Матеріали до літньої педагогічної практики в ЗДО

Завантажити методичні настанови до літньої педагогічної практики в ЗДО

КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНІСТЬ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ – ВИМОГА ЧАСУ

 

        Конкуренція між дошкільними закладами – явище для нашої дер­жави відносно нове і подекуди не зовсім зрозуміле педагогам-практикам. Дошкільна освіта за чинним законодавством є загальнообов’язковою, тож навіщо створювати додатковий попит? Коли, власне, дитсадки почали змагатися між собою, і в чому виражається їхня “конкурентна боротьба”? Як забезпечити конку­рентоспроможність закладу?

     Зміна економічних умов, розвиток ринкових від­носин дедалі більше впливають на різні сфери сус­пільного життя, зокрема й на діяльність закладів дошкільної освіти. Серед інших постає нова для нашого дошкілля проблема конкуренції дитсадків. Що ж, власне, її спричинило?

      За останнє десятиліття на­роджуваність підвищилася, при цьому наявна мережа дошкільних закладів не могла повною мірою забезпечити попит на здобуття дошкільної освіти. Згідно із зако­ном ринку, попит породжує пропозицію. Тож почали з’являтися освітні заклади приватної форми власності, які надають дошкільну освіту, але вже не безоплатну, при цьому розширю­ючи асортимент освітніх послуг. Ці чинники зумовили конкуренцію між дитячими садками державної/комунальної форми власності й приватними. Проте державним закладам ще не було потреби змагатися між собою, що пояснюється переповненістю їх вихованцями, зарахуванням дітей до дитсадків за територіальним принципом. Цей принцип, з одного боку, забезпечував малюкові місце, а з іншого – обмежував можливості батьків щодо вибору закладу.

    Але ситуація змінилася із запровадженням елек­тронної реєстрації дітей до дошкільних закладів комунальної форми власності, за якої пріоритет у за­рахуванні дитини до закладу визначає її порядковий номер в електронній черзі. Разом з тим, батьки тепер можуть записувати дітей одразу до кількох дитсадків і обирати серед них найбільш бажаний.

    Крім того, якщо раніше всі дитсадки працювали за єдиною державною програмою, то нині мають можливість вибору. Наразі чинними є  комплексні освітні програм і  парціальні. Кожен дитячий садок обирає свою програму для реалізації Державного стан­дарту дошкільної освіти, а також коло додаткових освітніх послуг, які надаються понад його обсяг з урахуванням норм навантаження на дитину. Додаткові освітні послуги можуть нада­ватися суб’єктами господарської діяльності або дошкільним закладом як на платній основі, так і на безоплатній – у формі гурткової роботи. Це можуть бути заняття з вокалу, хореографії, іноземної мови, корекційно-розвивальні тощо, організовані відпо­відно до вимог нормативної бази. За таких умов серед дитсадків одного мікро­району батьки оберуть для своєї дитини той, який забезпечує вищу якість освітніх послуг і зміг найкраще себе презентувати.

        Таким чином починає формуватися ринок освітніх послуг, де ці послуги стають товаром, а їхня якість – тим головним, вирішальним чинником, що впливає на всі аспекти роз­витку закладу незалежно від типу та форми власності.      Розвиток сучасного ринку освітніх послуг передбачає розгортання конкурентної бороть­би між закладами, які пропонують аналогічні послуги споживачам.

     Конкурентна боротьба дошкільного за­кладу – сукупність дій, спрямованих на до­сягнення конкурентної переваги, завоювання міцних позицій на ринку освітніх послуг.

    Для успішного позиціонування на ринку освітніх послуг, забезпечення їх високоякіс­ного надання, залучення державних асигну­вань та додаткових ресурсів дошкільний заклад має бути привабливим для інвесторів і споживачів.

      Конкурентна перевага дошкільного закла­ду – особлива система цінностей та можливостей, що забезпечує йому вищий статус серед конку­рентів і може оцінюватися як за сформованістю розумових та морально-етичних якостей споживачів освітніх послуг (дітей), так і за ефективним функціо­нуванням закладу на ринку освітніх послуг. Мати конкурентні переваги означає бути конку­рентоспроможним.

     Під поняттям “конкурентоспроможність до­шкільного закладу” розуміють реальну або потен­ційну здатність випереджати конкурентів у наданні певних освітніх послуг.

     Розглядаючи це поняття крізь призму управ­лінської діяльності, можна сказати, що це – здат­ність керівника управляти конкурентними пере­вагами дошкільного закладу для його успішного розвитку та задоволення освітніх потреб спожи­вачів у межах законодавства.

Чинники забезпечення конкурентоспроможності закладу

      Якісні чинники – високі показники вихованості, розвиненості, навченості вихованців та високий професійний рівень педагогічної команди.

     Організаційно-технічні чинники – науково-ме­тодичне та матеріально-технічне забезпечення організації життєдіяльності дітей.

    Економічні чинники – наявність додаткових плат­них та безоплатних освітніх послуг, що надаються на базі дитсадка.

   Психологічні чинники – рівень задоволення по­треб як виробників освітніх послуг (колективу працівників), так і споживачів (батьків і дітей). Довіра до закладу часто стає вирішальним чин­ником при виборі дитсадка.

      Рейтинг дошкільного закладу – показник, який відображає поточний стан і перспективи розвитку закладу по­рівняно з іншими.

     Щоб заклад вигідно вирізнявся на тлі конкурен­тів, необхідна якісна реклама. Найефективнішою рекламою для дитсадка є враження від закладу, які висловлюють споживачі освітніх послуг (діти, батьки, родичі дітей тощо). Тобто спершу заклад працює над створенням позитивного іміджу, а потім імідж “працює” на розквіт закладу, і цей процес є безперервним.

     В умовах конкуренції будь-які недоліки одного дитсадка є перевагою для іншого. Тому потрібно постійно всебічно вивчати та аналі­зувати діяльність закладу (допоможе в цьому SWOT- аналіз), зміцнювати слабкі сторони та розвивати сильні, перетворюючи їх на конкурентні переваги. Крім того, потрібно вивчати сильні та слабкі сторони конкурентів. А для цього слід уміти оцінювати рівень конкурентоспроможності закладу.

Шляхи підвищення конкурентоспроможності дитсадка

♦              Забезпечення належної якості освітніх послуг від­повідно до вимог Державного стандарту дошкіль­ної освіти, впровадження інноваційних освітніх технологій та методик, забезпечення оптимальних (розвивальних) умов життєдіяльності дітей.

♦               Організація різних форм роботи з педагогічним ко­лективом. Надання якісних освітніх послуг вимагає від педагога високого рівня професійної майстер­ності, особливо в умовах перевантаженості груп. Крім того, між роботодавцями постійно ведеться “боротьба” за кращих працівників, які мають висо­кий професійно-кваліфікаційний рівень. Паралельно з цим самі працівники конкурують між собою за краще місце роботи. Тому вкрай важливо вивчати потреби свого колективу й задовольняти їх.

♦               Пошук та залучення додаткових позабюджетних ресурсів для створення сучасної науково-мето­дичної та матеріально-технічної баз у закладі.

♦               Постійне самовдосконалення керівництва за­кладу, особливо в галузі менеджменту та марке­тингу освіти.

           Поза сумнівом, в умовах конкуренції керівники дошкільних закладів постійно мають шукати шляхи підвищення конкурентоспроможності дитсадка, а відповідно, і якості освітніх послуг, які він надає.   Дбаючи про належний рівень конкурентоспро­можності закладу, керівнику слід також працювати над формуванням корпоративної культури та корпо­ративного мислення в колективі працівників. На це варто звернути увагу в своїй роботі й працівникам управлінь освіти різних рівнів, адже в усіх  одна мета – забезпечення гармонійного розвитку осо­бистості дитини.

     Саме тому конкурентна боротьба на ринку освітніх послуг принципово відрізняється від конкуренції на інших ринках. Вона має дружній, доброзичливий характер. Доказом цього є по­стійний обмін передовим педагогічним досвідом, тісна співпраця і навіть дружба між колективами. Навчальні заклади є відкритими системами, а тільки відкриті системи здатні розвиватися. Адже, як гово­рив Ш. Руставелі, “хто дає – той багатіє, хто лише бере – бідніє”.

     Таким чином, дружня конкуренція сприяє розвитку як окремо взятого педагога, дошкільного закладу, так і системи дошкільної освіти загалом.

 

 

 

ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПРАЦЕЮ ДОРОСЛИХ ЯК ЗАСІБ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на те,  щоб дитина була готовою брати участь у суспільно значущій діяльності, вона має усвідомлювати рукотворне походження навколишнього предметного світу, знати про існування різних професій, усвідомлювати елементарні вимоги  до людини-трудівника, розуміти, що працелюбність є показником людської гідності та можливістю вдосконалювати себе. Дуже важливо, щоб у дитини змалечку було сформоване уявлення про те, що кожна людина є не лише споживачем предметів, а й їх творцем. Формування такої внутрішньої позиції залежить від дорослих, вихователів та батьків.

Навчально-виховний процес в дошкільному закладі передбачає ознайомлення дітей з працею дорослих і виховання поваги до неї. Все це один із засобів формування у дітей працьовитості, позитивного ставлення до праці та до працівників різних галузей. Серед багатьох завдань дошкільного виховання є одне, зрозуміле всім – формування у дітей позитивного ставлення до праці як запорука виховання працелюбності та подальшої успішної соціалізації в суспільстві. Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку «Дитина» визначає працелюбність як одну з базових якостей особистості, що стоїть поряд з такими, як самостійність, людяність, розсудливість, справедливість, самоволодіння, спостережливість, відповідальність і креативність.

 Сучасні українські дослідники проблеми трудового виховання (3. Борисова, В. Павленчик, Г. Бєлєнька, М. Машовець) вивчають питання виховного значення праці дітей у дошкільному закладі і сім'ї.

Все починається з дитинства і позитивне ставлення до праці також закладається в цьому віці. Так, молодший дошкільник засвоює початкову інформацію про трудову діяльність дорослих, набуває перших нескладних трудових умінь та усвідомлює істину: всі дорослі працюють. У старшому дошкільному віці вдосконалюється трудова діяльність дітей. Хоча вона не спрямована на створення суспільно корисних предметів, проте саме в цей час закладаються передумови майбутньої виробничої праці: складаються уявлення про працю та професії дорослих, формуються окремі трудові вміння і навички, мотиви виконання трудових доручень, розвивається здатність самостійно ставити та певний час утримувати мету діяльності, формуються деякі особистісні якості – працелюбність, наполегливість, цілеспрямованість, старанність тощо. Однак на сучасному етапі розвитку дошкільної освіти в Україні у сфері трудового виховання дошкільників утворився певний вакуум. Найбільш значущими проблемами (за визнанням як батьків, так і вихователів) вважаються здоров'я дітей та їх підготовка до школи. На інші види роботи з дітьми (і особливо працю дітей та ознайомлення їх з працею дорослих) відводиться мінімум часу.

В умовах дошкільного закладу первинні знання про працю накопичуються при використанні різних форм і методів роботи, враження від спостережень закріплюються під час бесід, малювання, сюжетних ігор. Проте сучасні методичні кабінети в дошкільних закладах здебільшого не можуть запропонувати вихователям методичного обладнання для здійснення такої діяльності. І це не тому, що методист не бажає цього робити. Просто не розроблені ще науковцями і не випущені видавництвами картини для дошкільнят на тему «Сучасні професії», відсутні іграшки, що мають характерні ознаки представників тієї чи іншої професії.

Із сумом можна констатувати і той факт, що у торговій мережі дитячої літератури в більшості відсутні твори, в яких описувалася б праця людей, розкривалося її значення для інших, подавалася характеристика особистісних рис працівників будь-якої професії. В наш час дітям традиційно читають казки, до того ж більшою мірою чарівні. Побутові казки менш популярні. Звідки ж діти можуть дізнатися про характерні особливості діяльності працівників різних професій? Слід визнати: сучасні дошкільники мало обізнані з професіями своїх батьків та іншими професіями, їх значенням для людей.

Тож, дійсно, справа з трудовим вихованням сьогодні поставлена незадовільно. В сім'ї, як першому осередку вирішення виховних завдань, йому приділяється мало уваги і діти не знають радості від праці. Дослідження показують: у старших дошкільнят уже сформоване певне негативне ставлення до праці, інтерес до неї відсутній. Звичайно ж, усі батьки мріють про щасливе майбутнє своїх дітей. А щастя більшість з них розуміють як успішність дитини у соціумі, яку й прагнуть забезпечити, розвиваючи фізичні сили та інтелект дитини. Орієнтуючись на соціальне замовлення, що йде від батьків, дошкільні заклади освіти спрямовують свої зусилля на збереження та поліпшення фізичного здоров'я дітей, підготовку їх до шкільного навчання. А малюки успішно опановують початкові основи математики, грамоти, іноземної мови, інформатики, логіки, їх також навчають бальних танців та основ бойових мистецтв. Що стосується трудового виховання – на це у дорослих (і в дітей також) не лишається ні часу, ні сил, ні бажання.

У розробці вітчизняної теорії трудового виховання дошкільників простежуються два основні напрями:

1. Теорія питання (виховні можливості дитячої праці, її значення, вплив різних видів трудової діяльності на формування моральних якостей дітей).

2. Методика керівництва дитячою працею (найдоцільніша система впливу на організацію праці дітей з боку дорослих).

Сьогодні необхідно продовжити наукові дослідження другого напряму з урахуванням специфіки часу та індивідуальних особливостей дітей. Слід реально, а не формально, повернути працю в освітньо-виховний процес, відвівши їй законне місце в розпорядку дня дошкільного закладу та родини.

Педагоги мають здійснювати просвітницьку роботу серед членів родин своїх вихованців, переконувати їх у тому, що завдання дошкільного закладу – не підготовка дитини до школи, а підготовка до життя. Маючи знання, навіть на дуже високому рівні, дитина може виявитися неуспішною в шкільному та й всьому подальшому житті, якщо не підготувати її до праці.

У дошкільні заклади слід повернути таку форму роботи, як зустрічі дітей з батьками – представниками різних професій, на яких дорослі розкажуть про свою працю. Варто організувати виставку малюнків «Професії наших батьків» чи фотовернісаж на таку саму тему. Слід також зазначити, що професія «мама» має бути найпочеснішою серед усіх. Тоді й дівчатка хотітимуть бути мамами, а не лише нареченими, як це є зараз.

Ознайомлення з працею дорослих ставить за мету дати дітям конкретні знання та уявлення про працю і виховати повагу до праці дорослих, навчити цінувати її, виховати інтерес і любов до праці. Одночасно вирішується завдання впливати і на поведінку дітей - викликати бажання трудитися, працювати сумлінно, ретельно. Трудова діяльність дорослих, яку діти можуть безпосередньо спостерігати, зазвичай робить більш діючий вплив. Живі і досить привабливі приклади швидше викликають наслідування.

Тож, ефективність роботи буде досягнута при дотриманні таких загальних умов: 

−       ознайомлення з працею дорослих повинно бути ретельно спланованим, будуватись на основі систематичної послідовної роботи з дошкільниками;

−       слід забезпечувати ефективне використання різних форм і методів роботи з визначеням конкретної мети, завдань і змісту та врахуванням віку і можливостей дітей для самостійної діяльності;

−       у процесі спостережень необхідно давати невелику кількість відомостей, поступово розширяти і поглиблювати знання дітей, доповнюючи відоме новими знаннями, закріплюючи попереднє;

−       враховувати цінність, доступність змісту і розуміння видів професій для спостережень;

−       ретельно здійснювати відбір змісту занять по ознайомленню з навколишнім як важливий чинник створення позитивного трудового спрямування;

−       використовувати трудові завдання ігрового спрямування та створювати проблемні ситуації для самостійного вирішення та оцінки;

−       поєднувати накопичення знань про особливості праці з уявленням про те, хто її здійснює і ставленням до праці;

−       залучати дітей до трудового процесу, використовуючи посильні доручення і елементарне співробітництво;

−       здійснювати безпосередню організацію спільної діяльності дорослих і дітей,  де прикладом є емоційне ставлення дорослих до праці;

−       використовувати приклади трудової поведінки працівників дошкільного закладу і батьків;

−       враховувати індивідуально-психологічні особливості кожного вихованця.

Отже, серед багатьох завдань дошкільного виховання є одне, зрозуміле всім – формування у дітей позитивного ставлення до праці є основою для виховання працелюбності та подальшої успішної соціалізації в суспільстві.

Світ професій в суспільстві – складна, динамічна система, яка постійно розвивається. Знайомство дітей з працею дорослих це не тільки засіб формування системних знань, а й значущий соціально-емоційний засіб прилучення до світу дорослих, придбання дітьми досвіду спілкування з людьми. Діти отримують можливість розширити і уточнити знання про професії і збагатити словник.

 Ставлення до професії виробляється в процесі соціалізації особистості, яке охоплює і дошкільний період. Великий вплив на дітей має емоційне відношення дорослих до праці, яке є зразком для наслідування. А результат роботи залежить від системної послідовної роботи дошкільного закладу в поєднанні з сім`єю.

                   Отже, формування уявлень про професії дорослих є складовою у вирішенні завдань трудового виховання, а педагогічними умовами виступають  організація системи роботи  в  умовах дошкільного закладу з використанням різних форм і методів та тісної співпраці з батьками.  

 

РОЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ЛІДЕРСТВА В ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ СУЧАСНОГО ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

 

      Педагогічне лідерство в сучасному освітньому процесі стає все більш важливим фактором успішного функціонування закладів освіти та досягнення педагогічних цілей. Педагогічний лідер виступає як ключова фігура, здатна впливати на навчальну ситуацію, створюючи стимулююче освітнє середовище, в якому здобувачі освіти мають можливість розкрити власний потенціал, розвиватися та досягати високих результатів навчання.

    У наукових джерелах педагогічне лідерство визначається як здатність викладача мобілізувати та спрямовувати зусилля педагогічного колективу для досягнення спільно визначених цілей, покращення освітнього процесу та навчальних досягнень здобувачів. Педагогічний лідер впливає на колектив, мотивує майбутніх  педагогів до професійного розвитку, сприяє творчому й інноваційному мисленню, а також створює відповідні умови для ефективної навчальної діяльності. У свою чергу, роль педагогічного лідерства виявляється у здатності формувати відповідну організаційну культуру, створювати мотивуюче освітнє середовище, сприяти розвитку педагогічних умінь та компетентностей педагогів, координувати та співпрацювати зі всіма учасниками освітнього процесу. Професійна діяльність педагогічного лідера визначається формуванням такої навчальної ситуації, де здобувачі залучаються до активного навчання, пошуку нових знань та вирішенню проблем.

       Отже, педагогічний лідер є суб’єктом проєктування освтнього середовища, де враховуються потреби здобувачів, розвиваються їхні індивідуальні здібності та творчий потенціал. Він спрямовує зусилля на впровадження інноваційних методів та підходів до навчання, заохочує педагогів до використання нових технологій та методик, що забезпечують підвищення якості освіти. Таким чином, саме педагогічне лідерство є однією з умов створення стимулюючого освітнього середовища, мотивації педагогічного колективу, розвитку педагогічних умінь та компетентностей педагогів.

        Ключові лідерські компетентності педагога, що сприяють позитивному впливу на здобувачів освіти:

 – стратегічне мислення, що передбачає сформованість здатності розробляти стратегічні плани для досягнення поставлених цілей. Педагоги-лідери мають чітке бачення майбутнього розвитку здобувачів та освітнього процесу. Вони розуміють, які компетентності та якість освіти необхідні для успіху здобувачів, та активно працюють над створенням стратегій, що сприятимуть їхньому досягненню;

– здатність до комунікації та співпраці. Педагоги-лідери вміють ефективно спілкуватися зі здобувачами освти, колегами, будуючи позитивні стосунки та сприяючи взаєморозумінню. Крім того, вони відкриті до співпраці з іншими педагогами та фахівцями, щоб спільно розвивати навчальну програму та освітнє середовище;

 – здатність мотивувати та надихати здобувачів на досягнення високих результатів.       Педагоги - лідери створюють стимулююче освітнє середовище, де здобувачі відчувають себе важливими та мають можливість розвивати свої здібності. Вони використовують різноманітні методи та стратегії, щоб підтримувати мотивацію здобувачів, стимулювати їхній інтерес до навчання та допомагати в розвитку їхнього потенціалу.

 – емоційний інтелект, що забезпечує ефективну взаємодію зі здобувачами, розуміння їхніх потреб та емоцій.Педагоги-лідери проявляють емпатію, розуміють значення підтримки та співчуття в освітньому процесі. Вони здатні створити емоційно безпечне середовище, де здобувачі почувають себе комфортно, цінними та здатними виражати свої почуття.

      Результати аналізу першоджерел дають можливість визначити  педагогічні стратегії та практики щодо розвитку ключових лідерських компетентностей:

– менторство та співробітництво з досвідченими колегами (спільне планування занять, спостереження за викладанням, обговорення найкращих практик та надання зворотнього зв’язку);

– розвиток самоврядування здобувачів освіти (уможливлення здобувачами брати на себе відповідальність за своє навчання та виявляти ініціативу за рахунок створення групових проєктів, прийняття рішень щодо методів навчання та організації роботи, а також надання можливостей для лідерської діяльності в закладі освіти);

 – стимулювання творчості та інновацій (постійне заохочення здобувачів до виходу за межі стандартного навчального матеріалу, спонукання їх до дослідження та вирішення проблем, застосовуючи нові ідеї та підходи);

 – саморозвиток та постійна самоосвіта (активне вивчення нових методик навчання, ознайомлення з науковими дослідженнями за рахунок участі у професійних семінарах, майстер-класах, вебінарах, тренінгах та конференціях).

        Отже, зазначені практики створюють умови розвитку педагогічного лідерства у закладах освіти, що сприяє підвищенню ефективності освітнього процесу та розвитку лідерської культури освітньої установи. У такому середовищі здобувачі відчувають мотивацію, зацікавленість та прагнуть до активної освітньої діяльності. Це середовище сприяє розвитку  творчого потенціалу здобувачів та самостійності, їх самореалізації та досягненню успіху. Воно створює сприятливі умови для активної взаємодії між усіма суб’єктами освітнього процесу, сприяє розвитку критичного мислення, спостережливості та аналітичних здібностей і формуванню у закладі стимулюючого освітнього середовища, яке визначається як сукупність умов, факторів, соціальних об’єктів, що забезпечують активне, цікаве та змістовне навчання.

Основними характеристиками стимулюючого освітнього середовища є:

– активна навчальна діяльність. У стимулюючому освітньому середовищі здобувачі виконують активну роль у своєму навчанні. Вони залучені до вирішення завдань, спільного планування занять, дослідницької роботи та колективних проєктів. Педагоги стимулюють здобувачів до самостійного пошуку знань, допомагають розвивати критичне мислення та творчість. – Інтерактивність та співпраця. Стимулююче освітнє середовище передбачає активну взаємодію між здобувачами та педагогом. Здобувачі працюють у групах, обговорюють ідеї, висловлюють свої думки та діляться досвідом. Співпраця сприяє розвитку комунікативних навичок, вмінню працювати в команді та розв’язувати проблеми колективно.

– забезпечення різноманітності та диференціація. У стимулюючому освітньому середовищі враховуються індивідуальні особливості та потреби кожного здобувача. Педагоги використовують різні методи та підходи до навчання, надають можливість вибору завдань та матеріалів, що відповідають рівню підготовки та інтересам здобувачів. Диференціація навчання сприяє розвитку потенціалу кожного здобувача та підтримує його академічний розвиток.

 – використання новітніх  технологій. Стимулююче освітнє середовище активно використовує сучасні технології та інструменти. Педагоги впроваджують комп'ютерні програми, веб-ресурси та мультимедійні матеріали, що сприяють залученню здобувачів до навчання, розширенню їхніх можливостей дослідження та сприяють розвитку цифрової грамотності.

 – позитивна атмосфера та підтримка. Стимулююче освітнє середовище створює позитивну атмосферу, в якій здобувачі відчувають підтримку, визнання та віру в свої можливості. Педагоги стимулюють здобувачів до самовираження, підтримують їхні ідеї та досягнення, створюють сприятливий клімат для взаємодії та відкритості.

       Отже, педагогічне лідерство відіграє ключову роль у створенні стимулюючого освітнього середовища, спонукаючи здобувачів до активного навчання, розвитку їхнього потенціалу та досягнення високих результатів. Таким чином, педагогічне лідерство має значний вплив на навчальну ситуацію, академічні досягнення здобувачів, мотивацію до навчання, соціальний розвиток та позитивне співробітництво. Лідерські компетентності педагога сприяють створенню стимулюючого освітнього середовища, де здобувачі активно навчаються, розвивають свої здібності та набувають необхідних навичок. Педагоги-лідери виявляють здатність мотивувати, інспірувати та підтримувати здобувачів, створюючи позитивний клімат у освітньому середовищі. Це сприяє підвищенню ефективності освітнього процесу та досягненню успіху кожним здобувачем. Розуміння ролі педагогічного лідерства та впровадження педагогами лідерських практик є важливим кроком у покращення якості української освіти.

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ЛІДЕРСЬКИХ РИС ХАРАКТЕРУ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

     Дошкільний та молодший шкільний періоди за сприятливих умов можуть стати етапом закла­дення і розвитку лідерського потенціалу.

     Основна ідея освітньої роботи: лідерські риси дошкільнят варто розвивати в комплексі з інши­ми базовими якостями особистості.

   Для системної реалізації цієї ідеї можна ско­ристатися спеціально підготовленим посібником Н. Гавриш і В. Воронова “Азбука лідера”. Він допо­може навіть без спеціальної підготовки здійсню­вати цілеспрямований вплив на формування у дитини базових особистісних та лідерських рис.

Ключова умова розвитку лідерського потенціалу - надання дитині самостійності та підтримка її активності.

     Процес формування базових особистісних якостей ґрунтується на цінностях гуманної пе­дагогіки, передусім на повазі до гідності, співро­бітництві, розвитку, що забезпечує принципово відмінну від традиційної палітру особистісно орі­єнтованої освіти.

   Людська гідність невід’ємна від особистісної свободи, саме тому формування свободоспроможності має стати одним з основних завдань роботи з виховання лідерських рис дітей. А це означає відмову від одноманітності на користь багатоваріантності вибору, від дріб’язкового контро­лю на користь віри у позитивну природу дитини.

     Серед цінностей гуманної педагогіки – спів­робітництво як принцип сприяння товариськос­ті, співрадіння, емпатія як відчуття іншого – те, без чого неможливе співіснування та спільна ді­яльність людей.  Педагогіка спів­робітництва визначається як неодмінний принцип побудови взаємин дітей і дорослих в освітньому процесі. Вона увійшла в освіту завдяки Шалві Амонашвілі, Василю Сухомлинському, Симону Соловейчику та іншим видатним педагогам.

   Як методологічна платформа приймається й утверджується культурно-діяльнісна ідеологія розвитку. Реалізувати її можна лише за умови надання дитині можливості вибору власної стра­тегії й тактики в межах цивілізаційних свобод, відмови від гіперопіки, тотального контролю й жорсткого управління, що породжують інфанти­лізм, нездатність приймати рішення, відповідати за своє життя.

     Цілеспрямовану роботу з дітьми доцільно здійснювати у формі системи послідовних занять з активізаційного спілкування з дітьми. Можли­вий також формат індивідуальної взаємодії в мо­делі “дитина – дорослий”.

Мета – сформувати в дітей базові уявлення про лідерство, його роль у житті окремої люди­ни і суспільства загалом, визначити особистісні смисли у новому знанні; сприяти розвитку ба­зових особистісних та лідерських якостей через участь у спільній з однолітками і дорослими ді­яльності.

Заняття будуються за принципом активізаційного спілкування і мають діяльнісний характер. Це допомагає дітям набути вміння комунікувати, взаємодіяти і співпрацювати з іншими, домовлятися, пояснювати свої наміри та дії, переконувати; навчитися поступатися своїми

бажаннями заради спільних інтересів, задумів; планувати діяльність та вибудовувати конкретну послідовність дій, рахуватися з інтересами інших.

    Активний формат навчання сприяє й форму­ванню ціннісного ставлення до себе, однолітків, близьких дорослих; засвоєнню загальних еле­ментарних правил співіснування з іншими людь­ми та з природою.

     Важливо дотримуватися низки принципів як неодмінних вимог до змістових і процесуальних моментів упровадження системи роботи.

 Принцип гуманізації. Йдеться про гуманіс­тичну спрямованість тем і навчального матері­алу на формування духовних цінностей та по­треб дитини.

 Принцип урахування віку та психологіч­них потреб дитини. Не програма керує дітьми, а діти програмою. Отже, педагог має моделювати заняття, виходячи з можливостей своїх вихованців.

 Принцип діалогічності. До лідерства не­можливо підготуватися, перебуваючи в ролі мовчазного слухача. Лідер — той, хто вміє розмірковувати, проявляти ініціативу, реалі­зовувати свої наміри та задуми, обстоювати й доносити власну позицію і водночас чути інших, знаходити раціональні зерна в їхніх ви­словлюваннях. Набути ці вміння можна лише в діалозі, причому важливо насамперед уміти слухати й чути, а потім уже говорити самому.

 Принцип “олюдненого” знання. Щоб ди­тина привласнила знання, конче потрібно забезпечити емоційне проживання нею ситу­ації, можливість самостійно чи з допомогою дорослого зробити висновки, сформулювати власні наміри.

Принцип символізації знання. Аби діти кра­ще розуміли навчальну інформацію, варто мак­симально візуалізувати її за допомогою кон­кретного прикладу, схеми, малюнка, моделі. Це полегшує усвідомлення сутнісних і струк­турних характеристик нового поняття, вста­новлення його внутрішніх зв’язків.

Принцип співробітництва. На заняттях до­рослі й діти діють разом в атмосфері співпраці Сприйняття вихованців як рівноправних парт­нерів дасть їм змогу, з одного боку, відчути внутрішню свободу (творчості, думки, слова а з іншого — пройнятися відповідальністю за свою частину спільної справи. Тільки такі сто­сунки можуть стати школою лідерства.

Принцип радісного навчання. Створення на кожному занятті емоційної атмосфери радост від дружної роботи, відкриттів та успіхів.

Зміст роботи охоплює також такі смислові напрями:

– добродіяння як життєве поле, в якому лідер проявляє свої здібності;

– формування здатності навчатися протягом життя, наприклад, сприймати уроки, що їх дає нам природа тощо.

     Важлива ознака будь-якої технології – мож­ливість відтворення її в інших умовах, що забез­печується чітко визначеним алгоритмом дій.

    Лідерство є однією з найважливіших рис характеру як для самої людини, так і для суспільства в цілому, адже саме через дану якість будь-яка справа, що керується сильною особистістю, стає конкурентоспроможною, зменшуються витрати фінансових ресурсів та людських кадрів і створюється міцна, дружна команда для досягнення довгострокових цілей.

 

ЛІДЕР І ЛІДЕРСТВО: СУТЬ ПОНЯТЬ

    У понять “лідерство” і “лідер” англійське корін­ня, етимологічно вони походять від слів “шлях” і “вести”, оскільки раніше лідерами називали лю­дей або судна, які прокладали чи показували шлях. Англійське слово leadership переклада­ється і як “лідерство”, і як “керівництво”, що, зре­штою, можна трактувати як вплив на інших лю­дей з метою оптимального розв’язання спільних завдань.

     Якщо спробувати розкласти лідерство як особистїсну якість на складники, то виокремлюють­ся такі риси, як упевненість, ініціативність, рішу­чість, активна позиція, здатність до генерування ідей, комунікативні здібності тощо. Проте поряд з позитивними рисами не можна залишити поза увагою й можливість прояву зверхності, ігнору­вання інших людей, жадібності чи заздрісності.

Рівні  розвитку лідерства в особистості

І. Здатність узяти відповідальність за себе – ба­зовий рівень, потрібний кожному для успішно­го життя в суспільстві.

II. Готовність узяти на себе відповідальність за інших членів своєї групи: зрозуміти, оцінити, навчити, мотивувати до дії, підтримати, захис­тити.

Ill. Служіння суспільству, своєму народові – най­вищий ступінь розвитку лідерства.

    Питання лідерства як проблема виховання охоплює принаймні три вузлові моменти:

– дитячо-батьківські стосунки як чинник фор­мування лідерських рис;

– стосунки однолітків, взаємодія між ними як школа виховання лідера;

– організація освітнього процесу як чинник сприяння або гальмування становлення й розвитку лідерських рис у контексті розвит­ку особистості дитини.

 

ТИПОВІ ПОМИЛКИ У РОЗУМІННІ ЛІДЕРСТВА

      Батьки часто припускаються помилок у розумін­ні лідерства, коли справа стосується їхніх дітей.

     По-перше, вони невиправдано підмінюють сутність цього поняття, приймаючи за лідерство непокору (хибно вважають її проявом сили духу), дитячий егоїзм (трактують як незалежність) та ігнорування інтересів людей навколо (вбачають у цьому цілеспрямованість).

    Багатьох тат і мам цілком задовольнить, що їхня дитина здатна, “пробігши по головах”, видертися нагору й пе­реможно з’їхати з гірки поза чергою. Проте такі батьки й незчуються, як втрачають контроль над ситуацією, змушені підкорятися абсолютній вла­ді маленького тирана або звести взаємодію з ма­люком до постійних конфліктів.

    Ще одна помилка – культивування в дитини відчуття власної унікальності, що зумовлює про­яви зверхності та спотворює душу малюка, який відмовляється помічати й поважати інших людей.

   Тож слід враховувати те, що дітям на етапі дошкільного дитинства справ­ді притаманний певний егоцентризм, навіть сором’язливі прагнуть визнання. І це природно. Проте й малюка важливо навчити рахуватися з іншими людьми.

НОВИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ДОШКІЛЬНУ ОСВІТУ”

 

   Закон України "Про дошкільну освіту" (далі — Закон) — ключовий державний документ, що визначає правові, організаційні та економічні засади функціонування системи дошкільної осві­ти України. 6 червня 2024 року Верховна Рада України ухвалила проект Закону, який було під­писано Президентом України 5 липня 2024 року. Закон почне діяти через рік після набрання ним чинності, тобто із 7 липня 2025 року.

У 2024/2025 навчальному році діяльність ЗДО регламентуватиметься Законом України "Про до­шкільну освіту" в редакції 2001 року (зі змінами).

                       Основні положення нового Закону

Закон передбачає створення максимально сприятливих умов для розвитку якісної та до­ступної дошкільної освіти, а також збалансуван­ня інтересів усіх учасників освітнього процесу і насамперед дітей. Цим документом визначено, що дошкільна освіта — це процес і результат усебічного розвитку, виховання, навчання, со­ціалізації дітей та формування в них необхідних життєвих навичок і компетентностей на етапі під­готовки до здобуття початкової освіти.

Основні засади державної політики та базові принципи освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти:

♦              дитиноцентризм та особистісно орієнтова­ний підхід до розвитку дитини відповідно до її індивідуальних особливостей, потреб, інте­ресів, здібностей, обдарувань та свободи ви­бору (з огляду на це перед педагогами стоїть непросте завдання — знайти індивідуальний підхід до кожної дитини, допомогти розкрити її потенціал та сприяти якнайкращому особис- тісному розвитку всіх вихованців);

♦              рівний доступ до здобуття дошкільної освіти незалежно від будь-яких обставин, у яких пе­ребуває дитина або її родина;

♦              пріоритет сімейного виховання дитини, обов'язкове педагогічне партнерство сім'ї та закладу дошкільної освіти;

♦             доступність, зокрема територіальна (для ви­конання цього завдання передбачено розро­бити новий законопроект щодо запроваджен­ня ефективних механізмів забезпечення пішої доступності ЗДО під час забудови територій);

♦              безоплатність і світський характер дошкіль­ної освіти в державних та комунальних ЗДО;

♦              створення умов, зокрема інклюзивного чи спе­ціального освітнього середовища, для здобут­тя дошкільної освіти дітьми з ООП;

♦              створення безпечного та здорового освітньо­го середовища (Законом передбачено затвер­дження державної програми адаптації при­міщень закладів дошкільної освіти до вимог цивільного захисту в умовах воєнного стану);

♦              обов'язковість здобуття дошкільної освіти відповідно до державного стандарту дітьми старшого дошкільного віку.

Базові етапи дошкільної освіти (на основі ві­кової періодизації розвитку дитини):

1)             ранній вік (з віку немовляти до 3 років);

2)             дошкільний вік (від 3 до б (7, 8) років).

Основною формою здобуття дошкільної освіти залишається очна (денна). Проте закла­ди дошкільної освіти по змозі, з урахуванням за­питів батьків дітей та за рішенням засновника, можуть також запроваджувати інші форми: ме­режеву дистанційну педагогічний патронаж або поєднувати очну та дистанційну форми роботи, так звану змішану форму освіти, яка вже актив­но використовується педагогами. В умовах війни змішана форма освіти себе виправдала і в ній гармонійно поєднуються суспільна і домашня ос­віта. Батьки мають право організовувати здобут­тя їхніми дітьми дошкільної освіти за сімейною (домашньою) формою.

Закон гарантує право на здобуття дошкільної освіти і створення умов для його реалізації з урахуванням індивідуальних особливостей, особли­вих освітніх та інших потреб і можливостей кож­ної дитини.

Типи організації освітньої діяльності, перед­бачені Законом:

♦              ясла, що забезпечують здобуття дошкільної освіти дітьми віком від 3 місяців до 3 років;

♦              дитячий садок — для дітей віком від 2 до 6 або 7 років (для дітей з ООП — до 7 або 8 років);

♦              спеціальний дитячий садок — для дітей віком від 2 до 7 або 8 років, що мають особливі освіт­ні потреби, зумовлені фізичними, психічними, інтелектуальними та/або сенсорними пору­шеннями, розладами поведінки;

♦             мобільний дитячий садок, що забезпечує на­дання освітніх послуг у сфері дошкільної осві­ти за місцем проживання дітей, зокрема із застосуванням або на базі спеціально обла- штованого для надання таких послуг транс­портного засобу;

♦              сімейний (родинний) садок за місцем прожи­вання сім'ї(родини) в індивідуальному житло­вому будинку з наданням освітніх послуг від народження дітям, які перебувають у родин­них стосунках, та/або дітям, які не є членами сім'ї (родини);

♦              мінісадок — для одночасного перебування не більше п'яти дітей;

♦              центр педагогічного партнерства, що за­безпечує розвиток дітей від народження за обов'язкової участі їхніх батьків (одного з них);

♦              центр розвитку дитини — для дітей, які здо­бувають дошкільну освіту в інших суб'єктів освітньої діяльності або в сім'ї за окремими парціальними програмами, для надання їм окремих психолого-педагогічних та корекцій- но-розвивальних послуг.

ЗДО може поєднувати різні типи організації освітньої діяльності, утворюючи для цього окре­мі структурні підрозділи та/або групи.

Важливо, що ліквідація комунального закла­ду дошкільної освіти у сільській місцевості тепер допускається лише після громадського обгово­рення проекту відповідного рішення засновника.

Реорганізація і ліквідація комунальних спеці­альних дитячих садків, спеціальних груп у спеці­альних ЗЗСО допускаються лише після погоджен­ня з МОН України.

Права, які гарантує Закон

1. Право на дошкільну освіту гарантується не­залежно від статі, раси, кольору шкіри, стану здоров'я, наявності інвалідності, ООП, грома­дянства, національності, релігійних чи інших переконань, місця проживання, мови спілку­вання, походження, сімейного, соціального та майнового стану, інших обставин та ознак.

2. Передбачено безоплатне здобуття дошкіль­ної освіти в державних та комунальних закла­дах освіти з можливістю перебування в них за запитом батьків до 11 годин на день.

3. Заборонено всі форми дискримінації (зокре­ма на підставі надання чи ненадання батька­ми благодійної допомоги ЗДО).

4. Кожна дитина має право на здобуття до­шкільної освіти в найбільш доступному і на­ближеному до місця її проживання комунальному закладі освіти. Але це не обмежує права батьків дитини обрати інший заклад.

5. Діти з ООП мають право на здобуття дошкіль­ної освіти відповідно до індивідуальної про­грами розвитку та з урахуванням їхніх інди­відуальних потреб і можливостей.

6. Дітям, які належать до корінних народів або національних меншин (спільнот) України, га­рантується і забезпечується право вивчати мову відповідного корінного народу або наці­ональної меншини (спільноти) України в дер­жавних, комунальних і корпоративних ЗДО або через національні культурні товариства.

7. Дітям із порушеннями слуху забезпечується право на здобуття дошкільної освіти україн­ською жестовою мовою.

8. Діти, зокрема діти з ООП, можуть здобувати дошкільну освіту за вибором їхніх батьків:

–  у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування та форми власності;

– у дошкільних підрозділах юридичних осіб, зокрема закладів освіти;

– у сім'ї — за сімейною (домашньою) фор­мою здобуття дошкільної освіти;

– за допомогою фізичних осіб — підприєм­ців, які провадять освітню діяльність у сфе­рі дошкільної освіти.

9. Діти дошкільного віку, які перебувають на стаціонарному лікуванні або яким надаєть­ся реабілітаційна допомога в закладах охо­рони здоров'я, мають право на отримання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти (на сьогодні це Школа супергероїв).

10. Кожному вихованцю в ЗДО гарантуються без­пека, психолого-педагогічний супровід, а та­кож, у разі потреби, домедична допомога.

11.  Дитина з особливими освітніми потребами має право на здобуття дошкільної освіти за допомогою асистента такої дитини.

12. За кошти засновника відповідного ЗДО (тобто безкоштовно для батьків дітей) здійснюється харчування в державних і комунальних ЗДО дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з ООП, дітей з інвалідністю, дітей із сімей, які отримують допомогу відпо¬відно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", дітей із числа осіб, визначених статтями 10 і 10’ Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дітей із сімей, сукупний дохід яких на кожного члена сім'ї за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

13.  Захисні споруди цивільного захисту, що перебувають на балансі та / або території ЗДО, використовуються для захисту виключно учасників освітнього процесу.

                                Організація освітнього процесу

     Відповідно до Закону освітній процес має організовуватись у безпечному, здоровому та інклюзивному чи спеціальному освітньому середовищі, здійснюватись з урахуванням вікових особливостей, фізичного, психічного та інтелектуального розвитку дітей, їхніх особливих освітніх потреб.

    Освітній процес має ґрунтуватися на культурних цінностях українського народу, інших цінностях і принципах, визначених законодавством України, та спрямовуватися на формування у вихованців суспільних цінностей, зокрема чесності, справедливості, патріотизму, гуманізму, милосердя, толерантності, поваги до честі та гідності людини і результатів її праці, здорового способу життя та екологічної поведінки, цінностей постійного пізнання і розвитку.

    Єдність розвитку, виховання і навчання вихованців має забезпечуватись спільними зусиллями всіх учасників освітнього процесу, як педагогів, так і батьків. Дошкільний заклад організовує та здійснює освітній процес за освітніми та парціальними програмами,з атвердженими в установленому порядку та схваленими педрадою.

   Батьки, які обрали для своїх дітей сімейну (домашню) форму здобуття освіти, самостійно обирають освітні та парціальні програми, навчально-методичне та інше ресурсне забезпечення їх реалізації.

  Для забезпечення підтримки дітей в освітньому процесі, здійснення психолого-педагогічного супроводу, включно з організацією та проведенням корекційно-розвивальних занять з дітьми з ООП, у ЗДО передбачено облаштування ресурсних, сенсорних кімнат або осередків.

КЛЮЧОВІ ЗАВДАННЯ НА 2024/2025 НАВЧАЛЬНИЙ РІК

Насамперед, звісно, на нас чекає імплемента­ція нового Закону України "Про дошкільну осві­ту", яка передбачає розроблення нормативно-правових актів, передбачених цим Законом. Також заплановано реалізацію таких завдань:

♦              розширення мережі закладів дошкільної осві­ти, які працюватимуть в очному форматі;

♦              реконструкцію та будівництво укриттів, бом­босховищ у ЗДО;

♦              упровадження нових форм організації до­шкільної освіти (дитячий садок на коле­сах, дистанційна освіта та змішаний формат, онлайн-садок, педагогічний патронат, кон­сультативні пункти, сімейні дитсадки тощо);

♦              створення безпечного, сучасного та інклюзив­ного освітнього простору для всіх дітей;

♦              психологічну підтримку всіх учасників освіт­нього процесу в ЗДО;

♦              підвищення статусу та надання соціальних га­рантій педагогічним працівникам дошкілля;

♦              підвищення кваліфікації та сприяння профе­сійному зростанню педагогів ЗДО.

    Серед першочергових завдань, які сьогодні стоять перед педагогами: удосконалення вмін­ня користуватися сучасними освітніми технологі­ями; організація роботи з дітьми та мотивування батьків до співпраці з використанням як передо­вого світового досвіду, так і надбань української дошкільної освіти з її колоритом і традиціями; за­безпечення психологічної підтримки дітей.

      Дошкільна освіта є невід'ємним складником системи освіти в Україні, фундаментом, на якому буде побудовано всю наступну освіту її громадян упродовж життя. Однак найголовнішим завданням залишається збереження життя та здоров'я дітей, забезпечення їх розвитку і благо­получчя в ЗДО в умовах надзвичайних ситуацій.