Основи обдарованості дітей дошкільного віку

 

         Нині проблема обдарованості, яку часто називають проблемою обдарованих дітей, стала певною мірою популярною не лише у вузьких колах науковців (психологів, педагогів та ін.) і вчителів, а і серед багатьох батьків, які особливо зацікавлені у незвичайній  і щасливій долі своїх нащадків, починаючи від дошкільного віку, навчання у школі, далі в університеті, аспірантурі тощо.

         Чи можна у зв’язку з цим говорити про якусь моду на дослідження й обговорення цієї проблеми? Чому саме останнім часом вона набула відчутного розголосу?        Чи є новою проблема обдарованості і чому саме останнім часом їй надають так багато уваги?

         Якщо уважно простежити ситуацію у світі, пов’язану із загальним та економічним розвитком різних країн, та видно що уже давно стало очевидним, що найбільших успіхів досягають ті держави, які мають висококваліфіковані кадри працівників у відповідних сферах діяльності, тобто фактично йдеться про інтелектуальний, творчий потенціал кожної країни.

         Це особливо стає зрозумілим нині, в період століття який вже давно назвали часом інформаційних технологій, домінування інформації, як основної цінності. Так само це особливо гостро відчувають на нинішньому етапі розвитку її держави, й серед них Україна, де довільно і малоефективно розв’язуються найактуальніші проблеми сьогодення й серед різних причин називається  недостатня інтелектуальна готовність до розв’язання нових і складних проблем. Тобто відчувається дефіцит фахівців високого рівня в різних галузях, дефіцит обдарованих працівників.

         Усе це поза сумнівом, стимулює зацікавленість проблеми обдарованості, творчості, інтелекту, яка і повинна перерости в послідовну державну політику, спрямовану на пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, на адекватне стимулювання творчої праці серед фахівців, узагалі на захист таланту.

         Говорячи переважно про соціально-економічне значення проблеми обдарованості, важливості її наукового дослідження не можна обминути питання, які стосуються сутності самобдаровання, його реальних рівнів.

         Серед фахівців набули значення трактування таких визначень, які є в основі обдарованості:

• Задатки – спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку на їх базі здібностей.

• Нахили – ставлення, конкретна вибіркова спрямованість індивіда на певну діяльність; ґрунтуються на інтересах, потребах у виконанні тієї чи іншої діяльності; постійна потреба у виконанні певної діяльності; прагнення удосконалювати її та засоби її виконання становлять основу покликання.

• Здібності – це індивідуальні властивості особливості, які дають змогу за інших рівних умов більш успішно оволодівати тією чи іншою діяльністю, розв’язувати ті чи інші завдання, проблеми тощо.

• Загальні здібності – це властивості, які лежать в основі оволодіння будь-якою діяльністю.

• Спеціальні здібності – дають змогу конкретній людині оволодіти певною діяльністю, успішно виконувати цю діяльність.

• Творчі здібності – дають змогу успішно виконувати творчу діяльність (загальні творчі здібності – будь-яку творчу діяльність, літературну).

• Обдарованість – специфічне поєднання здібностей, інтересів, потреб, яке дає змогу виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, що відрізняється від умовного «середнього» рівня.

• Творча обдарованість – дає змогу успішно розв’язувати творчі завдання, виконувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність більш оригінально, ніж при наявності «простих» творчих здібностей.

• Талант – система якостей, властивостей, які дають змогу особистості досягти значних успіхів в оригінальному виконання творчої діяльності.

• Геніальність – система характеристика особистості, яка свідчить про її   досягнення, дуже суттєво переважаючі «звичайну» й навіть творчу діяльність (у тому числі й на рівні таланту).

         Таким чином, обдарована дитина – це дитина, яка, виділяється серед своїх колег яскраво вираженими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевершує певний умовний «середній» рівень. При цьому важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі випадкові успіхи, а про систематичні, які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини. А коли результати її діяльності будуть оригінальними, то можна говорити саме про творчу обдарованість.

         Обдарована дитина

-         володіє великим об’ємом інформації;

-         має багатий словниковий запас;

-         самостійно переносе засвоєне на новий матеріал;

-         встановлює причинно-наслідкові зв’язки;

-         уміє робити висновки;

-         за власною ініціативою обирає для рішення складні завдання;

-         здатна організувати і узагальнити існуючу інформацію;

-         уміє замічати нове в матеріалі;

-         аналізує ситуацію, яка виникла, перш ніж діяти  в ній;

-         уміє оцінити як результат, так і сам процес праці;

-         використовує ідеї на практиці;

-         володіє високою працездатністю;

-         здатна ризикувати;

-         має розвинене мислення;

-         володіє багатою уявою;

-         має високі естетичні цінності;

-         володіє розвиненою інтуїцією.

         У відношенні до себе і до інших така дитина володіє достатньо реалістичним уявленням про себе (адекватною самооцінкою), а також наступними рисами:

- повага до людей;

- здібність до співчуття, співпереживання;

- терплячість до недоліків інших;

- схильність до самоаналізу;

- нормальне відношення до критики;

- готовність ділитись з іншими речами і ідеями;

- наполегливість у праці і навчанні;

- розвинена потреба у досягненні успіхів;

- слабо виражена агресивність;

- незалежність у мисленні і поведінці;

- готовність вступити у змагання з іншими людьми;

- розвинене почуття гумору;

- впевненість у своїх силах і здібностях.

 

ПРИНЦИПИ ДОШКІЛЬНОЇ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

 

Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту. Діти з особли­вими потребами мають право на задоволення своїх потреб так само, як і всі інші члени суспільства. Включення таких дітей у педагогічний процес  закладу змі­нює насамперед установки дорослих: у всіх дітей є особливості, а не тільки у дітей з особливи­ми освітніми потребами. Перший етап введення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору здійснюється в дошкільному закладі.

Інклюзивний за­клад дошкільної освіти  – заклад освіти, що забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує освітні програми, середовище, методи та форми навчання, використовує наявні ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спе­ціальних послуг, створює позитивний клімат. Ефективність роботи залежить від дотримання таких принципів:

–     принцип індивідуального підходу пе­редбачає вибір форм, методів і засобів на­вчання та виховання з урахуванням індивіду­альних освітніх потреб кожної дитини в групі. Індивідуальні програми розвитку ґрунтуються на діагностиці функціонального стану дитини й припускають вироблення індивідуальної стра­тегії розвитку конкретного вихованця. Індиві­дуальний підхід передбачає не тільки увагу до потреб дитини, але й надає їй самій можли­вості реалізувати свою індивідуальність;

−    принцип підтримки самостійної актив­ності дитини. Реалізація цього принципу дає змогу формувати соціально активну особис­тість, яка є суб’єктом свого розвитку та соці­ально значущої діяльності. Це стосується і батьків дітей з особливими потребами. Батьки мо­жуть сподіватися на допомогу або активно до­магатися пільг від держави, ігноруючи власні можливості участі у соціальному житті;

−    принцип активного залучення в освітній процес усіх його учасників передбачає створення умов для розуміння та прийняття одне одного з метою досягнення плідної взаємодії на гуманіс­тичній основі. Інклюзія – активне включення дітей батьків і фахівців у спільну діяльність;

−    принцип міждисциплінарного підходу. Різ­номанітність індивідуальних характеристик дітей диктує необхідність комплексного, міждисциплі­нарного підходу до методів та засобів виховання й навчання. Фахівці (вихователь, логопед, соціальний педагог, психолог, дефектолог, за участю старшого вихователя), що працюють у групі, регулярно здій­снюють діагностику дітей та складають в результаті обговорення освітній план дій, розрахований як на конкретну дитину, так і на групу в цілому;

−    принцип варіативності в організації проце­сів навчання і виховання. Включення в інклюзив­ну групу дітей з різними особливостями розвитку передбачає наявність варіативного розвивального середовища, тобто відповідних розвивальних та дидактичних посібників, засобів навчання, безбар’єрного середовища, варіативної методич­ної бази та здатність педагога до застосування різ­номанітних методів і засобів роботи як загальної (дошкільної), так і спеціальної педагогіки;

−    принцип партнерської взаємодії із сім’єю. Завдання фахівця – встановити довірчі партнерські взаємини з рідними дитини, домовитися про спіль­ні дії, уважно ставитися до їхніх запитів;

−    принцип динамічного розвитку освітньої моделі дошкільного закладу. Модель дошкільного закладу, включаючи нові структурні підрозділи, фахівців, розвивальні методи і засоби, може змінюватися.

Отже, досвід перебування в інклюзивній групі дає дитині можливість набувати комунікативних та соціальних навичок відповідно до її віку, спільні заняття сприяють концентрації її уваги, посиленню мотивації до навчання. Це підґрунтя для подальшої освіти та набуття вмінь, потрібних для успішного самостійного життя в суспільстві.

 

БАЗОВІ ПОНЯТТЯ МОДЕЛІ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

ЮНЕСКО визначає інклюзивне навчання як «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади, та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі».

Законодавчо схвалено вживання терміну «діти з особливими освітніми потребами» щодо дітей до 18 років, які потребують додаткової навчальної, медичної і соціальної підтримки з метою покращення здоров’я, розвитку, навчання, загальної якості життя та соціалізації, тобто включення в громади своїх однолітків та інших дітей. До цієї категорії належать і діти з постійною або тимчасовою інвалідністю.

Конвенція ООН про права людей з інвалідністю, стаття1, визначає, що до людей з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Інклюзія означає не виокремлення особливої дитини, а навпаки – злиття з класом і суспільством, коли її особливість не помітна, бо вона нічим її не обмежує. Переваги інклюзивного навчання:

−    усуваються бар’єри в системі освіти та системі підтримки дітей з особливими освітніми потребами;

−    створюється атмосфера спокійного прийняття відмінностей інших людей;

−    у дітей з особливими освітніми потребами формуються соціальні  компетентності для налагодження дружніх стосунків з ровесниками у школі;

−    батьки залучені до процесу навчання;

−    діти отримують можливість для нормальної соціалізації, розвитку своїх сильних сторін і талантів та поступова інтеграція в суспільство, вступ до професійних та вищих навчальних закладів.

Інклюзивне освітнє середовище ­– доступне, толерантне, доброзичливе, сприятливе, зручне і універсальне для розвитку кожного. Навчання дітей з інвалідністю – це завжди особистісно орієнтоване навчання.

Труднощі дітей з інвалідністю:

−    неможливість брати участь у навчанні через свої особливості;

−    проблеми уваги та здатності зосередитися;

−    невміння будувати комунікацію в нових умовах;

−    занадто складні завдання;

−    емоційно-вольові розлади;

−    загострення конфліктів з батьками;

−    неготовність до відсутності особистого контакту з учителем та однокласниками;

−    орієнтованість на оцінку та мотивація навчання через оцінки.

Труднощі, які можуть виникати в організації інклюзивного освітнього процесу – недоступність; нерозуміння учителем пізнавальних особливостей учня; недотримання послідовності етапів засвоєння знань, їх недостатня тривалість; низька індивідуалізованість навчання; проблеми з організацією психолого-педагогічної взаємодії; неналагоджена комунікація з батьками; особливості традиційної урочної системи та системи оцінювання знань.

Рекомендації по роботі з батьками особливої дитини:

−    визначити, що дитині потрібна допомога для ефективного навчання;

−    чітко узгодити рівень відповідальності та самостійності дитини;

−    ділитися навчальними матеріалами, які стосуються методів навчання;

−    обговорювати труднощі, причини їх виникнення та шляхи запобігання;

−    враховувати індивідуальні особливості батьків, їх рівень знань, характер, стосунки з дитиною;

−    наголошувати на важливості позитивного підкріплювання успіхів дитини, її самостійності;

−    працювати у парі з сімейним психологом;

−    допомагати батькам долати стрес, мотивувати їх, підтримувати.

 

ПЕДАГОГІЧНА ЗРІЛІСТЬ  ВИХОВАТЕЛЯ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ        ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Реалізація на практиці гуманістичної парадигми дошкіль­ної освіти неможлива без педагогічної зрілості вихователя. Основними її складниками є професійна та особистісна зрі­лість педагога.

Професійна зрілість означає психолого-педагогічну під­готовленість педагога, його методологічну та методичну грамотність, педагогічну майстерність та практичний досвід роботи з дітьми дошкільного віку.

Психолого-педагогічна підготовленість передбачає:

• наявність відповідної освіти;

• психологічну та педагогічну грамотність (знання основ сучасної педагогічної та вікової психології, до­шкільної педагогіки);

• орієнтування в сучасних тенденціях розвитку освіти взагалі, дошкільної зокрема;

• уміння організовувати педагогічну діяльність на новій засадах, створювати інноваційне середовище;

• знання правових основ і законодавчих актів у сфері дошкільної освіти.

 

Методологічна та методична грамотність включає:

• знання методології гуманітарної парадигми дошкільної освіти;

• розуміння та прийняття основ гуманістичного підхо­ду до дошкільної освіти;

• володіння основними методами гуманістичної педаго­гіки, вміння адекватно застосовувати їх;

• знання програмових завдань та методик виховання і навчання;

• відкритість інноваціям, здатність функціонувати як відкрита система, інтерес до нових освітніх проектів, уміння бачити переваги гуманістичного підходу;

• вміння добирати, варіювати, модифікувати (створю­вати) сучасні розвивальні, виховні та навчальні тех­нології, що відповідають конкретним завданням та умовам;

• уміння висувати та перевіряти гіпотези, аналізувати та інтерпретувати дані своїх спостережень за дити­ною, робити об'єктивні та обґрунтовані висновки.

 

Педагогічна майстерність включає:

• гуманітарні інтереси, цінності, ідеали;

• педагогічні здібності (гностичні — знання своїх влас­них особливостей та особливостей дитини; конструк­тивні — уміння планувати, проектувати, прогнозувати; організаторські — здатність налагоджувати, залучати, упорядковувати, дисциплінувати; комунікативні — уміння встановлювати, налагоджувати, гармонізувати взаємини та спільну діяльність; застосовувати словесні, мімічні та пантомімічні засоби; поєднувати ділове та особистісне спілкування; виявляти емпатію, увагу і по­вагу, слухати і чути, допомагати й підтримувати, адек­ватно виражати свою позицію, виявляти гнучкість);

• здатність переосмислювати традиційний педагогічний досвід, створювати інновації;

• турбота про якісну освіту, здатність реалізовувати інтегральний підхід у вихованні та навчанні, досягати високої продуктивності педагогічної діяльності;

• володіння сучасними розвивальними, виховними та навчальними технологіями, здатність   "приміряти"кожну з них до конкретної життєвої ситуації, інди­відуального життєвого досвіду та особливостей вихованців;

• здатність розробляти індивідуальні способи реалізації інновацій, виявляти мобільність, урізноманітнювати форми й способи активізації педагогічного процесу.

 

Практичний досвід передбачає:

• наявність у дорослого практики взаємодії з дошкіль­никами, досвіду роботи в сфері освіти;

• володіння досвідом використання гуманістично спря­мованих методик виховання і навчання;

• наявність досвіду самостійної модернізації або ство­рення авторських програм, технологій виховання та навчання дошкільника.

Особистісна зрілість передбачає сформованість у вихо­вателя визначеної світоглядної позиції, педагогічної рефлек­сії (здатності аналізувати себе самого, співвідносити думку про себе з очікуваннями інших), потреби у самовдоскона­ленні. Особистісну зрілість педагога засвідчує його особистісна та соціальна компетентність.

Особистісна компетентність визначається комплексом особистісних якостей та вмінь, зокрема:

• інтелектуальних (креативності, евристичності, здат­ності виділяти головне й другорядне, встановлювати закономірності, аналізувати, порівнювати, узагальню вати, бачити ситуацію з різних точок зору; розсудли­вості, виваженості);

•  моральних (щирості, доброзичливості, чуйності, толе­рантності, відповідальності тощо);

• емоційних (врівноваженості, здатності стримувати ім­пульсивні емоції; позитивного самопочуття);

• вольових (наполегливості, самостійності, цілеспрямо­ваності, витриманості тощо);

• перцептивних (спостережливості, сприйнятливості, вміння відчувати стан іншого та адекватно на нього реагувати);

• контрольно-оцінних (схильності до обґрунтованих та оптимістичних оцінок; здатності використовувати конструктивні, захисні, регулювальні, спрямувальні та такі, що раціоналізують та мобілізують і заспокоюють судження).

 

Соціальна компетентність педагога означає сформова­ність таких умінь:

• уміння поважати дошкільника (ставитися до нього як до цінності; визнавати за ним право на помилку; бачи­ти його чесноти й досягнення; приймати таким, яким він є; вірити в його можливості; визнавати право бути самим собою, поводитися самостійно, мати свою точку зору, власні таємниці, проявляти творчість; не прини­жувати його гідності);

• уміння розуміти вихованця (орієнтуватися в його сильних і слабких сторонах, бачити сутнісне в ньому, мати уявлення про його натуру; відчувати його стан, настрій, прогнозувати ймовірну тактику поведінки; ви­користовувати інтуїцію; виявляти проникливість, чуй­ність, щирість);

• уміння допомагати і підтримувати дитину (не просто давати їй поради або щось вирішувати за неї, а сприя­ти повноцінній життєдіяльності, створювати атмосфе­ру безпеки й довіри, спиратися на її сильні сторони, не підкреслювати слабких, поступово ускладнювати завдання);

• уміння домовлятися, укладати з вихованцем угоду (за­побігати конфліктам та з найменшими емоційними ви­тратами розв'язувати їх, уникати загострень взаємин; підтримувати справедливі відносини; активно слухати дитину; сприяти рівноправним партнерським стосун­кам);

• уміння бути самим собою (зберігати свою індиві­дуальність, своєрідність; виявляти принциповість у си­туаціях тиску; не намагатися бути, "як усі", мати своє особистісне та професійне обличчя).

Як особистість і професіонал, педагог має бути відкри­тим інноваціям, жити свідомим життям, не пришвидшувати штучно темп розвитку дошкільника, бути для нього обере­гом, допомагати, а не ускладнювати його щоденне буття, поважати та брати до уваги об'єктивні закони психічного розвитку, орієнтуватися на норму як індивідуальну систему вимог і оцінок. Показниками ефективності педагогічної ді­яльності є конструктивність, послідовність, гнучкість, вива­женість, позитивна емоційна забарвленість та результатив­ність поведінки вихователя, бажання дитини відвідувати до­шкільний заклад.

 

Педагогічна майстерність як складова професійної діяльності

вихователя дошкільного закладу

Педагог-новатор Ш.О. Амонашвілі переконаний, що майстер­ність учителя виявляється в чіткій педагогічній позиції, у постійно­му пошуку ефективних шляхів розв’язання проблем виховання і навчання, у швидкому й правильному розв’язанні складних педаго­гічних ситуацій, у педагогічній інтуїції, в умінні керувати педагогі­чним процесом легко і без примусу, бути для своїх вихованців потріб­ною людиною з широким кругозором, принциповістю, невичерпним оптимізмом і креативністю. А головне на шляху до педагогічної май­стерності - це віра в самого себе, у свої можливості: «Потрібно вірити, що кожен із нас здатен стати неповторним, унікальним, най­вищим майстром професійної, педагогічної праці, і потрібно, щоб кожен із нас умів розкривати свої сили і можливості».

Отже, майстерність педагога - це вищий рівень його профе­сійної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час він досягає оптимальних результатів.

Зовні майстерність вихователя виявляється в успішному роз­в’язанні різноманітних педагогічних завдань, у високому рівні організації навчально-виховного процесу. А її суть - в особистіс­них якостях, які й забезпечують успіх діяльності. Ці якості вияв­ляються не лише в уміннях, а й у сукупності властивостей вихо­вателя, його педагогічних позиціях, які й визначають продукти­вність і творчий характер професійної діяльності.

Вихователь - це двічі майстер, тому що, по-перше, - це від­мінний знавець психології особистості дошкільника і того, чого її слід навчити, а по-друге, - це людина, яка володіє способами ви­ховання і навчання.

Знання індивідуальних особливостей психіки кожної дитини в групі, уміння зрозуміти мотиви її різноманітних дій допомага­ють вихователю не тільки обирати правильну тактику поведінки н конкретній ситуації, а й прогнозувати подальший розвиток цієї ситуації, передбачати наступні вчинки вихованця. У разі виник­нення конфлікту між дітьми вихователю необхідно швидко зорієнтуватися в ситуації, чітко її проаналізувати й швидко прийня­ли рішення. Авторитет вихователя значною мірою залежить від його вміння дати справедливу оцінку кожному вчинку дитини.

Діти дуже чутливі до цієї якості педагога і не вибачають йому най­менших проявів несправедливості в оцінках їх знань і поведінки. Розуміння мотивів дій кожної дитини, прогнозування її поведінки допомагає і в організації різноманітних видів дитячої діяльності - ігор, праці, художньої творчості, навчання.

Отже, майстерність виявляється в діяльності і характеризу­ється високим рівнем розвитку педагогічної інтуїції, спеціальних та загальних умінь педагога.

Педагогічна майстерність — це комплекс властивостей осо­бистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації профе­сійної педагогічної діяльності на рефлексивній основі (за I.A. Зязюном).

Рефлексія — процес самопізнання суб’єктом внутрішніх пси­хічних актів і станів.

Визначають педагогічну майстерність такі її компоненти:

1)         гуманістична спрямованість;

2)         професійні знання (професійну компетентність);

3)         педагогічні здібності;

4)         педагогічна техніка (професійні вміння).

При цьому підґрунтям педагогічної майстерності педагог ви­значає професійну компетентність — знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з іншого - до уч­нів, психологію яких мусить добре знати, тобто це знання пред­мета, методики його викладання, педагогіки і психології.

Гуманістична спрямованість вихователя визначається мо­тивами, потребами, ціннісними орієнтаціями, інтересами, схиль­ностями, ідеалами. Вона тісно пов’язана з мотиваційним компле­ксом, який охоплює такі принципи:

1)            ставлення до дитини як суспільної цінності;

2)            спрямованість на відкрите активне партнерське спілкування;

3)            прагнення до самовдосконалення;

4)            установка на творчість;

5)            спрямованість на всебічний і гармонійний розвиток вихован­ців з орієнтацією на Базовий компонент дошкільної освіти.

У кожного вихователя свої інтереси (наприклад, інтерес мо­лодого вихователя полягає в тому, щоб вихованці бачили в ньому знаючого педагога, який доступно, зрозуміло і цікаво розповідає на заняттях і поза ними, знає багато ігор і може їх навчити тощо; у досвідченого вихователя інтерес виявляється в тому, щоб знай­ти ефективні методи і прийоми взаємодії з вихованцями, які спри­ятимуть їх максимальному саморозвитку і самореалізації як тво­рчих, самодостатніх особистостей).

Професійні знання вихователя — це основа педагогічної май­стерності. Вихователь дошкільного закладу повинен мати ґрун­товні знання з гуманітарних і соціально-економічних, фундамен­тальних і професійно орієнтованих дисциплін.

Основою професійної діяльності вихователя ДНЗ є знання ві­кових та індивідуальних психолого-педагогічних особливостей розвитку дітей дошкільного віку. Ураховуючи їх, вихователь пла­нує подальшу роботу: організовує ігрову діяльність, самостійну, навчальну, конструктивну, образотворчу тощо. Знання вікових особливостей необхідне для використання адекватних вікові, ситуації форм, методів і прийомів роботи: педагог ураховує зако­номірності розвитку пізнавальних здібностей дітей різного віку.

Особливостями професійних знань є:

1)         науковість;

2)         комплексність, що вимагає від вихователя синтезу різноманіт­них знань з усіх галузей  наук;

3)         особистісна забарвленість;

4)         оновлення знань.

Педагогічні здібності вихователя. Здібності - індивідуальні особливості людини, від яких залежить успішне виконання пев­них видів діяльності. Здібності не даються від природи в готовому вигляді. Велике значення у їх формуванні мають задатки. Здіб­ності можуть формуватися в певних соціальних умовах, у процесі засвоєння, а потім і творчого застосування знань, умінь і навичок.

Визначається 6 головних педагогічних здібностей вихователя:

1)         комунікативністпь, тобто здатність спілкуватися. Вона охоп­лює добре ставлення до людей, контактність, доброзичливість.' Низький рівень комунікативності педагога руйнує середови­ще професійної діяльності, створює труднощі на шляху до вза­ємодії з вихованцями;

2)         перцептивні здібності передбачають наявність професійної далекоглядності, спостережливості, емпатії, педагогічної інту­їції, уміння читати настрій і думки по очах дітей, розуміти мотиви вчинків. Спостережливість вимагає вміння бачити і чути, аналізувати, переробляти отриману інформацію. Спосте-¹ режливість і досвід - це основа інтуїції.

3)         динамізм - здатність до переконання і навіювання; це внутрі­шня енергія, гнучкість та ініціатива в різноманітності впли­вів. Прикладом динамізму є діяльність педагогів-новаторів;

4)         емоційна стійкість - уміння володіти собою в різноманітних ситуаціях, здатність до саморегуляції;

5)         оптимістичне прогнозування - провідна педагогічна здіб­ність, що передбачає опору на позитивні сторони вихованця. Принцип оптимістичного прогнозування був засадничим у пе­дагогічній системі A.C. Макаренка;

6)         креативність - здатність до творчості.

Педагогічна техніка (професійні уміння вихователя). Уміння - здобута на основі досвіду, знання здатність належно робити що- небудь; готовність до практичних і теоретичних дій, які викону­ються швидко, точно і свідомо на основі засвоєних знань і життєво­го досвіду.

Внутрішня техніка - створення внутрішнього переживання особистості, психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття.

Зовнішня техніка - втілення внутрішнього переживання осо­бистості вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.

Отже, це людина особливо вправна, неперевершена у своїй справі. Майстра ще називають асом, професіона­лом. Майстер - це людина, що має ґрунтовні знання про об’єкт своєї діяльності і засоби впливу на нього, хист до конкретного виду діяльності, володіє низкою важливих для самореалізації в професії особистісних якостей, любить свою професію, має досвід роботи і послідовників, яким уміло передає своє ремесло, постій­но самовдосконалюється.