ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: шляхи впровадження

Сьогодні проблемам включення дітей з особливими по­требами до соціального життя й загальноосвітнього простору приділяється особлива увага. Так, на Всеукраїнській конфе­ренції, організованій МОН України («ДВ», 2013, №6), впровадження інклюзивної освіти визначено як одне з важливих завдань. Водночас реалізувати його у ни­нішніх умовах непросто. На допомогу керівникам і педагогам подаємо своєрідний алгоритм уведення інклюзивної практики в роботу дитсадка.

ПОНЯТТЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, процес входження у світове економічне співтовариство зумовили зміну ставлення суспіль­ства до проблем людей з обмеженими можливостя­ми здоров’я, привели до усвідомлення необхідності їх ширшої інтеграції в соціум. Так, у 1994 р. 92 краї­ни, зокрема й Україна, прийняли Саламанкську де­кларацію, в якій пріоритетним завданням освітньої політики було проголошено створення інклюзивної освіти.

До кінця XX ст. у багатьох розвинених країнах світу (США, Великій Британії, Німеччині, Сканди­навських країнах) провідною стратегією в освіті ді­тей з особливими потребами стала інтегративна освіта, за якої для включених у загальноосвітній процес дітей з особливими потребами створюва­лися додаткові спеціальні умови.

Інтегративна освіта полягає у створенні корекційних класів у масових школах і відповідних груп у дитячих садках. Це – перший крок від класичної системи спеціальної освіти (яка передбачає повну сегрегацію «особливих» і «нормальних» дітей) до освіти, що визнає відмінності між людьми як цін­ність і приймає кожну людину як повноправного учасника освітнього процесу.

Досвід реалізації інтеграційних програм показав, що, з одного боку, індивідуальний підхід, який за­стосовується до дітей з особливими потребами, конче потрібний кожній дитині, а також, що ство­рені в процесі роботи методи і способи навчання та виховання відкривають нові перспективи для ді­тей з нормативним розвитком. З іншого боку, ста­ло очевидним: виокремлення «особливих» класів і груп часто призводить до виключення «особливих» дітей із соціального життя школи й дитячого садка, створює певні бар’єри в спілкуванні та взаємодії дітей. Тому від ідеї інтеграції почали переходити до ідеї інклюзії – спільного навчання й виховання ді­тей з різними стартовими можливостями.

Інклюзивна освіта передбачає особистісно орі­єнтовані підходи, методи навчання для кожної ди­тини з урахуванням її особливостей, здібностей, психофізіологічних порушень. Це – гнучка систе­ма, де враховуються потреби всіх дітей, не тільки з проблемами розвитку, а й різних етнічних, со­ціальних груп, різної статі, віку. Система навчання підлаштовується під дитину, а не дитина під сис­тему, тож переваги дістають усі вихованці. Діти з особливими потребами можуть перебувати в групі повний час або частково, навчаючись з підтримкою і за індивідуальним навчальним планом.

Інтеграція передбачає адаптацію дитини до ви­мог системи, інклюзія ж полягає в адаптації сис­теми до потреб дитини.

Отже, інклюзивна освіта – наступний крок у роз­витку освіти не тільки дітей з особливими потреба­ми, а й усієї освітньої системи.

ЩО ДАЄ ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА

ДИТИНІ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту, отже, й мож­ливість реалізувати це право в усіх державних на­вчальних закладах незалежно від статі, раси, націо­нальності, соціального та майнового стану, стану здоров’я, місця проживання тощо. Діти з особли­вими потребами мають право на задоволення своїх потреб так само, як і всі інші члени суспільства.

Перебування в групі зі здоровими однолітками дає дитині можливість набувати комунікативних та соціальних навичок відповідно до її віку, спільні заняття сприяють концентрації її уваги, посиленню мотивації до навчання.

Досвід перебування в інклюзивній групі – добре підґрунтя для подальшої освіти та набуття вмінь, конче потрібних для успішного самостійного життя в суспільстві.