Гуманістичні ідеї Януша Корчака

                                   ГУМАНІСТИЧНІ ІДЕЇ ЯНУША КОРЧАКА

Ткаченко Лідія Микитівна,

викладач педагогіки,

Берестинський педагогічний фаховий коледж

КЗ «ХГПА» ХОР,

м. Берестин, Україна

Яскравою постаттю щодо найкращих традицій гуманної педагогіки є видатний педагог-гуманіст XX століття Януш Корчак. Вище всіх ідеологічних цілей цей педагог ставив саму дитину та ідею важливості любові до дитини у вихованні. Праці Я. Корчака співзвучні з працями провід­них дослідників кінця XX – початку XXI ст., в яких розглядаються і певні вікові нормативи розвитку дитини, й умови, що якнайкраще сприяють цьому розвитку, збагачують його або ж, навпаки, затри­мують. Деякі з його ідей вкрай актуальні й сьогодні.

Відомий польський лікар, письменник, педагог, директор Будинку сиріт у Варшаві, автор книги «Як любити дітей» Януш Корчак (1878-1942) помилку виховання вбачав у неповазі до особистості, яка розвивається. Ставлення дорослих до дітей він називав «протекціонізмом», свідченням якого є демонстративне заступництво, постійне бажання допомагати, спрямовувати, робити все за них. Те, що у Декларації про права людини називається правами, наголошував Я. Корчак, насправді є не правами, а обов’язками дорослих стосовно дітей. А одна з проблем дитинства полягає у тому, що головне право дитини (право на повагу) не передбачає можливість їй бути такою, якою вона хоче або може (право бути собою). Тому принципи гуманістичної педагогіки мають засновуватися на свободі і правах дитини.

Януш Корчак став творцем виваженої, науково обґрунтованої й підкріпленої його власним до­свідом системи взаємин між батьками і дітьми, між вихователями і вихованцями, між учителями й учнями. Він розкрив одне з найважливіших умінь, яке має розвинути в собі людина, що виховує і навчає дитину, – вміння в будь-якій ситуації ставати на позицію дитини і саме з цієї пози­ції оцінювати доцільність, виваженість своїх вимог, передбачати наслідки, до яких вони ведуть, створювати для вихованця таку ат­мосферу, яка відповідає його можливостям, потребам, прагненням.

Я. Корчак створив педагогіку прецедентів. Він пропонує не «судження про...» і не «мертві» дидактичні схеми, а розкриває дух вільного, гуманного виховання у конкретних жит­тєвих ситуаціях, утверджує рівноправність особистості дитини і до­рослого. І сам показує всім своїм життям приклад визнання фун­даментальних прав дитини, зокрема: права на індивідуальність, людську гідність, свободу, самостійність, самовизначення і само­вираження. Поняття «право», «свобода», «порозуміння», «повага», «прощення» є основоположними в його педагогічній спадщині.

Януш Корчак постійно наголошував, що дорослим необхідно зро­зуміти – дитина, незважаючи на свій вік та соціальні заборони, вже особистість, вона має право на «сьогодні», як і будь-який інший член суспільства.

Любити дитину, на думку Януша Корчака, означає, перш за все, сприймати її такою, якою вона є. І це справжнє розуміння лю­бові. Януш Корчак багато про це говорив, наводячи приклади педа­гогічного досвіду та досвіду спостереження за дітьми з притулку. Він наголошував: якщо діти різні, то це не означає, що одні хороші, а інші – погані. Вони просто різні. Тому педагог застерігає  не плутати «хорошу» дитину зі «зручною».

Цікавими є роздуми педагога щодо того, що більше впливає на майбутній характер та особистісні якості дитини – оточення чи спадковість. Педагог не відкидає жодного, він просто наголошує, що не можна підходити до дитини за шаблоном, «ставити хрест» на її майбутньому з причини невдалої спадковості або несприятливого виховного середовища.

Отже, крім дослідження чинника спадковості, необхідно також проводи­ти дослідження виховного середовища, і тоді, можливо, не одна загадка знайде свою відповідь. Виховним середовищем Януш Корчак називає дух сім”ї,  який панує в ній. Педагог пропонує види серед­овищ не за організаційними ознака­ми, а за духом, спрямованістю (серед­овище догматизму, ідейне, задоволення життям, успіху і кар”єри), показує їх ознаки, переваги та недоліки, а голо­вне – прогнозує, якою може стати ди­тина, яку виховує певне середовище. Він не обирає найліпше середовище, а залишає право вибору за кожним. У вихованні та житті дитини Я. Корчак нада­вав принципового значення культурі зв’язку по­колінь, роду, родовій спадщині, неперервності, що забезпечує не тільки почуття захищеності для дитини, а й відповідальність за неї дорос­лих. У цьому сенсі дуже важливими є ролі матері й батька, бабусь та дідусів і навіть прадідів, які цю традицію закладали.

Любов, на думку педагога, – це спостереження. Як професій­ний психолог, окрім щоденного звичайного спостереження за жит­тям дитини, Януш Корчак пропонує інший, ефективніший і якіс­ніший спосіб – це гра, в якій можна визначити характер, пізнати розумові схильності дитини і, звичайно, визначити напрям, у якому необхідно докладати виховних зусиль. Дитяча гра, за визначенням пе­дагога-дослідника, – це насамперед колективна дія, гра для дитини – це як робота для дорослого. Спостерігаючи за грою дитини, ми розуміємо, яка ця дитина в житті, у діяльності, якої поведінки в суспільстві від неї очікувати в майбутньому.

Любити дитину, за Янушем Корчаком, – це означає, стави­тися до неї з повагою. Відсутність упередженого ставлення дасть змогу вихователю ліпше зрозуміти її відчуття, прагнення, бажання, а, отже, і до дитячих ігор дитина ставитиметься з розумінням. Слід визнати правоту дитини, коли вона обирає з ким і в які ігри грати. Змиритися з тією істиною, що, якщо діти не хочуть грати за запро­понованим дорослим сценарієм, якщо вони неактивні, не виявляють інтересу, то це не їхня вина, це непрофесіоналізм педагога.

Я. Корчаку вдалося поєднати наукове мис­лення лікаря, педагога, психолога з публіцис­тичним, журналістським даром переконливої, щирої розмови з читачем. Правда про значен­ня дитинства в житті родини й суспільства, про їхню взаємну залежність – одна і не залежить від історичного періоду.

Засадчими у спадок освітянам і батькам залишаються 10 заповідей Януша Корчака, який пожертвував своє життя заради дітей, віддано, та­лановито служив дітям, захищав дитинство як найважливішу цінність людської цивілізації.

Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя – як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той – третьому…

Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркого хліба. Бо що посієш, те й зійде.

Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному по силах, і будь певен – їй воно не легше, ніж тобі, а може, й важче, адже в неї немає досвіду.

Не принижуй!

Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі з дітьми. Приділяй їм більше уваги – ми ніколи не можемо знати, кого зустрічаємо в дитині.

Для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.

Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, і не лише плід твоєї плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, яку життя дало тобі на збереження і розвиток у ній творчого вогню. Дитина – це любов матері й батька, що розгортається, у яких зростатиме не «наше», не «своє», не «власне» дитя, а таємнича душа, дана на збереження і супровід, поки вона недосвідчена й беззахисна.

Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій того, чого не хотів би, щоб робили твоїй.

Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, негарною, невдачливою; люби нерозумною, некерованою маленькою; люби незграбною, егоїстичною, сердитим підлітком; люби такою, що не виправдала надій і очікувань, замкненою, дивною, нещасною дорослою… Спілкуючись із нею – радій, радій завжди з повним правом, адже дитина – це твоє свято, яке поки що з тобою.

Отже, аналіз педагогічної спадщини Януша Корчака, розкриває основні гуманістичні ідеї педагога, які можуть стати за­конами в побудові гуманістичних відносин з дітьми:

–  поважати особистість дитини;

– приймати дитину такою, якою вона є;

–  спостерігати за дитиною, вивчати її, проникнути у вну­трішній світ дитини;

–  бути чесними з дитиною.

Кроки зближення з дітьми, засновані на мудрих порадах Яну­ша Корчака, дадуть змогу  батькам глибше зрозуміти дитячу душу, радіти, спілкуючись із дітьми, створювати умови, за яких вони зростатимуть щасливими в родині. А вихователям нададуть нео­ціненну підтримку в їхній нелегкій справі, у встановленні друж­ніх і душевних контактів з дітьми, у зацікавленні їх та залученні до співпраці з дорослими, у виробленні в батьків нового характеру стосунків зі своїми дітьми.

         СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: підручник 2-ге вид., доповн. Київ: Академвидав, 2013. 464 с.

2.  Проскурова О. Життя, віддане дітям: Януш Корчак. Дошкільне виховання. 2015. №10.С.6-9.

3.   Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки / За ред. Борисової З. Н. Київ: Вища школа, 2004. 510 с.

4. Ярославцева Л. Повернутися обличчям до дитини. Вихователь-методист дошкільного закладу. 2014. №1. С.4-9