читання - складні психічні види діяльності людини, якою вона не відразу оволодіває, а поступово, тому що в цих видах діяльності беруть участь різні аналізатори і збій в роботі хоча б одного з аналізаторів призводить до порушення процесу письма і читання.

     При локальному ураженні мозку, в залежності від місця ураження, виникають різні форми порушення письма і читання. Під час ураження задньоскроневої звивини лівої півкулі у праворуких дітей страждає слухове сприймання, відбувається грубе порушення процесів розрізнення звуків. Тут має місце сенсорна афазія. Слово втрачає свою постійну звукову структуру. На письмі це спостерігається у випадковому наборі букв. Таке письмо називається акустичною аграфією або дизграфією.

     Аграфія - це нездатність до писемного мовлення.

    Дизграфія - це часткова нездатність до писемного мовлення. 

    Алексія - це нездатність до читання.

    Дислексія - часткова нездатність до читання. При цьому в мовному потоці виникають складнощі розрізнення звуків.

    При моторній афазії уражені нижні відділи ретроцентральної зони.

    При аферентній афазії звуки не диференціюють по кінестетичних основах за місцем і способом утворення. Дитина втрачає кінестетичне відчуття. Одні звуки замінюються іншими, особливо ті, що близькі за артикуляцією (ш-щ-ч).

     Під час ураження передніх відділів примоторної зони кори лівої півкулі - при кінетичній моторній афазії - дитина відчуває труднощі на письмі під час відтворення послідовності звуків. У таких учнів характерними помилками будуть пропуску букв, перестановка їх місцями, розпад динамічної  схеми слова. Такі розлади називаються моторною аграфією і дизграфією, а також алексією та дизлексією.

   Під час порушення центру зору великих півкуль в дитини матимуть місце оптичні порушення письма: оптико-ґностичні і згітико-мнестичні порушення (зорове впізнання і зорове запам’ятовування). Характерні помилки - заміна схожих за написанням букв. Вищезгаданий розлад може мати місце при любій формі афазії.

      Порушення письма і читання у дітей з особливими потребами обумовлено недорозвитком ряду функціональних систем (мається на увазі не локальне, а масове ураження) в комплексному ускладненому вигляді. За своїм характером помилки будуть найрізноманітніші.

У дітей масової школи патологічні помилки можуть бути різними і без локальних уражень кори головного мозку. При стертих формах афазії важко діагностувати її форму.

Під час вивчення помилок письма і читання у першу чергу потрібно визначити природу виникнення цієї помилки.

Більшість авторів, які вивчають порушення письма і читання, патологічні помилки називають дизграфічними помилками логопатичного характеру. Помилки росту мають фізіологічний характер; орфографічні помилки з'являються внаслідок незасвоєння правил орфографії.

      Для розрізнення дизграфічних та інших помилок (помилки росту, орфографічні помилки) в кожному конкретному випадку необхідно вміти визначити принцип правопису того чи іншого слова та позицію фонем в слові:(сильна чи слабка). Під сильною позицією матимемо на увазі таку позицію звука або фонеми, при якій вона реалізується незалежно від умов (МАК), а під слабкою - коли вибір букви визначається правилом (сЕло, гриБ).

     Дизграфічні помилки

Розрізняють такі види дизграфічних помилок: фонетичні; оптико-просторові; лексико-граматичні.

Фонетичні помилки, це:

1.     Пропуски букв (ліс зелений - ЛС ЗЛН). Частіше зустрічаються пропуски букв, відповідні голосним звукам. Приголосні - при збігу приголосних і в фонетично складних словах (школа - ШОЛА, температура -ТЕМПАТУРА); не дописують закінчення.

2.     Заміни букв. Голосні замінюють одна одну. Частіше зустрічаються заміни приголосних, оскільки їх більше. Мають місце опозиційні помилки. Вони властиві дітям аномальним. Перестановки, вставки зайвих букв із збереженням звуко-буквеного складу слова (Аркадій - АКРАДІЙ, всі - СВІ). Під час збігу приголосних вставки зайвих літер (ворона - ВОРОВНА, Оксана - ОКОСАНА). Редуплікація букви (ДРУУЖНО, МНЯЧ). Помилки, що пов’язані зі спотвореним відтворенням на письмі складової структури слова (скорочення, перестановки, вставки) є наслідком нестійкого звукового образу слова - має місце недостатність лексичної будови мови (замикати ЗАКАМИТИ) в зв’язку з відсутністю правильного звукового образу слова. Також мають, місце помилки, пов’язані з незасвоєнням граматичної системи словозміни і структури речення.

3.     Графічні. Букви відтворюються в спотвореному графічному зображенні (губиться елемент ц-и, превнесення зайвого елементу ц-щ, діти – дітш; зміна направлення елементу букви: сад - хад, зерно - зерю).

Під час читання діти-дизлексики мають аналогічні помилки. Вони можуть пропускати звуки недочитувати закінчення, переставляти звуки в слові.

Психофізіологічні механізми процесу письма

Початковий період навчання грамоти має за мету виховання складної єдності уявлень про акустичний, артикуляційний, оптичний і кінестетичний образи слова.

Письмо, на думку А.Р.Лурія, - складний процес, який включає ряд спеціальних операцій, а саме:

1.     Аналіз звукового складу слова, визначення послідовності звуків і їх кількості.

2.     Зіставлення виділеної у слові фонеми з певним зоровим образом букви.

3.     Відтворення з допомогою рухів руки зорового образу букви. Які умови формування письма? Де збережений слух, збережена і розвинута розумова дія аналізу, збереження правильної звуковимови, фонематичного сприймання., довільної уваги, вербальна пам'ять.

Причинами несформованості можуть бути: порушення слуху, фонематичного сприймання, спотворена звуковимова внаслідок недостатності звуко-рухового аналізатору, ЗПР(затримка психічного розвитку).

   Для виконання другої операції потрібна актуалізація мозку. У дитини повинно бути збережено зорове сприймання, диференціація зорового сприймання, зорова пам’ять. Гальмують формування цієї операції порушення периферичного центрального відділів зорового аналізатору, порушення зорової пам’яті, довільної уваги, несформованість зорового аналізу, пов’язаного з дефектами пізнавальної діяльності, стійких фонематичних уявлень про звуки і слова.

Третьою операцією є начертання графем, Її виконання спотворюється при відсутності координації та диференціації виконання рухів суглобів пальців рук (і в просторі). Рухи очних яблук мають бути в нормі.

Методи подолання дизграфії та дислексії у дітей

     Письмо відображує дефекти фонетико-фонематичної системи. Дитина, яка не диференціює в усній мові близькі звуки, буде з труднощами засвоювати відповідність між звуком і буквою. Оскільки письмо є перешифровкою усних знань мови, на нього буде переноситися лексико-граматичний недорозвиток.

     Методи подолання фонетичних помилок на письмі на заміни букв, близьких за акустико-слуховими характеристиками.

Насамперед, необхідно пригадати причини цього недоліку.

-  Грубий фонетик - фонематичний недорозвиток.

-  Несформована власна звуковимова.

-  Опора на шопітне проговорення в процесі письма без використання звукового контролю мови.

Основний напрям роботи над помилками - це фонетико - фонематичний розвиток. Розвиток фонематичного сприймання - є основою формування навичок контролю своєї вимови і виправлення на підставі порівняння власної мови та мови оточуючих.

Для подолання дзеркального письма доречні такі вправи:

1.     Повільно рухати руку дитини зліва направо по рядку.

2.     Обведення вирізаних прописних букв (за методом Монтессорі).

3.     Порівняння правильних і дзеркально написаних букв.

      Велику роль у підготовці до оволодіння письмом відіграє підготовка руки. Виховується орієнтація в просторі, координація рухів пальців рук. Розвиток дрібної моторики пальців рук (пірамідка, будинок, намисто, мозаїка).

Доречні такі ігри на розвиток орієнтування в просторі: «Знайди такий же малюнок», «Чого не стало?», «Чим відрізняється?», «Чарівна торбинка», «Склади із частин». Також  малювання, безвідривне письмо.

      Дуже важливо навчати дитину правильно чути звуки. Обов'язково треба дотримуватись послідовності в роботі: поступово переходити від простого до складного:

1.     Розрізнення нємовних звуків.

2.     Розрізнення однакових слів,  фраз, звукокомплексів і звуків по висоті, силі і тембру голосу.

3.     Розрізнення слів, близьких за звуковим складом.

4.     Диференціація складів, фонем.

5.     Розвиток навичок елементарного звукового аналізу

         Диференціація твердих та м'яких звуків

      Визначення наявності звуку (твердого або м'якого): в словах, що вимовляє педагог; в словах, відповідних до предметних малюнків (звук у відкритому прямому складі). Порівняння звуків в ізольованій вимові і в складах. Придумування складів, слів з заданим звуком, визначення його місця в слові. Відбір малюнків з опозиційними парами звуків. Введення букви (письмові вправи). Закріплення навичок виділення та позначення м'якого приголосного в реченнях і текстах.

        Порушення письма і читання у дітей з особливими потребами

    В основі дефекту - порушення діяльності мозку. Розумові процеси дитини повільно рухливі. Відсутня легкість переходу від одного виду діяльності до іншого, тобто має місце інертність. Технічна сторона пов’язана з усною мовою. Має місце загальний недорозвиток мовлення. Всі мовленнєві системи недосконалі: фонематичні процеси несформовані, лексика бідна, словник обмежений, наявна неточність використання слів, недостатність розуміння понять. Таким дітям не тільки важко оволодіти операціями процесу письма (аналіз, синтез), але й координувати більшість дій і операцій, пов'язаних з процесом письма і читання. Якщо серед вищезгаданих завдань учні не оволоділи кожною операцією окремо, це обумовить якість письма і читання.          Письмо страждає, насамперед, внаслідок порушень структури основних операцій процесу письма: недостатньо сформований слуховий контроль мови, особливо під час запису слів за фонематичними уявленнями. Має місце неповноцінність зорового і рухового контролю в процесі записування слів і речень. Порушується координація дій при довжині і складності звукового ряду, наявності однакових чи схожих букв, або їх елементів в слові, реченні, контексті. Семантична складність слів та їх граматичні зв’язки: Автобус дожене машину. - Автобус дожене машина.

    У дітей з особливими потребами з порушенням письма і читання зустрічаються помилки усих типів.

Тема: Поняття про мовні порушення, характерні особливості, фактори, що зумовлюють мовні порушення. Види мовних порушень. Характеристика порушень усної і писемної мови.

 

   Поняття про мовні порушення

       Серед факторів, що сприяють виникненню мовних порушень у дітей, розрізняють несприятливі зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні) фактори, а також зовнішні умови навколишнього середовища.

       При розгляді різноманітних причин мовної патології застосовують еволюційно-динамічний підхід, який полягає в аналізі самого процесу виникнення дефекту, обліку загальних закономірностей аномального розвитку і закономірностей мовного розвитку на кожній віковій стадії.

Також  необхідно піддавати спеціальному вивченню умов, що оточують дитину.

       Принцип єдності біологічного і соціального в процесі формування психічних (в тому числі і мовних) процесів дозволяє визначити вплив мовного оточення, спілкування, емоційного контакту та інших факторів на дозрівання мовної системи. Прикладами несприятливого впливу мовного оточення може служити недорозвинення мови у інших дітей, яких вони чують, які виховуються у глухих батьків, у дітей, які тривало хворіють і часто госпіталізуються, виникнення у дитини заїкання при тривалих психотравмуючих ситуаціях в сім'ї та ін.

     У дітей дошкільного віку мова є вразливою функціональною системою і легко піддається несприятливим впливам. Можна виділити деякі види дефектів мовлення, які виникають по наслідуванню, наприклад дефекти вимови звуків л, р, прискорений темп мови і ін. Найбільш часто страждає мовна функція в критичні періоди її розвитку, які створюють сприятливі умови для «зриву» мови в 1 - 2 м, в 3 м і в 6 - 7 років.

     

       Основні причини патології дитячого мовлення

1. Різна внутрішньоутробна патологія, яка призводить до порушення розвитку плоду. Найбільш грубі дефекти мови виникають при порушенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 міс. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні та ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-фактору та ін.

2. Родова травма і асфіксія ( Асфіксія - недостатність кисневого постачання мозку внаслідок порушення дихання) під час пологів, які призводять до внутрішньочерепних крововиливів.

3. Різні захворювання в перші роки життя дитини.

 

Залежно від часу дії і локалізації пошкодження мозку виникають мовні дефекти різного типу. Особливо згубними для розвитку мови є часті інфекційно-вірусні захворювання, менинго-енцефаліти і ранні шлунково-кишкові розлади.

4. Травми черепа, що супроводжуються струсом мозку.

5. Спадкові чинники.

У цих випадках порушення мови можуть становити лише частина загального порушення нервової системи і поєднуватися з інтелектуальної та рухової недостатністю.

6. Несприятливі соціально-побутові умови, що призводять до мікросоціальної педагогічної занедбаності, вегетативної дисфункції, порушень емоційно-вольової сфери і дефіциту в розвитку мови.

           Кожна з названих причин, а нерідко і їх поєднання можуть статися порушення різних сторін мови.

           При аналізі причин виникнення порушень слід враховувати співвідношення мовного дефекту і збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелом компенсації при корекційному навчанні.

          Велике значення має рання діагностика різних аномалій розвитку мови. Якщо мовні дефекти виявляються тільки під час вступу дитини до школи або ж в молодших класах, їх буває важко компенсувати, що негативно позначається на успішності. Якщо ж відхилення виявляють у дитини у ранньому або дошкільному віці, рання медична та педагогічна корекція значно підвищує ймовірність повноцінного навчання в школі.

     Раннє виявлення дітей з відхиленнями у розвитку в першу чергу проводиться в сім'ях з «підвищеним ризиком». До таких відносяться:

1) сім'ї, де вже є дитина з тим чи іншим дефектом;

2) сім'ї з розумовою відсталістю, захворюванням на шизофренію, порушенням слуху у одного з батьків або у обох;

3) сім'ї, де матері перенесли під час вагітності гостре інфекційне захворювання, важкий токсикоз;

4) сім'ї, де є діти, які перенесли внутрішньоутробну гіпоксію ( Гіпоксія - кисневе голодування), природову асфіксію, травму або ж нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.

       У нашій країні послідовно здійснюються заходи з охорони здоров'я матері і дитини. Серед них в першу чергу слід назвати диспансеризацію вагітних жінок, які страждають хронічними захворюваннями, періодичну госпіталізацію жінок з негативним резус-фактором і багато інших.

        У профілактиці аномалій мовного розвитку велику роль відіграє диспансеризація дітей, які перенесли родові травми. Велике значення для попередження народження дітей з мовними дефектами має поширення знань про причини і ознаки мовної патології серед лікарів, педагогів і населення в цілому.

       Класифікація порушень мови

    Відомо, що порушення мови носять різноманітний характер залежно від їх ступеня, від локалізації постраждалої функції, від часу поразки, від вираженості вторинних відхилень, що виникають під впливом провідного дефекту.

    Оскільки мовні порушення довгий час залишалися предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, великого поширення набула клінічна класифікація мовних порушень (М. Е. Хватцев, Ф. A. Pay, О. В. Правдіна, С.С.Ляпидевский, Б. М. Гріншпун і ін.).

     В основі клінічної класифікації лежить вивчення причин (етіології) і патологічних проявів (патогенезу) мовної недостатності. Виділяються різні форми (види) мовної патології, кожна з яких має свою симптоматику і динаміку проявів. Це порушення голосу, порушення темпу мови, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія, алалія, афазія, порушення письма і читання (аграфия і дисграфія, алексія і дислексія). Відповідно до особливостей порушення для кожної форми розроблені прийоми і методи корекційно-логопедичної роботи.

       В даний час у нас в країні в якості основи для комплектування спеціальних логопедичних установ і для використання фронтальних методів впливу застосовується психолого-педагогічна класифікація мовних порушень. Вона розроблена Р. Е. Левіною і заснована на виділенні насамперед тих ознак мовної недостатності, які важливі для здійснення єдиного педагогічного підходу.

На основі психолінгвістичних критеріїв - порушення мовних засобів спілкування і порушення в застосуванні засобів спілкування в процесі мовної комунікації - дефекти мови діляться на дві групи.

      До першої групи належать такі порушення: фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематичні недорозвинення; загальне недорозвинення мови.

    До другої групи відноситься заїкання, при якому основою дефекту є порушення комунікативної функції мови при збереженні мовних засобів спілкування.

        Психолого-педагогічна класифікація відкрила широкі можливості для впровадження в логопедичну практику науково обґрунтованих фронтальних методів корекційного впливу на порушену мову та інші психічні функції дітей дошкільного та шкільного віку. З точки зору психолого-педагогічної класифікації найбільш значущим є питання про те, які саме компоненти мовної системи порушені, недорозвинені або порушені. Дотримуючись цього підходу, педагог має можливість чітко уявити напрямок корекційного навчання в кожній категорії дефектів: при загальному недорозвитку мовлення, при фонетико-фонематичному недорозвиненні, при недоліках вимови звуків. Кожна група дефектів у свою чергу різниться за формою (природою) порушення й ступенем його виразності.

Клінічна і психолого-педагогічна класифікації порушень мовлення взаємно доповнюють один одного.

 

Тема: Система логопедичного впливу на дітей логопатів. Поняття логопедичного впливу, його основні засоби, методи, принципи, їх характеристика.

Система педагогічного впливу на дітей логопатів

    Мовленнєва функція є однією з важливих психічних функцій людини. В процесі мовного розвитку формуються вищі форми пізнавальної діяльності, здібності до понятійного мислення. Оволодіння здатності до мовного спілкування створює передумови для специфічних людських соціальних контактів, завдяки яким формується та уточнюються  уявлення дитини про довкілля, вдосконалюються форми його відображення. Мовлення сприяє також усвідомленню, плануванню та регуляції поведінки дошкільника.

Порушення мовлення в тій чи іншій мірі (в залежності від характеру мовленнєвих розладів) негативно впливають на весь психічний розвиток дитини, відображаються на її діяльності, поведінці. Важкі ж порушення мовлення можуть впливати і на інтелектуальний розвиток, особливо на формування вищих рівнів пізнавальної діяльності, що обумовлено тісним взаємозв’язком мовлення та мислення. Обмеженість мовного спілкування може негативно вплинути на формування особистості дитини, викликати психічні нашарування, специфічні особливості емоційно-вольової сфери, сприяти розвитку негативних рис характеру (сором’язливості, нерішучості, замкнутості, негативізму, почуття неповноцінності).

Все це негативно впливає на оволодіння грамотою, на успішність в цілому, на вибір професії. Завдання логопеда полягає в тому, щоб допомогти дитині подолати недорозвиток мовлення і тим самим забезпечити повноцінний, всебічний її розвиток.

      Логопедичний вплив – це складно організований, цілеспрямований процес, в якому реалізуються корекційні, профілактичні, навчальні та виховні завдання. Впродовж вирішення цих завдань у дітей з патологією мовлення проходить узагальнення попереднього життєвого досвіду, розвиток пізнавальних здібностей, активізація розумової діяльності, формування та розвиток особистості в цілому.

     Логопедичний вплив – це педагогічний процес, який здійснюється за допомогою наступних засобів: навчання, виховання, корекції, компенсації, адаптації, профілактики мовленнєвих порушень. Логопедичний вплив при необхідності може поєднуватися з медичним впливом – медикаментозним, фізіотерапевтичним, психотерапевтичним тощо.

       Характеристика кожного із засобів логопедичного впливу.

Навчання – процес засвоєння певних знань, умінь і навичок під керівництвом спеціальної особи (логопеда, вчителя, вихователя), який включає активну пізнавальну діяльність дітей.

Виховання – процес систематичного й цілеспрямованого впливу на духовний та фізичний розвиток особистості у відповідності з потребами суспільства.

Корекція порушень мовлення – це виправлення недоліків мовлення, подолання мовленнєвих порушень.

Компенсація – це відновлення чи заміна втрачених функцій шляхом їх перебудови чи використання збережених функцій.

Адаптація – пристосування дитини з патологією до умов суспільства.

Профілактика мовленнєвих порушень – сукупність попереджувальних заходів, які спрямовані на збереження мовної функції та попередження її порушень.

Ефективність логопедичного впливу обумовлена наступними факторами:

-ступенем вираження дефекту;

-віком дитини;

-соматичним станом дитини;

-особливостями психіки;

-особливостями емоційно-вольової сфери;

-впливом мікро-соціального оточення;

-термінами початку логопедичної роботи та її тривалістю;

-можливістю використання комплексного впливу;

-професійністю педагога.

    Організація логопедичного впливу передбачає планомірність, поетапність та цілеспрямованість.

В цьому процесі розрізняють зовнішню й внутрішню сторонни. Викладення матеріалу логопедом чи вихователем, різноманітні вказівки до пропонованих завдань, а також сприймання дітьми викладеного матеріалу, відповіді на питання, виконання завдань та інструкцій – все це складає зовнішню сторону логопедичного впливу, тобто те, що можна безпосередньо спостерігати. Внутрішня сторона, його сутність – це оволодіння дітьми знаннями, вміннями та навичками в їх єдності, формування та розвиток мовлення й особистості. Внутрішня та зовнішня сторонни логопедичного впливу взаємопов’язані та взаємообумовлені.

      Логопедичний вплив реалізується на логопедичних заняттях (уроках). Основними завданнями логопедичних занять, як вони сформульовані Т.Б.Філічовою та Г.В.Чіркіною, є:

Розвиток лексико-граматичної сторонни мовлення:

-розвиток розуміння мовлення;

-виховання вміння спостерігати та осмислювати предмети та явища довкілля, їх називати;

-формування узагальнених понять;

-формування практичних навичок словотворення й словозміни;

-виховання вміння вживати речення різних конструкцій.

Розвиток фонетико-фонематичної сторонни мовлення:

-формування правильної вимови звуків;

-розвиток фонематичного слуху та сприймання;

-закріплення навичок вимови слів різної складової структури;

-підготовка до здійснення елементарного звукового аналізу та синтезу;

-контроль за виразністю мовлення.

Навчання дітей самостійному висловлюванню:

-передавання вражень про побачене;

-передавання вражень про події в довкіллі;

-переказування в логічній послідовності змісту сюжетних малюнків та їх серій;

-складання розповідей-описів за зразком педагога, за схемою, за опорними словами, за уявою тощо.

Логопедичні заняття (уроки) розрізняються за видами:

-фронтальні (групові),

-підгрупові  

-індивідуальні.

 Традиційно в структурі логопедичного заняття виділяються такі моменти:

-організаційний момент;

-повторення пройденого матеріалу;

-викладення нового матеріалу;

-закріплення нового матеріалу;

-узагальнення вивченого матеріалу;

-завдання на другу половину дня.

В залежності від типу заняття, від корекційних і виховних завдань логопед, формуючи структуру заняття, підбирає ті чи інші принципи та методи, як традиційні, так і творчо перероблені, модифіковані з урахуванням структури мовленнєвого дефекту, вікових та індивідуальних особливостей дітей.

З метою підвищення ефективності логопедичних занять необхідно звертати особливу увагу на розвиток комунікативної функції мовлення. Для цього при проведенні занять створюються спеціальні умови, які стимулюють спілкування дітей, вільне розміщення під час занять – лицем один до одного, півколом тощо.

До логопедичних занять накладаються певні вимоги:

-сформулювати тему й мету заняття;

-визначити поетапність заняття, взаємозалежність та цілеспрямованість кожного етапу;

-послідовно ускладнювати лексичний та граматичний матеріал, який викладається дітям;

-урізноманітнювати заняття за допомогою ігор та ігрових прийомів;

-враховувати зону найближчого розвитку дитини;

-враховувати індивідуальні та вікові особливості мовлення й особистості;

-формулювати інструкції, які даємо дітям, коротко й чітко;

-використовувати кольоровий та яскравий наочний матеріал;

-вміти створювати емоційний фон заняття, плануючи емоційні підйоми з урахуванням збільшення складності матеріалу, який вивчається.

Логопед, психолог та вихователі повинні працювати в тісній співпраці, прагнути до створення єдиного підходу в корекційно-виховній роботі.

      Логопедичний вплив являє собою педагогічний процес, в якому реалізуються завдання корегуючого навчання та корекційно-виховного характеру.

Завдання логопеда полягає не лише у виправленні мовленнєвих недоліків, а й у розвитку пізнавальних процесів дитини, таких як увага, мислення, пам’ять, уява, та в адаптації її до навколишнього оточення.

     Під час організації логопедичних занять із дітьми, які мають дефекти звуковимови й недостатній розвиток фонематичних процесів (ФФНМ), поруч із виправленням звуковимови необхідно проводити роботу з виховання фонематичних уявлень, формування навичок аналізу та синтезу звукового складу слова. Така робота повинна бути спрямована на диференціацію змішуваних опозиційних звуків та відпрацювання навичок аналізу й синтезу звуко-буквенного складу слова, що дозволить покращити розвиток звуковимови.

     Ефективна допомога дітям із ЗНМ, у яких недоліки вимови фонем є одним із проявів мовленнєвого недорозвитку, можлива лише у взаємопов’язаній роботі в деяких напрямах, а саме: корекції звуковимови та формуванні повноцінних фонематичних уявлень, розвитку навичок аналізу та синтезу звукового складу слова, уточнення та збагачення лексичного запасу, оволодіння синтаксичними конструкціями різної складності, розвитку зв’язного мовлення, що здійснюється в певній послідовності.

     Логопедична допомога дошкільникам, які мають лише недоліки звуковимови (фонетичні дефекти), здійснюється у вигляді корекції звуків, які вимовляються неправильно та закріпленні їх у спонтанному мовленні дітей.

   Правильно проведене обстеження, чітке діагностування, вчасне консультування спеціалістами - лікарями, правильно вибрані логопедом напрями та відповідні принципи корекційного впливу створюють можливість комплексно, швидко та вчасно допомогти дошкільнику подолати певні мовленнєві порушення, й цим в свою чергу забезпечити засвоєння дитиною необхідного мінімуму знань та вмінь, передбаченого Базовим компонентом дошкільної освіти.