Педагогічний такт як складова професійної майстерності викладача

 

ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧА

Ткаченко Л. М., викладач педагогіки,

Берестинський педагогічний фаховий коледж КЗ «ХГПА» ХОР

Інтеграція нашої держави в європейський освітній та науковий простір, підвищення якості освіти та рівня викладання навчальних дисциплін зумовлюють посилення вимог до сучасного викладача, рівня його професійної компетентності, загальної культури, педагогічної майстерності та постійного самовдосконалення. Педагогічна майстерність – це високе мистецтво навчання і виховання, що постійно удосконалюється. Підвищення педагогічної майстерності доступне кожному педагогу.

Питання педагогічної майстерності завжди було предметом уваги багатьох видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів. Досить назвати прізвища Я. А. Коменського, К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, А. Дістервега, І. А. Зязюна, А. С. Макаренка, та ін. У наукових працях висвітлені питання професійної підготовки педагога, розглянуті умови формування педагогічної майстерності, її складові.

Прояв майстерності полягає в успішному вирішенні професійно-педагогічних завдань та високому рівні організації навчально – виховного процесу. Сутність майстерності – в тих якостях особистості педагога, які породжують цю діяльність та сприяють її успішності. Ці якості полягають не лише в професійних знаннях та уміннях, а й в сукупності певних властивостей особистості, її позиції, які й дозволяють педагогу творчо та продуктивно діяти. Майстерність – найвищий рівень педагогічної діяльності, прояв творчої активності особистості педагога. У своєму становленні вона проходить декілька послідовних етапів, переходячи з одного рівня на якісно новий рівень.  Витоки майстерності складає комплекс властивостей особистості, які забезпечать самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на основі рефлексії. Майстерність також полягає в здатності та вмінні зазирнути в себе, оцінити свої дії, стосунки з людьми, пізнати свій внутрішній світ, зрозуміти себе і разом з цим – в умінні бачити і розуміти те, як до тебе ставляться інші люди, як вони тебе розуміють. [1].

Педагогічний такт – це суто професійна якість викладача. При його визначенні необхідно виходити із розуміння моралі і творчого характеру педагогічної діяльності. Як професійна психолого-педагогічна особливість педагогічна поведінка повинна відповідати цілям та завданням виховання й виявлятися у творчій, педагогічно виправданій ініціативності, винахідливості, витримці, чуйності та вимогливому ставленні до студентів. Це завжди творчість, пошук і в чомусь неповторний вчинок.

Посилаючись на авторитет К. Д. Ушинського, більшість авторів розглядає педагогічний такт з психологічного боку, вбачаючи в ньому специфічний інструмент впливу. Інші автори сутність такту бачать у педагогічній майстерності і доходять висновку про те, що педагогічний такт є не тільки виховною, але й дидактичною проблемою. Треті розуміють педагогічний такт як ставлення педагога до справи навчання і виховання, до особистості того, хто навчається, і до самого себе, а також – як високосвідому діяльність педагога.

Такт у буквальному розумінні – дотик, вплив. Це моральна категорія, яка допомагає регулювати стосунки людей. Базуючись на принципі гуманізму, тактовна поведінка вимагає, щоб у найскладніших і суперечливих ситуаціях зберігалася повага до людини. За визначенням І. І. Чернокозова, такт – «така форма поведінки, коли людина вдається до морального компромісу, але в ім’я високих моральних цілей. Це – пом’якшення, свідоме послаблення однієї моральної вимоги в ім’я вірності іншим». Педагог переконаний, що правильно вважати такт не уникненням труднощів, а умінням побачити моральні суперечності і можливі конфлікти, віднайти менш хворобливий шлях до мети. Бути тактовним – моральна вимога до кожної людини, особливо до педагога, який взаємодіє з особистістю, що розвивається. Проте загальний такт і педагогічний – не одне й те саме. Не кожна тактовна, делікатна людина володіє педагогічним тактом. [1].

Сутність і специфіка педагогічного такту пов’язані з особливою сферою його дії. Чи можна обмежитись тільки тим, що педагогічний такт– це сфера відносин викладача і студентів, чи його слід розповсюджувати і на відносини викладача з іншими людьми? Звичайно, відповідь не може бути однозначною. Так, викладач повинен бути носієм педагогічної моралі в стосунках з усіма учасниками педагогічного процесу, бо його стосунки з колегами, з батьками студентів, з адміністрацією навчального закладу є необхідною складовою частиною його діяльності.

Педагогічний такт припускає: – повагу до студентів і вимогливість до них; – розвиток самостійності студентів у всіх видах діяльності і тверде педагогічне керівництво їх роботою; – увага до психічного стану студента, розумність і послідовність вимог до нього; – довіра до студентів і систематична перевірка їх навчальної роботи; – педагогічно виправдане поєднання ділового та емоційного характеру відносин зі студентами тощо.

Складові педагогічного такту: психолого-педагогічна грамотність; педагогічна винахідливість; ініціативність і осмислення дій; довіра і повага; спостережливість і уважність; уміння передбачати; витримка і самовладання; педагогічна кмітливість; емоційна культура; вимогливість і доброзичливість; чуйність і милосердя; уміння все бачити, але не все «помічати».

Педагогічний такт, як форма взаємин зі студентами, визначається багатьма сторонами особистості викладача, його ідейними  переконаннями, культурою поведінки, загальною і специфічною освітою, запасом відповідних умінь і навичок. Оволодіти педагогічним тактом, не володіючи педагогічною майстерністю можливо. Педагогічний такт в цілому, не  застосовується через заучування, запам’ятовування і тренування. Він є наслідком творчості викладача, показником гнучкості його розуму. [2]   

Можна виділити й назвати окремі психологічні й педагогічні умови, які сприяють розвитку педагогічного такту в кожного викладача незалежно від його індивідуальних особливостей.

 Одна з найважливіших професійних рис педагога – спостережливість, яка потрібна йому так само, як і письменнику чи актору. Вона робить викладача володарем дум студентів.  Спостережливий викладач може глибоко зазирнути у внутрішній світ студентів, зрозуміти їхній душевний стан, виділити їхні індивідуальні особливості. Це все дає йому можливості «дібрати ключ до серця» студентів, передати їм свої почуття і помисли так, щоб студенти сприйняли їх як власні думки і переживання. У процесі активного спостереження за студентами викладач може скористатися усними й письмовими відповідями студентів на окремі запитання, даними спеціальних бесід з ними тощо.

Можна знайти багато способів швидше і глибше познайомитися зі студентами. Важливо зробити це  вчасно, щоб студенти не подумали, що викладач неспостережливий.

Уважливість. Студенти, як відомо, чутливі до того, як ставиться до них викладач, особливо тоді, коли вони люблять і поважають його. Їх може образити не тільки окрик, незаслужений докір, несправедлива оцінка тощо, а й проста неуважність до них, небажання їх вислухати, зважити на їх прохання, навіть підійти до них чи кинути погляд у їхній бік. Хоч у якій би формі виявлялася неуважність до студентів, вона завжди негативно позначається на їхніх стосунках з викладачем.

Довіра. Педагогічний такт передбачає наявність у викладача повної довіри до внутрішніх сил студентів. Кожний з них, незалежно від здібностей, повинен бути впевненим, що успіх у навчанні залежить тільки від його бажання і старанності. До студентів і в навчанні, і у вихованні слід підходити, за висловом А. С. Макаренка, з оптимістичною гіпотезою, хай навіть з ризиком помилитися.

Справедливість. Справедливому викладачу студенти можуть пробачити й деяку його офіційність, сухість і навіть грубість. А якщо справедливий викладач ще й тактовний, веселий, привітний, то авторитет його серед студентів величезний.

Витримка і самовладання. Для педагогічного такту викладача велике, а іноді й вирішальне значення мають такі його вольові риси, як витримка і самовладання. Звісно, це не означає, що викладач мусить завжди, хоч щоб сталося, бути якимсь незворушним, абсолютно спокійним. Він може інколи й «спалахнути», «вибухнути», як говорив А. С. Макаренко, але такі свої «спалахи» він завжди повинен контролювати. У стані, близькому до афекту, не кажучи вже про афект, дуже важко прийняти рішення. Разом з утратою витримки і самовладання педагог нерідко втрачає весь свій авторитет у студентів, а то навіть і право на свою професію [3].

Найбільш важливою вимогою педагогічного такту є уміння викладача оцінити ситуацію, яка може призвести до якихось порушень і, відповідно, потребує тактичного втручання. До таких ситуацій слід віднести: – коли педагог вимушений «поставити» студента у незручне становище і необхідно лише пом’якшити ситуацію; – коли педагог мимовільно, сам того не бажаючи, «зачепив» самолюбство студента, без будь-якої вини з його боку, і повинен терміново виправити або хоча б пом’якшити ситуацію, яка склалася; – коли студент за певних обставин «потрапив у негарне становище» або ж почуває себе розгубленим через свої індивідуальні особливості, не може у зв’язку з цим виконати поставлене перед ним завдання і тому потребує допомоги зовні.

Побачити, розпізнати ситуацію такого типу – перша вимога педагогічного такту.

Наступна вимога педагогічного такту – викладач повинен бути інформованим про причини моральних протиріч; у випадку, якщо цієї інформації немає, враховувати, коли приймається рішення, її неточність або неповність.

Педагогічний такт вимагає уміння враховувати суб’єктивні особливості студента і об’єктивні умови, в яких проявляються протиріччя: від кого залежить виправлення ситуації, чи спроможний зробити це студент і як викладач може йому допомогти.

Тактовність вимагає від викладача уміння враховувати обставини, за яких скоєний цей вчинок. Важлива вимога тактовності – уміння передбачити, як вплинуть педагогічні санкції на весь колектив.  Чуйність і тактовність особливо необхідні по відношенню до слабких, хворих і роздратованих студентів, які перенесли душевну травму, а також до тих, хто помилився в оцінці своїх вчинків і слів.

Педагогічна тактовність – це не окремі вчинки викладача, а стиль його поведінки, при якому студенти завжди впевнені в його доброзичливості, чуйності та доброті. Тактовність викладача – велика сила, вона викликає почуття вдячності до нього як до людини, яка не тільки знає і розуміє більше, ніж студенти, але й вірить у них і ставиться до них краще, ніж вони того інколи заслуговують.

Отже, такт, тактовність – це педагогічно моральна поведінка, в якій виявляється непримиримість до всього, що заважає вихованню, це засіб боротьби за людину, прояв душевної тонкості викладача в дії, це форма поведінки, при якій моральне мислення і практика єдині. Носієм такту може бути лише зріла, духовно багата, інтелігентна особистість. Саме в неї такт набирає свого найповнішого вияву. Він стає видимим через особистісно-неповторний стиль діяльності такого викладача, через діалогічність у ставленні до світу, уміння враховувати неповторну особистість кожного студента. Такт там, де є вихід за межі стандарту, алгоритму, пересічності. Він завжди супроводжує творчу діяльність викладача, його невдоволення досягнутим, постійну потребу самовдосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Завгородня Л. П. Педагогічна майстерність вихователя дошкільного закладу. Суми: Університетська, 2020. 319 с.

2. Кайдалова Л. Г., Щокіна Н. Б., Вахрушева Т. Ю. Педагогічна майстерність викладача: Навчальний посібник. Харків: Вид-во НФАУ, 2009. 140 с.

3.  Педагогічна творчість і майстерність: Хрестоматія / укладач Н. В. Гузій. ІЗМН, 2000.